Не лякайтесь, екологічної катастрофи на найбільшому українському озері ще не сталося. А от інше волинське диво — озеро Пісочне, вже подає сигнали SOS. Останні два роки у розпал літа озеро «цвіте» — себто переживає масове розмноження синьо-зелених водоростей. Це явна ознака надмірної кількості органічних речовин у воді. Звідки саме надходить органіка, поки не з’ясовано, але дирекція Шацького національного парку (ШНП) уже уклала угоду із вченими і цього літа сподівається точно дізнатися, що й до чого. Але у будь-якому разі «поліська Євпаторія» — Пісочне — вже вичерпала свій ліміт. Дві тисячі відпочивальників одночасно — таке антропогенне навантаження ще може витримати озеро. Але охочих відпочити тут набагато більше. І якщо число відвідувачів тутешнього санаторію та баз відпочинку регулюється цінами на ліжко-місце та числом цих самих ліжок, то «дикунів» обмежити набагато важче.
Аквапарк та огірки з медом
Чи розділить долю Пісочного найбільше волинське озеро? Поки що Світязь справляється з туристичним навантаженням. Він значно більший від Пісочного за площею — майже 28 квадратних кілометрів, що дорівнює четвертій частині площі Києва. Плюс значна глибина — до 58 метрів та живлення від потужних підземних джерел. Тому й максимальна добова «норма», розрахована київськими вченими — аж 18 тисяч відвідувачів. Минулого ж літа у розпал сезону число відпочивальників не перевищувало шести тисяч. От тільки розташовуються вони нерівномірно, що загрожує порушенням екологічної рівноваги в межах однойменного з озером селища Світязь — найближчого до містечка Шацьк. Щоб розвантажити цю частину узбережжя, керівництво парку працює над створенням ще кількох зон відпочинку. Два наметові табори уже працювали тут минулого літа.
Але намет до вподоби не всім. Населення селища Світязь (чотириста дворів) у розпал сезону збільшується втричі. Туристи — у кожному другому дворі. Ціни і, відповідно, умови — у широкому діапазоні. Від ліжка в сарайчику та зручностями у дворі за 10—20 гривень за добу — до люксів із душем, туалетом та супутниковим ТБ за сотню доларів. Такій можливості підзаробити селяни дуже раді. Трохи доплатите — ще й годуватимуть.
Групі журналістів, яких команда проекту ПРООН/ГЕФ «Розбудова екологічного коридору в Поліссі» привезла сюди наприкінці першого листопадового тижня, показали один із туристичних притулків «економічного класу»: кімната, вигороджена в літній кухні, розміром 2 х 2, два ліжка, лампа без абажура під стелею, розетка (є де зарядити мобілку), на веранді — газова плита. «Зате всі овочі — екологічно чисті, з власного городу», — зазначає господиня. На підтвердження якості влаштовує нашвидкоруч частування: на застеленій рушником лавці з’являється пляшка оковитої, яку пропонується закушувати солоними огірками з медом. Мокрий, перший у цьому році сніг, тане в чарках, скочується краплями з темно-зелених огірочків...
У хорошу погоду розваг тут удосталь — і купання, і риболовля, і гриби-ягоди. А що робити в негоду? Ну один день просиділи в барі (тут їх вистачає), ну другий. А потім?
Сільський голова Світязя мріє про власний аквапарк. От тільки інвесторів ще не знайшов. На закиди журналістів про те, що це завадить відпочивальникам спілкуватися з природою, відповідає, що в кожного своє уявлення про відпочинок. Одним — аквапарк, а хто любить слухати спів пташок — теж мають на це право, тому для них треба відвести спеціальні місця. Жартома пропоную — на розвиток ідеї світязького «мера» — побудувати казино та бордель. У відповідь місцеві спокійно зауважують, що такі послуги в сезон усім бажаючим давно вже надаються: якщо люди хочуть витратити певним чином свої гроші, завжди знайдуться охочі їм у цьому допомогти. Як і в будь-яке курортне місце, слідом за власниками гаманців їдуть на Шацькі озера й численні спеціалісти з їх очищення.
