Упродовж віків море було для Венеції основним гарантом її незалежності та безпеки. Однак за кілька останніх десятиліть воно перетворилося на джерело загрози повного зникнення знаменитого міста з лиця Землі.
Розмови про те, що Венеція поступово занурюється в морську пучину, почалися ще в минулому столітті. І справді, за 100 останніх років через інтенсивне викачування підземних вод грунт під містом почав осідати. Результат — рівень води в середньому піднявся на одну стандартну сходинку. Однак зараз, з урахуванням наслідків глобального потепління, Венеції загрожує в п’ять разів більше затоплення протягом найближчих ста років. За словами фахівців, усесвітньо відоме місто на воді є дзеркалом усіх проблем, які несуть людству побічні ефекти активної індустріалізації планети.
Втім, усе ще залишається надія на те, що Венеція покаже людству, як можна уникнути негативних наслідків антропогенної діяльності, спрямувавши всю наявну енергію в мирних цілях. Останніми роками в місті проведено 153 фундаментальні дослідження, однак місцевій владі забракло грошей і волі не тільки на реалізацію всіх виданих на-гора рекомендацій, а й на елементарну координацію цих робіт. І тепер місто замовляє чергове, передостаннє дослідження Кембріджському університету, сподіваючись отримати остаточний вердикт щодо ситуації, яка склалася.
А поки що, не чекаючи результатів фундаментальних досліджень, жителі Венеції втілюють у життя девіз «порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». Лише торік площа Святого Марка, головна визначна пам’ятка міста, опинялася під водою 90 разів. А в 1920-х роках це траплялося не більше шістдесяти разів на десятиліття. Тож не дивно, що найпопулярнішою послугою в місті стало встановлення спеціальних платформ, які за першим же сигналом тривоги піднімають на кілька десятків сантиметрів усі меблі, які містяться на першому поверсі. Альтернатива такому рішенню — переселення в будинки з мезонінами. Чи взагалі переїзд в інше місто. За останні 50 років населення Венеції зменшилося вдвічі, і тепер на 14 мільйонів туристів, які щороку відвідують місто-музей, припадає менше 70 тисяч венеціанців.
З огляду на весь комплекс проблем, міська влада не збирається обмежуватися побудовою самих лише захисних споруд, тим більше що ці проекти наражаються на гостру критику з боку екологів та маринологів. Спорудження 79 сталевих подушок, кожна з яких важить 300 тонн, виллється місту в 2,3 мільярда доларів. Розрахований цей проект на вісім років, і трудитимуться над його реалізацією 10 тисяч робітників. Ці сталеві подушки, заповнені водою, у спокійних умовах лежатимуть на дні Венеціанської лагуни. Однак при появі загрози затоплення вода з подушок буде витискуватися стисненим повітрям, у результаті чого вони займуть вертикальне положення. Критики проекту стверджують: за нинішніх обставин подушки практично постійно будуть підняті, тому водообмін між внутрішньою частиною лагуни і морем буде ускладнений. Все це загрожує порушенням екологічної рівноваги і забрудненням. Однак альтернативи такому рішенню поки що не видно.
Крім цього, першочерговим своїм завданням венеціанське керівництво вважає побудову метрополітену, який з’єднає аеропорт із морським доком. Ця ідея багатьом здається фантастичною, однак збитки, яких завдають фундаментам будівель хвилі, що розходяться від моторних човнів, величезні. І без швидкісного (хоча б відносно) засобу транспортування місто не обійдеться.
Місцева влада планує також відродити колишню славу Венеції як найбільшого інтелектуального і промислового центру. Для цього слід забезпечити робочими місцями численних випускників знаменитих венеціанських університетів, модернізувати фабрики, а найголовніше — підвести до міста нафтопровід, який позбавить лагуну візитів нафтових танкерів.
Найближчі роки покажуть, наскільки продуманими і доцільними виявляться вжиті міською владою заходи. Поки ж очевидно лише одне — заходів цих треба вживати терміново.
за матеріалами International Herald Tribine