Факт глобального потепління нині мало в кого викликає сумнів. Значно менш відомо навіть у найбільш екологічно стурбованих колах про глобальне затемнення — явище теж дуже нехороше. Якщо дані вчених із різних континентів остаточно підтвердяться, то виявиться, що людство чекає ще одна проблема — дефіцит сонячного світла. Оцінюють його по-різному. Так, британська газета The Guardian повідомила, що за останні роки кількість сонячного світла, що досягає поверхні Землі, скоротилася на 20%. Вчені США встановили, що з кінця 50-х до початку 90-х років минулого століття кількість сонячного світла, що досягає земної поверхні, зменшилася на 10%. У деяких регіонах, таких, як Азія, Сполучені Штати та Європа, світла стало ще менше. У Гонконгу стало темніше на 37%! Втрату світла над територією колишнього СРСР оцінили в 20%.
Причина нової халепи все та ж — невгамовна діяльність людини з перетворення навколишнього світу. У деталях учені, втім, розходяться. Так, на думку директора Годдардського інституту космічних досліджень при НАСА Джеймса Хенсена, ученим давно відомо, що частки речовин, які забруднюють атмосферу, певною мірою відбивають сонячне світло, не пускаючи його на Землю. Проте тільки тепер стають відомі істинні масштаби тривожного явища. Доктор Хенсен зазначає: «Дані спостережень на ста метеостанціях, розташованих по всьому світу, показують, що кількість сажі в атмосфері вдвічі більша, ніж передбачалося раніше».
Примітно, що публікації на тему скорочення освітленості Землі з’явилися в різних країнах ще в 1990-ті роки. Але тема не здавалася досить серйозною не тільки обивателям, а й багатьом солідним організаціям. Навіть Міжурядова комісія зі зміни клімату (IPCC) у своїх звітах нехтувала проблемою.
2001 року Джеральд Стенхілл і його колега Шабтай Коен з Ізраїльського центру вулканології зібрали доступні їм дані й довели, що в період із 1958 по 1992 рік рівень сонячного освітлення планети знижувався щорічно і повсюдно, хоча й у різному ступені — від 0,23% до 0,32% щороку. Через рік в Австралії група вчених під керівництвом Грема Фаркуара, заінтригована заявами Стенхілла і Коена, підтвердила висновки колег, спростувавши докази опонентів про неправильні методики виміру сонячного світла. Заодно висунули версію відповіді на одну із загадок кліматології. Суть загадки: оскільки Земля нагрівається, випаровування води зі Світового океану мало б зростати — однак цього не відбувається. Навпаки, численні експерименти показують, що за останні роки рівень випаровування знижується! Розгадку Фаркуар вбачає в ефекті глобального затемнення — що менше сонячного світла потрапляє на поверхню води, то менше вона випаровується! Свої міркування Фаркуар і його колега Майкл Родерік опублікували в американському науковому журналі Science, і тема потрапила в поле зору наукової громадськості. На травень цього року для вивчення проблеми глобального затемнення було заплановано американсько-канадський науковий форум у Монреалі.
Повіривши у факт глобального затемнення, вчені цікавляться: чого очікувати від цієї проблеми? Спектр неприємностей широкий. Зрозуміло, що рослинам (у тому числі й деревам) буде кепсько — адже що менше світла, то бідніший фотосинтез. Мабуть, в екваторіальних регіонах і окремих частинах Південної півкулі це позначиться меншою мірою. Де-не-де фотосинтез навіть трохи активізується, оскільки розсіяне світло глибше проникає в лісову хащу чи водну товщу.
Помічено, що вже тепер вирощувати овочі у теплицях Північної півкулі дедалі важче через дефіцит світла. Зате ліси й тварини стали потихеньку рухатися на північ. У Канаді тайгові ліси просунулися на північ більш ніж на 100 км, у Росії спостерігається відродження порушених хвойних лісів. Песимісти передвіщають проблеми прибічникам розвитку сонячної енергетики — знову ж у зв’язку з дефіцитом сонячного світла. Збільшаться й витрати на освітлення міст і сіл. А з ними зросте і світлове забруднення. Виходить замкнутий цикл: для додаткового освітлення спалюються додаткові енергоресурси, додаткові мільйони тонн забруднюючої речовини потрапляють в атмосферу, атмосфера пропускає ще менше світла, стає ще темніше...
