Події, що сталися недавно в Дунайському біосферному заповіднику (ДБЗ), викликали, як звичайно, суперечливі чутки й мали великий резонанс у цивілізованому світі. Нині до нас надходять листи підтримки з різних міжнародних організацій та конвенцій. Різко негативно оцінили ці події керівники обох місій, які були в заповіднику влітку, — Еладіо Фернандес-Галіано з Ради Європи і Ян Квет, що очолював загальну місію ЮНЕСКО і Рамсарської конвенції.
Самоправність транспортної прокуратури працівники Дунайського біосферного заповідника розцінюють як прагнення дестабілізувати їхню роботу і тим самим зменшити контроль за будівництвом глибоководного судноплавного шляху Дунай—Чорне море. Такі дії не лише заблокували діяльність ДБЗ, а й украй негативно позначилися на іміджі нашої країни, особливо в контрасті з останніми зусиллями МЗС України врегулювати зв’язки з різними міжнародними установами щодо дунайської проблеми. Не кажу вже про висвітлення цих дій влади в нашій країні в контексті виборів президента України.
2 листопада в офісі заповідника з’явився слідчий Ізмаїльської транспортної прокуратури разом із чотирма міліціонерами. Офіційно ознайомивши посадових осіб заповідника з кримінальною справою, порушеною проти них, бригада вилучила персональний комп’ютер директора, комп’ютери канцелярії та бухгалтерії, все службове листування. Було також вилучено всі 340 томів бухгалтерських документів. У результаті заблоковано всю фінансово-господарську діяльність Дунайського біосферного заповідника, який не може більше виконувати своїх функцій з охорони природи.
Ще 3 вересня директор ДП «Дельта-Лоцман» В.Бездольний у своєму листі прокурору Одеської області писав, що заповідник активно протидіяв розробці й реалізації будівництва каналу по гирлу Бистре, і пропонував прийняти рішення щодо притягнення його працівників до кримінальної відповідальності за статтею 364 — «Зловживання владою чи службовим становищем».
(Взагалі, коли В.Бездольний пише листи й отримує відповіді з місцевих органів влади, то фактично він листується з самим собою. Досить сказати, що коли Одеська міжрайонна природоохоронна прокуратура на початку серпня перевіряла заповідник у зв’язку з черговим листом-скаргою Вилківського міського голови І.Тимошенка на адресу обласного прокурора з численними додатками на 24 сторінках, то цих додатків у Вилківській міській раді не було. Їх почали надсилати представнику природоохоронної прокуратури безпосередньо в офіс заповідника факсом з офісу ДП «Дельта-Лоцман» у Миколаєві. Цей факт промовисто свідчить про реального замовника антизаповідницької кампанії та розподіл у ній ролей.)
Саме за 364 статтею кримінальну справу й порушили 25 вересня, щоправда, працівникам заповідника про це чомусь «забули» сказати.
ДБЗ і НАН України заперечували не проти будівництва каналу Дунай—Чорне море, а лише проти вибору гіршого з наявних варіантів — по гирлу Бистре. На міжнародній конференції в Одесі, присвяченій приїзду до України представників численних міжнародних організацій і конвенцій із проблеми спорудження судноплавного шляху, ми повідомили про такий можливий хід розвитку подій. Проте працівникам ДБЗ не відомо, з якої причини впродовж 40 діб нас не знайомили з цією справою.
При цьому постанова базується на акті перевірки контрольно-ревізійного відділу ще від 5.03.2002 року. За 2003—2004 роки різні інстанції провели понад 20 тотальних перевірок Дунайського біосферного заповідника. Частина інстанцій діяльність заповідника за цей період перевіряла по три-п’ять разів. Ніяких порушень жодна перевірка не виявила. Перевірка в серпні нинішнього року також нічого не дала, за що головний контролер-ревізор поплатився посадою. Однак у постанові про кримінальну справу навіть інформація з цього акта грубо спотворюється. Так, 33% від інкримінованої нам суми збитків державі припадає на «придбання і віднесення на баланс факсу, 1992 року виготовлення, завищеною вартістю в 16243 гривні». Насправді в акті таких слів немає, тому що заповідник цього факсу не купував. У 1992 році його подарували працівники Міжнародного фонду охорони природи (WWF). Я тоді навіть не працював директором і прийняв його з такою балансовою вартістю.
Те саме можна сказати щодо інших статей, зокрема про недоотримання орендної плати за безоплатну передачу в оренду прикордонникам, СБУ і рибінспекції рації, комп’ютерів та двигуна для човна. Проте саме ці бюджетні організації реально, зі зброєю в руках допомагали охороняти заповідні та нові, приєднані, території.
