Ми давно підозрювали, що вода в наших кранах далека від ідеалу. Крапку в цих сумнівах поставив колишній міністр житлово-комунального господарства, який рік тому відкрито заявив, що в Києві водопровідна вода швидше технічна, ніж питна, але вплинути на ситуацію в столиці ні міністерство, ні уряд не в змозі. Чи поліпшилася якість води відтоді? Запитання навіть не риторичне, а, скоріш за все, знущальне. Проте й сьогодні керівництво київської міської санітарно-епідемічної служби стверджує, що водопровідна вода відповідає всім вимогам Держстандарту. Чи може в такому випадку заявляти щось інше «Київводоканал»?
Поки стояли морози, нехай і не до кінця, але можна було повірити, що з водою ситуація не гірша, ніж колись. Але за останній місяць сталося чимало подій, які змушують засумніватися в тому благополуччі, про яке нам кажуть чиновники міськадміністрації та керівництво СЕС. Почнемо з того, що на Київському морі задихнулася риба, бо ніхто не спромігся ні лунки прорубати за заданою схемою, ні крижану товщу розбити криголамом, як планувалося. Те, що робили риболови-аматори вручну, — крапля в морі. За даними фахівців, рівень кисню у воді катастрофічно впав — показники знизилися з чотирьох до одного, чого не траплялося вже багато років. Міжвідомча комісія, яка моніторила ситуацію, регулярно засідала й начебто повинна була б мати всю інформацію, наполягала на тому, що час запускати криголам — він і рибу врятує від кисневого голодування і, що ще важливіше, дамбу від тиску криги. Порцію заспокійливої інформації видали в ефір, але при цьому зовсім забули поцікавитися, а чи є в столиці криголам?
За словами директора Українського науково-дослідного інституту водногосподарсько-екологічних проблем академіка Анатолія Яцика, відповідні служби довго шукали криголам, але невдовзі переконалися, що легше знайти голку в копиці сіна, ніж комунальну власність у нашому місті. Криголам відразу перетворився на летючого голландця — то його начебто бачили в районі Оболоні, то біля річкового вокзалу, але в натурі він так і не з’явився. Потім пригнали два старі криголами з інших областей, але пізно — воду з київського водосховища вже спустили. За старим принципом: хотіли, як краще. А як вийшло, бачила вся країна, коли телебачення показувало людей із ліхтарями на головах і мішками риби в руках — її збирали цілодобово. Вже з’явилися перші, поки що дуже обережні попередження, що водопровідна вода в столиці може «трохи відгонити рибою або тванню», але здоров’ю, як ви розумієте, це не загрожує. Особливо здоров’ю тих, хто не користується водою зі столичного водопроводу.
Академік Анатолій Яцик переконаний, що спуск води 12 березня — акція правильна, необхідна, але виконана не зовсім точно.
— На засіданні міжвідомчої комісії при Державному комітеті водного господарства було вирішено, що не тільки спускатимуть воду, а й обов’язково розбиватимуть, кришитимуть кригу, щоб її брили не придушили рибу. Саме на цьому наполягали вчені. Ми також були проти того, щоб кригу підривали — це небезпечне тим, що з дна може піднятися радіоактивний мул — не слід забувати, що на дні Київського моря його зібралося близько 90 млн. кубометрів. Завдання номер один — зробити все, щоб він не піднімався з дна, не потрапляв у воду. Тому спуск води на каскадах необхідно проводити грамотно: вчасно й повільно, щоб не допустити радіоактивного забруднення води.
Крім того, викликає тривогу й танення снігів у 30-кілометровій Чорнобильській зоні. Потрібно зробити все, щоб не допустити змивів води з заплав і запобігти новій хвилі радіоактивного забруднення дніпровських водосховищ.
