Про науково-виробничу фірму «Екоцентр» Україна дізналася навесні минулого року. Саме тоді їй доручили справу державної ваги — переробити забруднений нафтою пісок, зібраний працівниками Міністерства надзвичайних ситуацій після стихійного лиха, що сталося в Криму і спричинилося до забруднення нафтою чималої площі чорноморського узбережжя. Певний час репортажі із зображенням величезних куп чорного від нафти піску, трупів чайок і риб не сходили з екранів телебачення та зі шпальт масових видань. Не бракувало й апокаліптичних прогнозів…
Саме тоді невеличка фірма з Кіровограда і запропонувала свою технологію переробки, яка на той час спеціалістам із Міністерства охорони навколишнього природного середовища України видалася оптимальною. Міністр сказав: «Монтуйте лінії й розпочинайте роботу, всі формальності залагодимо».
26 квітня неподалік Керченського порту ТОВ НВФ «Екоцентр» закінчило монтувати обладнання, яке привезло з Кіровограда, і взялося до роботи.
А її було чимало — у величезних горах мішків зберігалися тисячі тонн пісково-нафтової суміші. Три лінії, на які її вантажили, працювали цілодобово. З допомогою фізико-хімічного методу суміш перетворювалася на мінеральну добавку до асфальтобетону, виробництво якої фірма сертифікувала. Без відходів, без шкідливих викидів перероблялося по 150 тонн суміші на добу.
Згідно з договором, який «Екоцентр» уклав з Мінприроди, фірма мала переробити шість тисяч тонн суміші. Переробка однієї тонни, зазначалося в договорі, коштує 2499 гривень 60 копійок. Міністерство перерахувало аванс, аби можна було швидше організувати роботи. Далі траплялися затримки з фінансуванням, але про це у нашій країні якось ніби й не заведено говорити — звична річ! Суміш, яка йшла на переробку, проходила через вагову порту, тому все чітко задокументовано.
— Коли роботи було виконано десь наполовину, — розповідає директор ТОВ НВФ «Екоцентр» Микола Жуков, — розпочалися перевірки. Контрольні органи, навіть не чекаючи, коли завершимо справу, настирливо цікавилися, як ми витрачаємо бюджетні кошти, чи не допускаємо порушень.
Таку надмірну прискіпливість наших фіскальних органів можна було б зрозуміти, якби справа завершилася цивілізовано. «Екоцентр» переробив обумовлену договором кількість небезпечної суміші. Більше того, в ході робіт довезли ще майже 800 тонн, які теж були перероблені. Такі довірливість і покладистість (не уклали вчасно додаткового договору, вважаючи, що роблять спільну важливу справу і всі формальності, як казав міністр, буде залагоджено) влетить «Екоцентру» в копієчку: виявилося, що виділяти гроші міністерство не збирається...
Можна було б змиритися з цією втратою, картаючи себе за недалекоглядність, але ж природоохоронне відомство відмовляється платити навіть за роботи, виконані у рамках договору.
— Міністерство винне нам близько 2,2 мільйона гривень, — каже Микола Жуков. – Свою відмову платити воно мотивує тим, що ми завищили розцінки. Але ж ціна чітко зазначена в договорі, який підписали обидві сторони, і ми не ініціювали внесення змін до нього.
Не встиг «Екоцентр» завершити роботи в Керчі, як із міністерства нагрянула екологічна інспекція. Перевірила діяльність фірми, звісно – виявила порушення. І, хоча в арсеналі її засобів впливу є така форма, як припис, тим більше що перед цим до фірми зауважень не було, перевіряльники склали акт, яким припинили діяльність «Екоцентру».
На думку Миколи Жукова, це було зроблено не лише для того, аби не виплачувати фірмі належні за договором кошти. Просто в Україні є всього два підприємства, які володіють технологіями переробки пестицидів та промислових відходів, — кіровоградський «Екоцентр» і шосткинська «Елга». Решта — посередники. Восени ж міністерство проводило тендер на переробку пестицидів вартістю близько сорока мільйонів гривень. Так, ви не помилились, виграли його посередники, бо діяльність «Елги» теж припинили, знову ж таки – нібито через порушення екологічної безпеки (наше законодавство у цій сфері таке нечітке, що, захотівши, порушення не важко знайти на рівному місці).
Що можуть зробити посередники? Вивезти пестициди чи відходи десь у Польщу або Німеччину і дати заробити тим, хто там займається їх переробкою. Зрозуміло, за значно більші гроші, ніж заправили б за ту саму роботу переробники вітчизняні. Про такі дрібниці, як робочі місця і податки, ніхто й не згадує. Свій інтерес важливіший.
***
А що ж «Екоцентр»? Він, звісно, боротиметься, доводячи в суді свою правоту. Надбаний досвід, безперечно, стане у пригоді. Хоч би там як, а невелика провінційна фірма зуміла з честю виконати масштабне, дуже серйозне завдання. За рахунок чого? Тільки тому, що всі роки свого існування (а влітку «Екоцентру» виповниться двадцять років), кожну копійку тут вкладали у підготовку фахівців, розвиток і вдосконалення технологій та придбання обладнання. Більш ніж скромне приміщення науково-виробничої фірми в Кіровограді поруч із шикарними офісами з гучними назвами фірм «купи-продай», що з’являються і зникають, – цього підтвердження. До того ж своєю принциповою позицією утвердження європейських стандартів у сфері переробки відходів «Екоцентр» серйозно сприяв формуванню новітньої екологічної свідомості місцевої промислової еліти. Це справді український науковоємний інтелектуальний бізнес, який держава мала б усіляко підтримувати. Та, власне, підтримки тут не ждуть, — тільки б не нищили...
До речі, в Росії після того ж стихійного лиха пісок з нафтою склали у величезні купи. Цілком можливо, що переробляти його запросять «Екоцентр». Що ж, планету треба прибирати...