Приїжджі для Світязя — і радість, і біда. Півсотні з трьохсот школярів місцевої школи продажем дарів лісу та садовини вже заробили собі на домашні комп’ютери. Вони тепер упевнено почуваються в шкільному комп’ютерному кабінеті. Водночас дітлахи досить часто стають свідками не найкращих зразків поведінки гостей.
Туризм чи лісопилmyz?
Директор Шацького нацпарку Володимир Найда теж переймається тим, як поводяться гості. Хоча його турбують дещо інші аспекти їхньої поведінки: щоб не розпалювали багать та не розбивали наметів поза межами спеціальних майданчиків, щоб не браконьєрили, не смітили. Сміття перетворилося на справжнє лихо. Найняті парком прибиральники ледве встигають його збирати та вивозити. На цю статтю витрат йде значна частка заробленого парком. Мільйона чотирьохсот тисяч гривень, які на рік виділяє парку держава, вистачає лише на найнеобхідніше. Ще дев’ятсот тисяч парк минулого року заробив сам. Трохи більше, ніж половина суми, — від ведення лісового господарства. Парк має власну лісопильню, продукція якої користується сталим попитом. (Нагадаю, що українські національні парки мають чотири зони: заповідну, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарську. Повністю рубки заборонено лише в заповідній зоні.) А другу частину власного доходу ШНП отримав від туризму. Зокрема від плати за в’їзд на територію парку. Дорога до парку одна, тому технічно це організувати можна. З легковика — п’ять гривень, мікроавтобуса — сім, автобуса — 15. Плюс по гривні з кожної людини за кожну добу перебування. За рік назбирується 180 тисяч. З них треба віддати десять відсотків за послуги банку (сам парк брати гроші не може, їх відвідувачі вносять у касу банку, розташовану поруч із КПП), ще 15% — за послуги міліції (без її допомоги інспектори парку навряд чи змогли б зупиняти машини). Відрахуйте ще ПДВ тощо — і залишиться 110 тисяч. Платять гроші не дуже охоче, а ще — ніхто не зізнається, що пробуде більше, ніж добу. Втім, було й ще гірше, поки якось губернатор не подав приклад і не заплатив демонстративно, на очах у почту, за в’їзд до парку.
Уроки Верещагіна
Платять спеціальний збір у фонд парку й санаторій та бази відпочинку. А ось приватники, які заробляють на туристах, ділитися з ШНП не поспішають. «Це несправедливо, — вважає менеджер вже згаданого проекту ПРООН/ГЕФ (Програма розвитку ООН/Глобальний екологічний фонд) Василь Толкачов. — Хороший господар повинен турбуватися про корівку, яка його годує. От і з боку тих, хто заробляє на бажанні туристів відпочити на чистому озері та дихати чистим повітрям, буде справедливо підтримати парк». Ініціювати таку підтримку і є однією з цілей проекту. А ще — передбачено допомогу парку в регулюванні туристичних потоків, вивченні зарубіжного досвіду щодо менеджменту таких установ, створення механізму ефективної співпраці різних державних служб та місцевих органів влади. Допомога від цих міжнародних установ хоч і зветься технічною, проте аж ніяк не означає закупівлі та передачі техніки. Йдеться про досвід та методики. Якщо парк хоче допомоги у створенні наукової лабораторії, то кошти на меблі та прилади мусить знайти сам. А от навчити спеціалістів на них працювати донори згоджуються. Так і вчувається за цим голос Верещагіна з «Білого сонця пустелі»: «Нет, ребята, пулемет я вам не дам»...
