UA / RU
Підтримати ZN.ua

Старому двигуну — нове життя

Не секрет, що забруднення довкілля двигунами внутрішнього згорання (ДВЗ) — одна із найболючіших тем не тільки автовиробників, а й усього світового співтовариства загалом...

Автор: Олег Адамович

Не секрет, що забруднення довкілля двигунами внутрішнього згорання (ДВЗ) — одна із найболючіших тем не тільки автовиробників, а й усього світового співтовариства загалом. Проте якщо, наприклад, у Європі з цією бідою борються вже давно і вперто прийняттям відповідних законів та жорстким контролем за їх виконанням, то ми програємо цю битву.

У світовій практиці передусім приймаються закони, які жорстко регламентують кількість шкідливих викидів, що зобов’язує конструкторів ДВЗ удосконалювати свої розробки. Лідерами серед екологічно чистих машин є гібридні моделі не тільки з електромотором, а й суміщені — газобензинові. Що стосується вже працюючих машин, то проблема забруднення довкілля токсичними викидами дедалі більше загострюється. Причому особливо актуальна вона для таких країн як Україна. Це пов’язано з тим, що понад 80% машинного парку зношено. Ввезені авто теж не нові, поповнюється парк машин із класичним ДВЗ або дизелями. Зі зношенням двигунів ці машини найближчим часом стануть причиною ще більшого забруднення.

Віктор Суртаєв
Чи можна дати друге життя мотору, а отже — продовжити життя машини й, по змозі, не нашкодити здоров’ю людей? Напевно, саме така проблема стояла десять років тому перед доцентом кафедри теплоенергетики Криворізького технічного університету кандидатом технічних наук Віктором Суртаєвим.

«Нетрадиційність підходу полягає в тому, що робиться спроба примусити двигун внутрішнього згорання класичної конструкції працювати як очисна споруда й при цьому не втручатися в жоден агрегат автомобіля й не змінювати традиційне паливо», — каже Віктор Суртаєв.

Стаття професора Базарова «Привод двигуна ДВЗ» (1937 р.), в якій описувалося застосування впорскування води у вигляді пари, наштовхнула Віктора Михайловича на думку про застосування аналогічної технології й у своєму агрегаті. Що ж становить собою активізатор горіння — нейтралізатор вихлопних газів, як називає його сам винахідник? Прилад складається з трьох основних частин — барботера з адсорбуючою мембраною для очищення картерних газів, ємності для рідини нейтралізатора або води питної якості з насосом і блоку автоматичного керування подачі рідини-нейтралізатора в барботер. Додамо, що всі деталі дешеві й легкі у виготовленні. Що ж дає застосування нейтралізатора? Передусім, це поліпшення процесів спалювання паливної суміші в системах із класичною (контактною) системою запалювання. Для чого доцільно встановити електронну систему запалювання з октан-коректором, панель керування від якої слід розмістити в салоні машини.

Які результати застосування некаталітичного високотемпературного нейтралізатора? Ось приклад перевірки, проведеної відділом аналітичного контролю Криворізької регіональної екологічної інспекції Мінекоресурсів України з участю начальника ДАІ Криворізького міськуправління МВС від 23 січня 2003 р.

На випробування був наданий автомобіль «Опель Омега А» 1988 р. випуску з робочим об’ємом двигуна 1,8 л, обладнаний нейтралізатором вихлопних газів. Машину було заправлено бензином марки АІ-92 замість 98РОН (супер) відповідно до інструкції автомобіля.

Висновки комісії такі: при вмиканні нейтралізатора кількість СО зменшилася на 50%, СН на — 40%. Фактично, двигун «Омеги», будучи по первинних показниках Євро-1, після застосування нейтралізатора почав видавати Євро-3! Слід зазначити, що це випробування 2003 р., а сам агрегат уперше поставили на машину понад десять років тому.

Першим автомобілем, на якому Віктор Суртаєв застосував свій агрегат, був «Москвич-2140». «На цьому старенькому «Москвичі» їхали одного разу в Крим, — розповідає Віктор Михайлович. — І ось плетемося потихеньку, дорога гірська, не розженешся. Попереду пост ДАІ. Ну кого їм зупиняти? Звичайно, мене, мовляв, машина стара, димить, — а ви знаєте, на в’їзді в Крим стоять такі собі екологи у формі. Даїшники, може — в надії поживитися, роблять виміри на СО тощо. Замірювання показало: вихлоп двигуна щодо забруднення нижчий, ніж для нового «Москвича». Бачили б ви їхні обличчя...» — закінчив свою розповідь винахідник.

Природно, перш ніж подати патентну заявку на винахід, Віктор Суртаєв випробував свій агрегат у різних умовах і на різних типах машин. За ці роки каталізатор прокочували на ВАЗі й ЗАЗі. У машини заливали бензин різних марок. До суб’єктивних оцінок цих випробувань можна зарахувати таке: зростала прийомистість двигуна, збільшувався крутний момент, при візуальному огляді відзначалося зниження забруднення деталей клапанного механізму, циліндропоршневої групи й карбюратора. Надалі, за результатами проведених вимірів, викид бенз/а/пірену і сажі зменшувався на 90%! Таким чином, за екологічними показниками старий двигун набував нового життя.

Застосування цієї технології дає багато переваг. Ринкова вартість агрегату — близько 50 у.о. Пристрій можна встановлювати на вантажівки й автобуси. Він не потребує переробки основних вузлів і агрегатів двигуна. За словами Віктора Михайловича, якби агрегат використовувався у масштабах Кривого Рогу, токсичні викиди від роботи авто зменшилися б на 50%!

Здавалося б, ось і розв’язан­ня проблеми, але... Всі звернення Віктора Суртаєва в державні органи на сьогодні не дали результатів, а заплановані свого часу виробничі випробування спільно з «АвтоЗАЗ-Деу» зависли через, як казали на заводі, брак коштів. Тобто поки що немає жодної практичної зацікавленості у винаході ні в держави, ні у виробників.