Питання, пов’язані передусім із процедурними нормами оформлення бухгалтерської звітності, лежать в основі інших тверджень, про які пише прокуратура. Головне, що ще два роки тому, вивчаючи акт контрольно-ревізійного відділу, прокуратура й правоохоронні органи ніяких зловживань, на підставі яких можна було б порушити кримінальну справу, не виявили.
У семи заявах посадових осіб заповідника в суд ми зазначили також, що злочин, передбачений ст.364 ККУ, не входить у сферу діяльності та компетенції транспортної прокуратури, хоча всі ми добре розуміємо, чому сталося саме так.
На порушення законодавства, в постанові не вказується конкретна особа, а зазначені всі посадові особи Дунайського біосферного заповідника, що позбавляє мене й працівників права на захисника на допитах, які вже планувалися слідчим із 5 листопада. Незрозуміло, хто ми нині — свідки, підозрювані чи обвинувачувані. Свідкам не можна з’являтися на допит із адвокатом, і потрібні слідству свідчення вони давати зобов’язані. Потім же, у процесі розслідування, їх перекваліфікують на підозрюваних. І якщо підзахисний у статусі свідка розписався в усіх гріхах, то справа практично непоправна. Очевидно, що прокуратура в такий спосіб намагатиметься зібрати якийсь матеріал і потім притягнути нас до відповідальності вже як фізичних осіб.
З 2 листопада 2004 року Український НДІ екологічних проблем, отримавши нарешті гроші від Мінтрансу, розпочав розсилку коштів учасникам моніторингу за впливом судноплавного шляху Дунай—Чорне море. Планували участь у моніторингу й ми, але прагнення влади вирішити проблему каналу силовим методом поки що перекреслили ці плани...
У день відвідання заповідника транспортною прокуратурою делегація МЗС і Мінприроди, яка щойно повернулася з Парижа, з організації ЮНЕСКО, розповсюдила інформацію, що там було представлено нове зонування заповідника, дані переконливі відповіді на запитання представників міжнародних організацій, і взагалі конфлікт вирішується...
Хочу особливо підкреслити, що Проект організації території заповідника, складовою частиною якого є нове зонування, був розроблений на гроші Мінтрансу в м.Харкові. Він не відомий ні НАН України, ні Дунайському біосферному заповіднику й ними не узгоджений — на порушення норм.
14 жовтня 2004 року у Вилківській міській раді в присутності міського голови заступник начальника державної служби заповідної справи Мінприроди С.Комарчук дві години розповідав про результати роботи по проекту і про зонування, яке вони везуть до Парижа. Представників заповідника на цю нараду не покликали, і як там «нас без нас одружили», ми не знаємо. Тому, скориставшись нагодою, прошу всіх природокористувачів не телефонувати в заповідник із проханням підтвердити чи спростувати різноманітні чутки, а звертатися прямо до міської ради.
У цілому таємне перезонування території, закріпленої за ДБЗ держактом, судові розгляди, що тривають (тепер вже у Верховному суді України) з питання приналежності проток і внутрішніх водойм, теж закріплених за нами держактом, наводять на сумні роздуми про реалії в нашій країні та гарантії захисту території, яка комусь для чогось потрібна...
Дунайський біосферний заповідник підтримує НАН України, українська та міжнародна громадськість. Нас захищають численні міжнародні конвенції, у нас є сертифікат ЮНЕСКО на територію ДБЗ. Зрештою — на нашому боці здоровий глузд, проте боротьба за територію заповідника триває. Що ж у такому випадку робити простому селянинові, якщо його ділянка завтра комусь сподобається?
Взагалі, чи нормальна ситуація в країні, коли, відповідно до прямого наказу Мінтрансу від 10 липня 2003 року, влада розпочинає судову кампанію з вилучення проток у заповідника, а прокуратура порушує замовлену кримінальну справу?
І якщо я, зі своїм уже, можна сказати, багатим життєвим досвідом, сприйняв усе це філософськи, то навряд чи так зможуть реагувати мої працівники, які або молодші, або не мають досвіду сприйняття різних «наїздів». Адже всі таємничі посадові особи (а в постанові їх коло не окреслене) чудово знають, що вони не злочинці й не злодії.
Тричі має рацію лідер популярної рок-групи «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук, який сказав у своєму інтерв’ю для «ДТ»: «Я не хочу виходити на політичні барикади — мене туди штовхає життя і моя совість».
Ми завжди вважали, що екологи повинні займатися своєю справою і бути поза політикою. Та реальність склалася так, що політика ввійшла в кожну домівку, в кожну організацію, і від її поворотів залежать долі мільйонів людей.
Останнім часом, коли я дивлюся на свого семирічного сина, дедалі частіше думаю про те, що його чекає, — свавілля чи європейська цивілізована держава.