Коли ж заходить мова про розміри фінансування, яке виділяють на цей та інші подібні проекти міжнародні фінансові інституції, згадується інша крилата фраза кіногероя: «За державу обидно». На 2006—2007 роки на «наш» проект ГЕФом виділив 300 тисяч доларів. Цей проект є своєрідною розвідкою боєм. Якщо розвідка буде успішною, виявить усі «вогневі точки» противника (себто — проблеми, які треба вирішити), то ГЕФ, швидше за все, погодиться надати вдесятеро більше грошей на власне «наступ», тобто на допомогу у вирішенні проблем (технічну допомогу, як ми вже з’ясували). Можна було б попросити і більше. Але — не дадуть. Три з половиною мільйони — це максимальна сума, яку ГЕФ згодився виділити Україні на наступні чотири роки для збереження біорізноманіття. (ГЕФ працює саме чотирирічками — від одного наповнення своїх кишень державами-учасницями до іншого. Останнє наповнення якраз і відбулося цього року.) Розмір допомоги, яку цей фонд виділяє на цей напрям, залежить насамперед від двох чинників. Перший — наявність самого біорізноманіття. У рейтинговому списку за цим параметром наше місце десь посередині. Пропустивши вперед, скажімо, Бразилію з її надзвичайно розмаїтими тропічними флорою та фауною або Росію з її ще не спаскудженими гомо сапієнс безкрайніми просторами. І випередивши багато країн Європи, які звичайні для нас види тварин вважають за екзотику. Цей чинник — об’єктивний, швидко його поліпшити практично неможливо.
Другий чинник — суб’єктивний. Це — ефективність витрачання раніше наданих фондом коштів. Старший програмний менеджер ПРООН Сергій Волков намагався бути дипломатичним, але суть справи від цього не міняється: погано ми використовували такі кошти. Наприклад, нещодавно ГЕФ закрив проект «Збереження біорозмаїття в Азово-Чорноморському біокоридорі». Виконувати його мало Міністерство екології та природних ресурсів України у співпраці із Світовим банком. На моє запитання «Чому закрили цей проект?» Волков дав пряму відповідь: «Через намагання відповідальних за проект чиновників міністерства використати кошти гранта не за призначенням».
Шість із половиною мільйонів доларів залишилися на рахунках ГЕФ — ними скористається хтось інший. А нам тепер з інших джерел треба шукати кошти на створення національних парків «Сиваський», «Меотида», «Приморський» та на багато інших важливих заповідних і природоохоронних справ.
Команда ПРООН вирішила не ризикувати і свою співпрацю з міністерством розбудовує через інший підрозділ, а саме — через Державну службу заповідної справи (ДСЗС). Високий клас і порядність цього мінприродівського підрозділу відзначають і інші експерти — наприклад член комісії з охоронюваних територій Міжнародного союзу охорони природи Володимир Борейко. Але той-таки Борейко повідомив мені, що нині до ДСЗС на посаду заступника начальника повертається людина, яка чотири роки тому була замішана у скандалі із зникненням майже півмільйона гривень, виділених державою для облаштування трьох кримських парків — Масандрівського, Місхорського та Лівадійського. Передбачалося також за ці гроші вивезти й утилізувати спільний для цих парків склад старих отрутохімікатів. Але ніяких робіт ніхто не провадив, отрута так і лежить на Південному березі Криму, грошей держава назад не отримала. А змушений рік тому піти під тиском громадськості «за власним бажанням» чиновник знову хоче керувати розподілом державних коштів. Та й недержавних, мабуть, також. Дивись, ще й керівництво «поліським біокоридором» прибере до рук. Тоді нам на наступну чотирирічку ГЕФ не дасть і півцента.
Не хочу бути регіональним, хочу — національним
Що мене приємно вразило під час прес-туру, так це ставлення до парку місцевого населення. Воно — «за». Ну хіба що крім запеклих браконьєрів. Люди розуміють, що хтось має взяти на себе відповідальність за збереження природи. Громада навіть хоче збільшити територію парку — за рахунок колишніх колгоспних земель. Сільгоспугіддя, колись створені меліораторами на місці боліт, сьогодні без фактично дармової радянської солярки стали збитковими. Природа намагається повернути втрачене і боротися з нею в селян немає ні сил, ні бажання. Так нехай би парк забрав землі собі... Володимир Найда, з одного боку, — теж «за». А з іншого — проект організації території й без того потребує коригування. Із майже 50 тисяч гектарів території парку він є повновладним господарем (головним землекористувачем) лише на двадцяти. Решта земель належить іншим землекористувачам, які мусять зважати на думку керівників парку щодо його діяльності, але далеко не завжди це роблять.
