Американка, яка працює у Києві і мешкає в нашому будинку, попервах дуже дивувалася, бачачи на подвір’ї переповнені контейнери, а то і гори невивезеного сміття: «Чому не прибирають? Може, страйкують двірники? Мабуть, їм мало платять?..» Згодом дещо призвичаїлася до наших порядків, чи то пак, безладдя, хоча іноді, зустрівши (знає, що я журналіст), може підкинути якусь репліку «для преси», мовляв, європейській столиці смітники не до лиця, вони псують не тільки вигляд нашого міста, а й імідж столичної влади.
Про тарифи
та перевізників
Тож чому в нас не прибирають як годиться? Хто винен у тому, що Київ останнім часом став таким нечупарним, і що треба зробити, аби киянам було не соромно за своє місто? Заступник голови постійної комісії Київради з екологічної політики Даніель Карабаєв почав з відповіді на другу частину запитання: треба просто виконати мудрі плани, записані в чинних сьогодні документах. Зокрема Київрадою попереднього скликання ухвалена «Схема санітарного очищення міста Києва». Там виписані рецепти розв’язання всіх аспектів проблеми відходів: і роздільне збирання, і будівництво сміттєсортувальних станцій та сміттєпереробного заводу, і вирішення долі головного накопичувача столичних відходів — П’ятого полігона та будівництво нового полігона тощо.
Та починати, на думку Карабаєва, треба з організації власне вивезення сміття, що є стратегічним для міста питанням. У столиці цю роботу виконують півтора десятка приватних компаній. Тарифи ж на вивезення встановлює міська влада. Сьогодні тарифи, левова частка яких іде на оплату розміщення сміття на полігоні, не покривають витрати перевізників. Навіть вартість пального у них закладена нижча від реальної. Правда, різницю за пальне столиця сяк-так компенсує. Решти ж витрат наче не існує. А за які кошти оновлювати та ремонтувати автопарки, купувати спецодяг тощо? Тому перевізники оббивають пороги високих кабінетів, навіть страйками погрожують.
Питання підвищення тарифів на вивезення сміття стоїть у Києві, наче вартовий біля полкового прапора — 24 години на добу. Якщо систему залишати без змін, то плату за вивезення сміття справді доведеться збільшувати. Чи враховано це у нових, утричі більших, київських комунальних тарифах — ніхто відповісти однозначно не береться. Пан Даніель вважає: швидше за все, Київрада знову щокварталу прийматиме рішення про виділення коштів районам для компенсації витрат перевізників на пальне: «Чи будуть за таких умов працювати перевізники? Важко сказати. Деякі з них уже шукають можливості перенести свій бізнес в область чи інші міста».
Як варіант Карабаєв пропонує таку схему: створити муніципальну компанію для санітарного очищення Києва, централізувати цю службу, виділяти їй кошти, надавши можливість і самій заробляти. Створення такого підприємства поверне місту важелі управління процесом. Сьогодні певний вплив місто має лише на акціонерне товариство «Київспецтранс» — київській громаді належить вагомий відсоток його акцій. Та й то — де гарантії, що у наш вельми специфічний час думка інших акціонерів не переважить, навіть якщо їх буде менше?
Виконавча імпотенція
Організаційні питання щодо створення комунальної компанії, на думку Карабаєва, можна вирішити за два місяці. Як саме — є варіанти. Скажімо, об’єднати існуючих перевізників (хоча сумнівно, що самі перевізники, зокрема, компанія ГрінКо, яка обслуговує чотири з десяти київських районів й у створення якої лише на першому етапі приватні інвестори вклали кілька мільйонів гривень, з цією ідеєю погодиться. — І.П.). А можна все почати з чистого аркуша...
Муніципальна компанія може не брати на себе весь обсяг робіт і давати можливість заробити комусь іще, але саме вона повинна цілком узяти на себе відповідальність за санітарний стан міста. У разі ж кризи — «закрити амбразуру власним тілом». Хоч би як складалися відносини влади й перевізників, кияни страждати не повинні — вважає Карабаєв.
А от на запитання «Хто винен у тому, що місто нагадує величезний смітник», Даніель Таїрович лише знизує плечима: «Мені важко це пояснити. У новій команді за санітарне очищення спочатку відповідав один заступник, тепер інший (та й у команді Омельченка хто тільки сміттям не займався!.. — І.П.). Але має бути спадкоємність у виконавчій владі. Якщо ухвалено довготермінову програму, то справа честі кожного наступника продовжити її виконання. А не починати діяльність із ревізії програм».
У менеджменті подібна ситуація називається просто — виконавча імпотенція. У нинішній команді, де централізація влади набула небачених досі висот, серйозну проблему можна розв’язати тільки тоді, якщо за неї відповідатимуть люди з найближчого оточення мера — Басс або Кільчицька. Ну, й само собою, сам Леонід Михайлович. Решта — «хлопчики для побиття», на яких можна буде «повісити» усі провальні програми та заходи. Отже, першою ознакою того, що з вивезенням сміття буде наведено лад, стане доручення Л.Черновецького цього питання саме згаданим двом заступникам.