Цікаво, що не всі вчені вбачають у глобальному затемненні тільки негативний бік. Серед їх частини з’явилася думка, що якраз воно і врятує Землю від глобального потепління. Наприклад, Майкл Родерік з Австралійського національного університету вважає, що глобальне затемнення дозволяє атмосфері самій себе регулювати. Адже при спалюванні викопного палива не тільки збільшується кількість вуглекислого газу в атмосфері, а й відбувається насичення повітря малесенькими частками. Водночас вищі температури збільшують кількість хмар. Хмари й частки допомагають блокувати сонячні промені й розсіюють світло, що фактично підвищує споживання рослинами вуглекислого газу. Все це, на його думку, створює стійкий баланс і захищає планету від глобального потепління. Але до такого оптимізму, вочевидь, схильна меншість. Алармістів (тобто сіячів тривоги) більше, вони звинувачують людство в безумності, жадібності й небажанні щось змінювати у своїй поведінці. А оптимістам на кшталт згаданого Майкла Родеріка зазвичай дорікають у роботі на замовлення. Мовляв, транснаціональні корпорації, винні в усьому, що стосується погіршення довкілля, руками засланих у науку козачків намагаються відмитися і відвести від себе провину або ж видати погані явища за хороші (зробити з кислого лимона смачний лимонад).
Примирити опонентів спробував російський професор Олексій Дмитрієв, фахівець у галузі екологічної геології. На його думку, у глобальному затемненні провина людини є, але не більше ніж на третину. На дві третини ж винний... космос. Дмитрієв використовує методи логіко-математичних засобів аналізу для дослідження взаємодій Землі та космосу. І стверджує, що через нього якраз і змінюється атмосфера, причому не тільки Землі, а й інших планет Сонячної системи. Цим професор Дмитрієв пояснює й інші небезпечні наростаючі земні тенденції. Так, за період із 1975 року вулканічна активність зросла на 500%, із 1973-го землетрусів стало більше на 400%, за 30-річний період (1963—1993) усіляких стихійних лих стало більше на 410%! Все це пояснюється реакцією Землі на зміну космічних умов.
На думку вченого, вся наша Сонячна система переміщається тепер в іншу частину галактики — у напрямку до сузір’я Геркулеса. Десь із середини 1950-х років і донині ми перетинаємо магнітосмуговий галактичний струмінь і наштовхуємося на скупчення речовини (іонів водню, гелію, гідроксилів, кисню тощо). Потоки намагніченої плазми почали надходити всередину Сонячної системи. Зростає кількість речовини в просторі між планетами. Земля почала швидше реагувати на Сонце — хмара речовини плазми іноді досягає орбіти Землі не за 1,5—2 доби, а менш ніж за 10 годин! Причина в тому, що Сонячна система в даний час занурилася у водневий «пухир». Що підтверджують і дослідники НАСА, котрі оприлюднили ці дані через Інтернет у червні 1999-го. Зростання вмісту водню в міжпланетному просторі й у всій Сонячній системі означає, що різко зросла швидкість обміну речовиною й енергією планет і Сонця одне з одним. Постійне внесення в атмосферу Землі додаткової енергії та речовини викликає всі ті зміни, які ми спостерігаємо навколо. У тому числі й глобальне затемнення. Не виключено, що слідом за Ураном і Нептуном наша планета поміняє полюси, що теж нічого хорошого не обіцяє...
Висновки професора Дмитрієва аж ніяк не скасовують необхідності боротися за чисте довкілля, списуючи всі людські біди на витівки космосу. Навпаки, на його (і не тільки, звісно) думку, потрібно якнайшвидше приборкати руйнівні процеси, створити гармонійне з природою господарство, щоб у таких умовах зустріти прийдешні труднощі.