Утім, навіть такій долі земельної власності був би радий Юрій Оласюк, директор регіонального ландшафтного парку (РЛП) «Прип’ять — Стохід». За українським законодавством, РЛП зазвичай створюються без вилучення земель у землекористувачів. І з державного бюджету не фінансуються. У «Стоході» гроші на зарплату інспекторів виділяє одне з німецьких природоохоронних товариств. Щось перепадає з грантів. Оласюк та його команда мріють про стабільність. Тобто — про створення на базі РЛП національного парку. Тоді й зарплата від держави буде, і земля в користуванні. ПРООН зробило «Стохід» другим опорним пунктом свого проекту. Тому що він схожий за проблематикою із Шацьким НПП, хоч і має свої відмінності. Схожий природним багатством, бажанням місцевої влади та громади співпрацювати з парком, ентузіазмом співробітників. Різниться ж тим, що коли в Шацькому потік туристів треба вже регулювати, то тут його поки що майже немає — минулого року Стоходом на байдарках пройшли лише три групи поляків по два десятки кожна. Тут немає баз відпочинку та санаторіїв, зате є не менше, ніж у світязців, бажання заробити на туризмі. Але тут туризм має більше шансів стати справді «зеленим» — тобто ближчим до розміреного сільського життя та природи. Про аквапарк, принаймні в Любешівському районі, де розташована більша частина РЛП, нам чути не довелося.
Дорога, якою їдемо оглядати володіння Оласюка, пролягає спеціально збудованою дамбою. Проектанти не здогадалися зарити під полотно бодай кілька бетонних труб, як наслідок — заперта вода навесні підтоплює низовину з одного боку дамби.
І взагалі схоже, що, на відміну від Світязького сільського голови, не всі ще на Волині зрозуміли безперспективність боротьби з природою. У цьому ж Любешівському районі може ось-ось вибухнути нова екологічна бомба. Як стало відомо з листа Українського товариства охорони птахів (УТОП), воно провело громадську екологічну експертизу проекту «Захист від затоплення повеневими водами р.Прип’ять сіл Шлапань і Гречища Любешівського району — захисна дамба» вартістю понад 1,5 млн. грн. (за розрахунками 2004 року). Частина території, на якій хочуть упроваджувати проект, належить до так званих ІВА (міжнародних пташиних територій). Нічого хорошого для птаства, зокрема для такого рідкісного виду, як очеретянка прудка, проект не принесе. А отже, зменшить привабливість майбутнього НПП для туристів.
За даними УТОП, будівництво нової дамби — частина програми «Екологія-2010», яка дістала схвалення на обласному рівні, зокрема, й завдяки позитивному висновку державної екологічної експертизи, проведеної Державним управлінням екології та природних ресурсів у Волинській області. Товариство, маючи чимало даних про негативний екологічний вплив колишніх гідромеліоративних проектів у заплаві верхів’я Прип’яті, зверталося до Держуправління у Волинській області з проханням переглянути програму «Екологія-2010» та інформувало про небезпеку таких проектів у заплаві Прип’яті загалом, проте...
Сьогодні ряд екологічних громадських організацій України вимагає відповідно до ст. 6, 8, 11, 12, 44 Закону України «Про екологічну експертизу» провести додаткову державну екологічну експертизу проекту та призупинити всі гідромеліоративні роботи у заплаві р. Прип’ять до отримання результатів цієї експертизи.
Якби НПП «Прип’ять — Стохід» уже існував, то він міг би відіграти важливу роль у розв’язанні конфлікту навколо нової дамби. Але поки що невідомо навіть, чи знайдуться в держави гроші на новий національний парк. За словами головного спеціаліста ДСЗС Володимира Гетьмана, на сьогодні спеціалісти служби та вчені підготували пакет документів на кілька нових національних парків. Але дай Боже, якби вдалося переконати Мінфін профінансувати створення бодай одного.