Важкий подих П’ятого спеціального
Українські сміттєвози кінцевим пунктом свого маршруту мають зазвичай звалище-полігон. Сьогодні Україна продукує чи не найбільше у Європі відходів на душу населення, наші сміттєзвалища займають 160 тис. гектарів — удвічі більше за площу столиці!
Кожен столичанин викидає понад 50 кг сміття на рік. Додайте сюди відходи установ і організацій, магазинів, закладів громадського харчування тощо. Утворені сотні тисяч тонн побутових відходів розподіляються на дві частини: чверть спалюють на заводі «Енергія», решту — складують на полігонах. Міська рада вимагає від перевізників вивозити відходи або на сміттєспалювальний завод, або на полігон твердих побутових відходів № 5, розташований біля села Підгірці Обухівського району Київської області. «П’ятий» — єдиний з понад 700 існуючих в Україні, під час проектування та будівництва якого були враховані вимоги природоохоронного та санітарного законодавств. Платити за розміщення тут відходів доводиться дещо дорожче, тому частина перевізників усе ж намагається або вивезти сміття на інші, дешевші, але небезпечніші полігони області, або й узагалі скинути його потайки у лісосмузі. У тому, що такий варіант обирають досить часто, легко переконатися — варто виїхати за місто.
Підгірцівський полігон складається з двох секцій. Перша, площею 18,15 га і ємністю 11,5 млн. м3 відходів, експлуатувалася протягом 1986—1997 рр., а друга, із запроектованою ємністю 10,5 млн. м3, перебуває в експлуатації з 1997-го. Незважаючи на його «екологічність» (зокрема дно вистилалося спеціальною плівкою), вичавлена з відходів та насичена практично усією таблицею Менделєєва рідина (фільтрат) стала головним болем і міста, і жителів навколишніх сіл. Люди не вірять заявам геологів та чиновників про те, що сусідство полігона не впливає на якість води у колодязях, і пити тутешню воду вважають за небезпечне.
Наявна система очищення фільтрату (німецьке обладнання, робота якого грунтується на технології мембранного фільтрування) через невелику потужність зарадити не може. Загальний обсяг фільтрату в озері-накопичувачі уже становить за різними оцінками 320—360 тис. м3. Київ побудував новий комплекс для очищення фільтрату потужністю 400 м3 на добу. Завдяки йому керівництво полігона сподівається очистити весь наявний на полігоні фільтрат протягом кількох років. Після одного циклу очищення воду можна буде вивезти й злити в міську каналізацію (у цьому разі доочищувати доведеться Бортницькій станції аерації), а після подвійного очищення — зливати навіть у відкриті водойми.
Але запустити нову установку не вдається. То екологічні та санітарні служби області дозволів не дають, то самі жителі Підгірців протестують. Чи то бояться, що установка завдасть більше шкоди довкіллю, ніж принесе користі, чи то сподіваються щось «вибити» у «багатого столичного дяді». Нагадаю: протягом 2001—2004 років як компенсацію за малоприємне сусідство з полігоном київська влада виділила з міського бюджету майже 40 млн. грн. на водозабезпечення та газопостачання Великих Дмитровичів, Підгірців, Креничів, Ходосівки.
Проте, шантаж це чи просте непорозуміння, домовлятися і з обласними екологами, і з селянами треба. Бо якщо сміттєвози знову стоятимуть у черзі до воріт полігона, а монблани сміття у дворах перетворяться на еверести, то зрадіють цьому лише щури, яких і без того нинішньої теплої зими розвелося надмірно.
Обережно, полігон закривається!..
Залишковий резерв експлуатації П’ятого полігона, за різними оцінками, становить від двох до шести років. Отже, терміново треба шукати майданчик під новий і починати його обладнувати. Усі це розуміють, але далі розмов справа не рухається.
Очевидно, якби йшлося про полігон для іншого міста, то стільки списів навколо цього питання не ламалося б. Але Київ і Київська область — дві різні адміністративні одиниці. І їхнє керівництво між собою домовитися ніяк не може. На одній з недавніх прес-конференцій київський мер звинуватив екологічну комісію облради у тому, що вона блокує рішення стосовно полігона з політичних мотивів — там, мовляв, самі бютівці сидять. Та чи не краще замість здалеку тицяти пальцем в опонентів, особисто приїхати на сесію і відверто поговорити з депутатами? Не завадить обговорити це питання й з головою Київської облдержадміністрації — отут саме партійна приналежність має допомогти порозумітися.
Позиція у столичної влади досить невигідна: у Києві нині знайти потрібні площі просто неможливо, тому новий полігон розміщувати доведеться в області. І якщо область назустріч не піде, то доведеться залучати до вирішення питання центральну владу. Зрештою, вся керівна верхівка держави разом з її родичами живе в столиці. Отож тонути у смердючому болоті будемо разом, панове!