Повідомлення, що надходять останнім часом із Міністерства охорони здоров’я, більше скидаються на зведення бойових дій, які на тлі незначних перемог педантично повідомляють про втрати живої сили. Справді, трохи пригріло сонечко, як буквально посипалися новини про отруєння — масові й поодинокі. Всього за останній місяць сталося кілька великих харчових отруєнь, троє в селі Маршинці Новоселицького району захворіли на сибірку, і, нарешті, — черевний тиф в Одесі. З чим пов’язаний розгул інфекції в країні? Хто винен у наступі хвороботворних бактерій: медики, комунальники чи самі громадяни?
— В Одесі захворювання на черевний тиф реєструють із травня нинішнього року, — розповідає голова комісії з розслідування ситуації, заступник головного державного санітарного лікаря Луганської області Надія Качур. — Враховуючи інкубаційний період інфекції — до 33 днів, можна припустити, що інфекція з’явилася в Одесі на початку квітня. На 26 липня хворих було 13, і не виключено, що кількість їх може зрости.
— Звідки взялася інфекція? Кажуть, в усьому винні цигани?
— Із середини 80-х років в Одесі при лікуванні хворих на черевний тиф використовували спеціальні імуномодулятори — бактеріофаги, які активно знищують черевно-тифозні мікроби. На думку епідеміологів, це привело до того, що в місті практично немає носіїв інфекції: про це побічно свідчить той факт, що за останні два роки в Одесі взагалі ніхто не хворів на черевний тиф. Тому можна зробити висновок: нинішню інфекцію в місто занесли ззовні. Припускають, що це справді могли бути цигани з Тирасполя: у квітні — червні вони перебували в Одесі, потім виїхали до Тирасполя, де 13 із них захворіли на черевний тиф уже в травні-червні.
— Виходить, усі постраждалі спілкувалися з циганами?
— Побутовий шлях передачі інфекції визначений лише в двох випадках — від матері до дочки. Решта хворих ні між собою, ні з циганами не контактували. Для визначення способу передачі інфекції комісія також досліджувала ряд харчових продуктів: у жодному з них збудник черевного тифу не виявлений. До того ж постраждалі купували неоднакові продукти в різних торгових точках міста і готували їх у різних місцях — кожна сім’я у своїй квартирі.
— Якщо відпадає побутовий і харчовий чинники передачі інфекції, то залишається...
— Водний. Комісія докладно проаналізувала стан водопостачання в Одесі. Як з’ясувалося, частина споруд та устаткування вичерпали свій ресурс, зокрема будинки насосних станцій, насоси й електрообладнання, водогони й вимірювальні прилади. І хоча юридично пов’язати водний чинник зі спалахом черевного тифу складно (за об’єктивними показниками якості водогінної води та відсутності місця забруднення інфекцією), все ж таки ряд чинників свідчить про наявність такого зв’язку.
Так, є дані про відключення подачі води, а в незаповнену водою ушкоджену трубу легко можуть потрапити забруднювачі з фекальних вод. Передувала спалахові й супроводжувала його небувала кількість опадів, що при забрудненні території ентеробактеріями також сприяє потраплянню інфекції в проіржавілі водогінні мережі. При цьому всі хворі на черевний тиф та інші кишкові інфекції пили сиру водогінну воду, мили під краном овочі й фрукти. Крім того, характер перебігу спалаху, сезон його розвитку, кількість хворих, відсутність осередків характерні для хронічних водних епідемій у містах зі старою зношеною водогінною мережею.
— А бювети? Через зливи в них також проникали збудники інфекцій?
— У червні-липні у зв’язку з погіршенням епідеміологічної ситуації було перевірено санітарно-технічний стан усіх бюветів у місті. У деяких із них справді виявили збудника сальмонельозу — своєрідний індикатор загального забруднення води хвороботворними мікроорганізмами. Такі бювети, а також ті, на яких виявили порушення правил експлуатації артезіанських свердловин і очисних споруд, було тимчасово закрито — до ліквідації порушень санітарного законодавства.
— Чи не здається вам, що рішення відкрити бювети було хибним? Люди, вважаючи, що там вода чиста, п’ють її без кип’ятіння. Водночас бювети технічно складніше контролювати, підтримувати їх на належному рівні чистоти. Ось і в нинішній ситуації — п’ятеро із хворих користувалися саме бюветною водою.
— Я так не вважаю. Бювети дуже важливі там, де складно централізовано налагодити постачання чистою водою. Сьогодні значно більшу небезпеку становлять застарілі системи водопостачання та каналізації, нерегулярна подача води. Бювети ж регулярно перевіряють працівники санепідстанцій: такі, що не відповідають санітарним нормам, становлять загрозу населенню, негайно закривають.
— Якщо способом передачі інфекції був саме водний чинник, то чому захворіли всього 12 осіб?
— Річ у тому, що бактерії черевного тифу містяться у воді в досить малих концентраціях: приблизно одна на 50 літрів. Тобто, щоб заразитися, потрібно її «виловити» з цих 50-ти літрів. Але й бактерія, котра потрапила в організм, не завжди викликає захворювання — для цього їй необхідні сприятливі умови: ослаблений імунітет, знижена кислотність тощо.
— Одеський регіон традиційно «тішить» спалахами кишкових захворювань. А яка ситуація по всій Україні?
— Країна перебуває на піднесенні інфекційних захворювань. Це зумовлюється низкою чинників: циклічністю розвитку інфекцій, станом водогінних і каналізаційних систем, бюветів, а також рівнем культури населення, дотримання ним елементарних санітарно-гігієнічних правил. За статистикою, з десяти осіб лише одна миє руки після відвідання туалету. Те ж саме стосується вживання сирої води з крана, немитих овочів, фруктів і зелені.
***
…Сьогодні одеські медики, щоб запобігти новим спалахам, старанно перевіряють усі можливі об’єкти передачі інфекції. Регулярно беруть проби харчових продуктів, бутильованої, бюветної та водогінної води, обстежують продавців на ринках, цехи з випуску морозива, розливу мінеральної води, виробництва кулінарної та кондитерської продукції, місця громадського харчування. Один раз на тиждень закривають ринки, у тому числі й оптові — для дезинфекції та санітарної обробки. Щодня такі заходи проводять на всіх сміттєзбиральниках міста. Обробці піддають і потенційних носіїв бактерій черевного тифу — бомжів.
Однак усі ці заходи, безперечно важливі, можуть виявитися марними. Адже досить усього кількох добрих злив чи відключень води, щоб інфекція знову проникла в іржаві водогінні труби. Саме вони в літній період становлять ледь не головну загрозу здоров’ю населення. Чомусь місцеву владу, до речі, не тільки одеську, така обставина анітрохи не турбує. Може, з допомогою епідемій і техногенних катастроф їм зручніше вибивати гроші на потреби регіону?