Чернівецьке обласне управління лісового господарства, на доручення облдержадміністрації, розробило і представило «Концепцію розвитку лісового господарства та використання лісосировинних ресурсів на 2006—2010 роки». За концепцією, розвиток однієї з провідних галузей Буковини триватиме таким чином, що лісівники разом із лісозаготівельниками спрямовуватимуть до місцевого бюджету 3,4 млн. грн., а отримуватимуть звідти у півтора разу більше…
Запроваджений колишньою помаранчевою командою ОДА аукціонний продаж лісосік колись-таки ввійде в «лісову» історію країни як аксіома чернівецьких. Уперше територіальні громади сіл і селищ, розташованих поблизу лісових масивів, отримали з лісу солідні суми на свій соціальний розвиток у вигляді половини від різниці (а вона була суттєвою) між стартовою і реалізаційною ціною виставленого на торги лісу. Без зайвого галасу зроблено те, що роками лише обіцяли, один гучніше за іншого, буковинські депутати і політики всіх рівнів: популістське гасло «Гори — гуцулам» трансформувалося в конкретно-житейське і довгоочікуване «Гроші — гуцулам».
Буковинці нарешті реалізували завдяки владі своє конституційне право мати користь з природного ресурсу (землі й деревини), власником якого вони є.
Але зиск нововведення був не тільки в цьому. Несподівано для багатьох з’ясувалося, що лісове господарство навіть без лісозаготівлі є досить прибутковим. Лісгоспи повертали всі витрати на лісівництво, з попенною платою включно, і навіть на будівництво доріг. Ще й заробляли та отримували щедрий бонус на свої рахунки, з якого могли б, окрім усього, підняти рядовим працівникам галузі зарплату до пристойного рівня за їхню виснажливу працю. Сьогодні в середньому вона становить 568 грн.
Щоправда, рахунки оголилися — офіційні і неофіційні, лісгоспівські і директорські. А з ними й незаперечна істина, що держлісгоспи, принаймні в Карпатах, можуть і мають бути не тільки самоокупними, а й прибутковими, як того вимагає ринкова економіка. Які там бюджетні асигнування на ведення лісового господарства!
Продаж лісу на корені виявився, на жаль, тимчасовим експериментом. Хоча ті, що сприйняли його в багнети і врешті поховали, не можуть нічого достеменно сказати проти, окрім завченої фрази «ліс повинен рубати той, хто його садить». Чому не, приміром, досвідчені лісоруби Путильського лісокомбінату чи оснащені за останнім словом техніки лісозаготівельні бригади чернівецької фірми «Техно»?
Натомість чимало поважних спеціалістів лісового господарства області переконані, що аукціон для лісівників — ідеальний варіант, оскільки знімає з держлісгоспів важке ярмо лісозаготівель, даючи фінанси і можливість займатися безпосередньо лісом. А держава, у свою чергу, позбувалася не менш важкого ярма — виділяти без вороття сотні мільйонів народних грошей на розвиток лісового і мисливського господарств. Видаткова частина Держбюджету-2006 у цьому плані перевищує дохідну на 191 мільйон!
Цього року, приміром, Держкомлісгосп має отримати з бюджету країни ні багато, ні мало — 291,9 млн. грн. Торік було 185 мільйонів. Видатки зростають шаленими темпами. Буковині дістаються крихти — якихось 2 млн. Але й вони не рятують її лісової галузі, котра, хай як дивно це чути після досвіду аукціону, залишається збитковою. Лише лісозаготівля, переробка деревини на власних потужностях і масштабний експорт лісоматеріалів дають змогу держлісгоспам існувати, і бодай для годиться показувати загальний прибуток у 500 тис. грн. По сто тисяч на брата. Філармонія заробляє більше. Чернівецький військовий лісгосп, маючи у своєму розпорядженні 4 тис. га безцінного бука, примудряється бути таким бідним, що Міноборони мусить щороку державним коштом покривати його постійні борги за спеціальне використання лісових ресурсів.
Одне слово, за системи розподілу лісосік, запозиченої ще з радянських часів, держлісгоспи не виживуть не запустивши руки в державну кишеню. Обґрунтуванням такого жесту якраз і слугують численні програми розвитку лісової галузі. Оскільки попередня обласна програма за строками (не за виконанням, яким ніхто й не переймався) вже закінчилася, треба терміново ухвалювати чергову. Представлена з благословення нового начальника обласного управління лісового господарства Анатолія Ковальського, концепція передбачає взяти цього року з державного та обласного бюджетів для підприємств системи Держкомлісгоспу 17 млн. грн. з гаком, а повернути туди з їхньої господарської діяльності всього 12 мільйонів.
Ось такий розвиток. І так до 2010 року. Логічно було б припустити, що за таких фінансових ін’єкцій (по суті йдеться про надпільгове державне кредитування лісгоспів) вони, лісгоспи, зобов’язуються суттєво поліпшити стан буковинських лісів. Найперше — максимально підвищити їхню продуктивність завдяки вирощуванню високотоварної деревини, продаж якої повернув би з часом ці чималі затрати. (До речі, абсолютно незрозуміло, чому нова концепція, як і стара програма, обходить увагою ліси, що перебувають у підпорядкуванні Мінагропрому, Міноборони, Мінекології та Мінтрансзв’язку, котрі також ведуть господарську діяльність, зокрема заготівлю деревини. Адже всі ці міністерства господарюють на землях лісового фонду, розпорядником яких є органи місцевої влади. І ніхто не знімав з цих органів функції контролю за тим, як експлуатується ця земля, а з нею і лісовий ресурс області. Давно настала пора спитати про стан буковинських лісів і лісової галузі не лише з держлісгоспів та обласного управління лісового господарства, а й з облдержадміністрації та облради, зокрема, наскільки вони ефективно, виконуючи статтю 13 Конституції, здійснюють від імені українського народу права власника природних ресурсів. Чи задоволений ними сам власник? На жаль, у нас нема навіть інституції, здатної поставити перед владою таке питання, не те що змусити її відповісти.)