Учені звертають увагу на ще одну обставину, яка істотно впливає на якість водопровідної води не тільки в столиці, а й по всій Україні. За зиму на дороги висипали сотні (якщо не тисячі) тонн солей і реагентів, які разом із талими водами потрапляють у Дніпро та його притоки. Платники податків наївно думають, що комунальні служби закуповують за бюджетні гроші виключно кухонну сіль і посипають нею вулиці. Як би ж то так! Не тільки автомобілістам є що розповісти про агресивний вплив відходів хімічного виробництва, якими посипають дороги, лікарі-алергологи б’ють на сполох. Вони зазначають, що з приходом тепла різко зросте кількість алергічних реакцій і в дітей, і в дорослих, реагенти випаровуються, дихати такою сумішшю небезпечно для здоров’я. Коли вся ця хімія через зливову каналізаційну систему потрапляє в річки, ніякі фільтри на водозаборі її не затримають, стверджують фахівці.
— Чому населення Європи не нарікає на якість води? Тому що там у водопровідні системи подається 70% підземної води і 30% поверхневої, а в нас — навпаки, — розкриває секрети Володимир Костенко, заступник директора з наукової роботи Українського державного науково-дослідного інституту проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища «УкрВОДГЕО». — Забруднення поверхневих вод досягло такого рівня, що вже маємо говорити про наближення катастрофи. Нинішня зима погіршила ситуацію. Раніше сніг вивозили за місто, скидали його подалі від водойм, а тепер усе, що зібралося на дорогах і в подвір’ях, тече в річки. Не менш тривожний стан і з підземними водами — постійно зростає рівень їхньої мінералізації, що в кінцевому рахунку впливає на якість питної води по всій Україні. Так, у Чернігівській області маємо мінімальні показники жорсткості води, а ближче до півдня вони вищі. Жителі Криму недарма скаржаться, тамтешня вода справді має високу жорсткість. Причина проста: хімічні, переробні та інші підприємства скидають відходи, не соромлячись, і, за великим рахунком, ніхто не звертає на це серйозної уваги. Чи треба при цьому дивуватися, що загальна мінералізація підземних джерел удвічі вища, ніж вимагає ДСТУ?! Подивившись таблицю показників, можна довідатися, чим «багата» наша вода. Це викликає особливу тривогу ще й тому, що якість питної води має величезний вплив на ріст і розвиток дитячого організму.
Нас довго переконували в тому, що в Україні стандарти набагато жорсткіші, ніж у Європі і світі, що багато хто повірив у цей міф. Але результати наукових досліджень підтверджують протилежне. Візьмімо для прикладу сульфати: ДСТУ допускає 500 мг/дм3, ВООЗ — 250, ЄС— 250, а за фактом маємо 800!
Анатолій Яцик любить цитувати Луї Пастера, який іще у ХIХ столітті стверджував, що 80% хвороб людина випиває з водою. Погодьтеся, що у зв’язку із цим дуже хочеться знати: що ж ми насправді п’ємо з кранів? Якщо раніше офіційні заяви відповідних служб про те, що показники води в столиці відповідають ДСТУ, нас особливо не напружували, то сьогодні вони все-таки потребують підтвердження. І бажано — достовірного. Але такі дані в Києві, схоже, охороняються набагато суворіше, ніж державна таємниця.
Керівництво столичної санітарно-епідемічної служби переконане, що «не царська це справа» давати зведення про показники водопровідної води, тому на всі запитання відповідь стандартна: у нас нарада. Усі районні СЕС стверджують: на ввіреній території все гаразд, а надавати інформацію має право тільки міська СЕС. Керівництво санепідслужби Подільського району наполягає на тому, що це може робити тільки «Київводоканал». Наче ніхто не знає, що впродовж останнього місяця там мовчать, ніби води в рот набрали, нікому ніяких коментарів. Остання інформація про показники води на офіційному сайті датована листопадом 2008 року. Нам довелося витратити чимало часу, поки не знайшовся фахівець, який не просто зняв слухавку, а й почав нас переконувати, що «Київводоканал» гарантує належну якість води. Фахівці забирають проби води в 70 точках, і всі результати відповідають стандарту. Прохання конкретизувати показники було сприйняте в багнети: «У Києві живе майже п’ять мільйонів, і якщо кожен нам почне телефонувати і морочити голову!.. Напишіть, що вода стала набагато краща, тому що весь водозабір іде з Десни! Які проблеми?».
