Відомо, що сильні вулканічні виверження впливають на клімат Землі — на кілька років він стає прохолоднішим. Причина цілком очевидна: дрібні частинки, що вириваються в небо, та хімічні сполуки спричиняють утворення щільних хмар, які чудово відбивають сонячне світло.
Вінсент Гаучі, геофізик із Відкритого університету в Мілтон Кейн, Великобританія, стверджує, що двоокис сірки (сірчистий ангідрит), що міститься у вулканічному димі та попелі, чинить і непрямий вплив на стан нашої планети.
Кислотні дощі, що випадають після виверження, сприяють росту бактерій, які населяють сильно зволожені землі і люблять закусувати сіркою. Ці бактерії, розмножуючись, витісняють тих, які виробляють метан. Вважається, що приблизно половину метану, парникового газу, негативний вплив якого на атмосферу сильніший за вуглекислий газ, виробляють бактерії, що населяють торф’яне болото і затоплювані або сильно зрошувані рисові поля.
Гаучі та його колеги провели експеримент на північному сході Шотландії. 1998 року вони імітували наслідки вулканічного виверження, додавши в торф’яне болото мінеральний сірчанокислий натрій. Два роки по тому метанові виділення зменшилися тут на 40%, а вміст сірки все ще був підвищеним. За підрахунками авторів роботи, через п’ять-десять років рівень метану не має перевищувати норму.
У своєму експерименті вчені спробували відтворити те, що відбувалося 1783 року після виверження вулкана Лакі в Ісландії. Того року він викинув у атмосферу майже 120 мільйонів тонн сірчистого ангідриту — в десять разів більше, ніж усі сучасні промислові підприємства Західної Європи. Втім, деякі дослідники застерігають від поспішних висновків та імітації наслідків випадання кислотних дощів на невеликому болоті, оскільки такі виверження відбуваються в Ісландії кожні кілька сотень років, а деякі вулкани десятиліттями димлять сполуками сірки.