Але про зобов’язання лісгоспів, про поліпшення фінансових результатів їх роботи — в концепції ані слова. Як зросте продуктивність лісів? Коли нарешті прибутки перевищуватимуть видатки (принаймні зрівняються), чи галузь і надалі залишатиметься збитковою та дотаційною?
Щоправда, про стан буковинських лісів і його перспективи можна-таки щось дізнатися, порівнявши деякі цифри з концепції. Від усіх видів рубок держлісгоспи планують заготувати у 2006-му і далі щороку по 530 тисяч кубометрів ліквідної деревини, куди входять і дрова. Так ось, як зазначено в іншому розділі, ці підприємства щорічно мають по 250 тисяч кубів лише технологічних дров. А їх у співвідношенні до дров паливних, як правило, 50/50. Що тоді, питається, держлісгоспи заготовляють? Схожі дива виписані і в старій Програмі розвитку лісового господарства. З 462 тисяч кубометрів лісосічного фонду області (який пройшов через усілякі санітарні, просвітлювальні рубки і повинен мати відбірні дерева) 227 тисяч кубів — техсировина і дрова. У фінансово-господарських звітах, щоправда, дров десь 35%.
Якби така пропорція тривала рік, ну два, можна було б повірити запевненням, що в усьому винен Хотинський держлісгосп, якому відвели лісосіку з геть гнилим і трухлявим дубом. (Який же тоді дуб пішов під санітарну рубку?) Але вимальовується зовсім невтішна картина. Або лісівники не доглядають за лісом і не готують належним чином лісосік до рубок головного користування, або сучасні «менеджери» від лісівництва вміло маніпулюють на папері сортиментами заготовленої деревини. Бо за давно розробленими науковцями товарними таблицями виходу відповідних лісових матеріалів, у буковинському лісі дров має бути чи не втричі менше. Це підтверджують і висновки Європейської економічної комісії ООН, яка в бюлетені з лісоматеріалів, що складається на підставі щорічного аналізу ринку лісових товарів, зазначає, що країни ЄС заготовляють дров 14,8% — якраз відповідно до тих українських товарних таблиць.
Ці цифри ще у 2002 році мали б насторожити насамперед обласну раду, управління економіки і фінансів облдержадміністрації. Розвіяти будь-які сумніви міг би перерахунок кубатури і сортименту відведеного під рубку лісу. (Його взагалі слід було б проводити час від часу для профілактики правопорушень і детінізації ринку деревини.) Не довіряти таксації, яку самі собі влаштовують структури Держкомлісгоспу, є всі підстави. Обласна прокуратура неодноразово оприлюднювала факти зловживань при лісовідведенні головного користування. Те саме заявило нещодавно в пресі зазвичай мовчазне обласне СБУ. Взагалі є нелогічним, коли матеріально-грошову оцінку лісосічного фонду проводить та сама організація, яка потім цей ліс розробляє і при цьому ще й себе контролює.
Заступник начальника обласного управління лісового господарства Валерій Кашпор пояснює дров’яний феномен Буковини дуже просто. Мовляв, при визначенні ліквідної деревини ми враховуємо і крону, з якої виходять самі дрова, а Європа, певно, — ні. (Товарні таблиці, між іншим, також ураховують крону.) Але тоді б вихід у натурі ліквідної деревини мав би перевищувати обсяги затвердженої розрахункової лісосіки на 10—20%. Але ж не перевищує. Навіть навпаки. А це означає, що вибрані, за словами пана Кашпора, дрова з крони (а їх чимало) приховуються від оподаткування. Адже з них належить стягувати попенну плату.
Для області це дуже важливо. Бо в дровах з рубок головного користування, хай як парадоксально, чи не єдина користь для лісових районів з найголовнішого природного ресурсу лісу — деревини, бо сплачений за них податок підлягає зарахуванню до бюджетів місцевого значення. Хоча ці бюджети мали б багатіти (а не підбирати крихти з панського лісового «столу») з відрахувань за користування суб’єктами господарської діяльності земельними ділянками лісового фонду. Адже держлісгоспи, держспецлісгоспи, військовий лісгосп є саме землекористувачами, оскільки основною продуктивною силою лісу є земля, а деревина — можна сказати, її дар людині.
Але податкове законодавство так хитромудро сформульоване, що навіть якби завтра так звані постійні лісокористувачі засвідчили своє право користуватися землями лісового фонду відповідними державними актами — а вони їх не мають і засвідчують це право лісівничими картами, — то земельного податку на користь місцевих бюджетів вони все одно б не сплачували. Бо цей податок, як з’ясовується, розчинений в таксах на деревину і зараховується до державного бюджету, крім плати за згадувані дрова, згідно з кодом єдиного податкового збору «за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду». Хоча використання земельних ділянок законодавство відносить до ресурсів місцевого значення. Ця хибна норма залишалася з радянських часів. Для лісівницьких регіонів країни це є чистісінької води грабунок серед білого дня. І нема кому за них заступитися. У тому числі і за Буковину.