Справді ніяких, крім однієї, зовсім маленької. Чиновники КМДА офіційно заявили, що з Десни беруть 80%, решту — з Дніпра. У вівторок пізно ввечері в ефірі муніципального телеканалу один з керівників міської СЕС стверджував, що воду для киян подають змішану — 50% дніпровської і 50% деснянської. Кому ж вірити? Реакція співробітника «Київводоканалу» на це зауваження була несподівана: «І хто ж вам із Десни стільки води перекачуватиме? Уявляєте, які на це гроші потрібні? Який же бізнес на це піде?..».
Справді, ніякий. Саме тому водопостачання громадян має бути під невсипущим контролем держави. І фінансуватися має не за залишковим принципом, а як один із пріоритетів. Які соціальні програми можуть бути важливіші за ту, яка дала б змогу повноцінно забезпечувати людей якісною водою? За найскромнішими підрахунками, більш як чотири мільйони наших громадян змушені вживати воду за так званими тимчасовими дозволами, тобто про будь-які стандарти та якість у цих населених пунктах взагалі не йдеться. Деякі експерти-науковці стверджують, що вода в столичному водопроводі вже не відрізняється від тієї, яку подають за тимчасовими дозволами. Про це просто вголос не кажуть.
Великі надії всі покладають на водозабір із Десни. Але чи справді це панацея для Києва? Фахівці стверджують, що деснянською водою в кращому разі можуть забезпечити частину лівого берега — ніхто її не качатиме для всього мегаполіса. Вчені звертають увагу на кричущий факт: величезне місто має всього два водозабори! Такого немає не тільки в Європі, де люблять перестраховуватися, а навіть в Україні. Кожне велике місто має кілька джерел питної води, альтернатива обов’язково має бути.
Хай там як, але сьогодні вода з Київського моря мало придатна для вживання. Джерела «ДТ» повідомляють, що, крім усього іншого, істотно (в рази!) збільшилися показники каламутності та кольоровості води, є сторонній неприємний запах, не вдається впоратися з великою кількістю лугів тощо. І не дивно. Уже кілька разів за останній час мовчазний «Київводоканал» озвучував своє прохання до КМДА про виділення коштів на реагенти. На реагенти та коагулянти просили й 47 млн. 160 тис. гривень, і 13 млн., але, очевидно, не отримали, тому й обвинуватили міську владу в тому, що їй «байдуже здоров’я киян». Усе це вкотре підтверджує, що якість води на дніпровському водозаборі потребує пильної уваги. Водночас не зайве з’ясувати, чи справді Київ отримує деснянську воду?
У неділю (21 березня) ввечері один з учасників міжвідомчої комісії сумно сказав, що так і не вдалося запустити насосну станцію «Роса-300», яка має подавати деснянську воду. І це попри офіційну заяву начальника головного управління КМДА з питань надзвичайних ситуацій, який стверджував, що ще «у вівторок ввечері оперативно було запущено в роботу плавучу насосну станцію «Роса-300», яка перекачує воду з Десни на Дніпровську водозабірну станцію. Таким чином ми беремо 80% води з Десни, де вона чистіша, і тільки 20% — з Дніпра. Після цього вода доводиться до норм, які відповідають держстандартам, і подається киянам».
Та не встигли ми насолодитися чистою деснянською водою, як один з керівників міської СЕС заявив у телеефірі, що дніпровська вода настільки поліпшилася, що вирішили змінити пропорцію і стали змішувати її з деснянською 50 на 50.
Що відбувається в Києві насправді, напевно, відомо тільки Господу Богу, як і те, чим закінчиться повінь для нашого водопроводу.
За найпесимістичнішими прогнозами, нічого втішного нам не світить. Експерти НДІ побоюються, що через значне звуження русла Дніпра в місцях незаконного будівництва в Конча-Заспі, там, де намивали пісок і будували замки, затоплення все-таки буде: нещодавно заплава в цих місцях досягала семи кілометрів, тепер — ледь 600 метрів. А це спричинить підтоплення величезних територій у Гідропарку, дачних масивів, будівель у приватному секторі, звідки попливе не лише сміття, а й уміст численних туалетів і вигрібних ям. Гідрологи не впевнені в тому, що ситуацію можна врятувати виключно спуском води з Київського моря...
Під час розслідування не давало спокою одне запитання: чи можуть наші співвітчизники впливати на ситуацію?.. В одній з районних санстанцій нам удалося знайти фахівця, котрий докладно пояснив, як можна провести аналіз водопровідної води, яку набрали в квартирі. Коштує це недорого — 180 гривень. Але що це нам дасть? Навіть якщо показники будуть далекі від вимог ДСТУ, змінити ситуацію ні у своєму будинку, ні в районі неможливо. Спочатку потрібно написати скарги в ЖЕК, водоканал, райдержадміністрацію і т.д., потім дочекатися від них відповідей, принести все це в райСЕС і тоді... повторний аналіз води зроблять безплатно! Якщо ж і ці показники вас не влаштують, пишіть знову в ЖЕК, водоканал і далі за списком. Щоразу чиновники вимагатимуть свіжих даних, адже за час листування — теоретично! — показники могли істотно поліпшитися...
Гадаю, після такої консультації немає сенсу вправлятися в епістолярному стилі — за словами санітарного лікаря, на його пам’яті не було випадку, щоб хоч хтось домігся свого. Єдиний, на його думку, вихід: «Не лінуйтеся ходити до бюветів! Я не уявляю, як можна без цього обійтися сьогодні. Повірте, з крана пити не варто. А в кого вдома маленька дитина, то гарненько подумайте, в якій воді її купати, щоб росла здоровою».
До речі, цю позицію підтримує й Анатолій Яцик. Він твердо переконаний, що міська влада зобов’язана відновити роботу всіх бюветних комплексів у Києві. Розмови про те, що свердловина померла, якщо простояла без діла півроку чи рік, він вважає відмовкою, за бажання її нескладно запустити в експлуатацію. Вода, піднята з глибини 80—100 метрів, на думку вченого, справді придатна для пиття, а от відкриті джерела нині слід обходити стороною.
Погодьтеся, не можна вважати серйозною причиною для закриття бюветів твердження міської влади про те, що не можуть знайти мільйон гривень для ремонту та запуску. Коли захотіли знайти таку суму для ялинки на Майдані, знайшли навіть велику, і без проблем. Потішили киян найдорожчою ялинкою в Україні та й, напевно, і в Європі теж.
У кулуарах НДІ довелося почути думки, що вирішення проблем із питною водою затягується спеціально — надто багато охочих на цьому заробити. З одного боку, фірми, які продають бутильовану воду, а з іншого — чиновники мерії, які давно вже підраховують, скільки можна здерти, вибачте, зібрати, з бабусь, котрих так любить мер, якщо поставити на бюветах лічильники. Вже й ціну приміряють: спочатку літр води планували продавати по 60 копійок, потім округлили до гривні. Але у зв’язку з дефіцитом міського бюджету, а головне, совісті, ціни можуть і збільшити.
Ви помітили, що проблеми з водопостачанням столиці не потрапляють у фокус високопоставлених чиновників? Мовчить адміністрація президента, мовчить, немов у рот води набрав, Кабмін, не чути й народних депутатів. Чи не тому, що кожен із них має у своєму заміському маєтку персональну свердловину?.. А чого напружуватися? До чергових виборів іще далеко, який сенс демонструвати батьківську турботу про простих людей, які змушені чекати милостей від водопроводу.
Напевно, в нашій країні це невчасно, але все-таки хотілося б нагадати, що стаття 50 Конституції України гарантує громадянам «право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена».
Як ви думаєте, це стосується і води?..