…Зі сходом сонця на смітниках лунає гучне каркання ворон. Щоправда, нині сміття, яке тоннами вивозиться на харківські смітники та полігони, привертає увагу не лише птахів і бомжів. Місця збереження твердих побутових відходів сьогодні перетворилися на арену боротьби місцевих ділків, які оцінили вигідність «сміттєвого» бізнесу, що в усьому світі поступається за доходами хіба що зброї, наркотикам та енергоносіям. Відтак вирішення проблеми подальшої ліквідації сміття в найбільшому українському мегаполісі зайшло в безвихідь.
Ліквідація твердих побутових відходів (ТПВ) — одна з найбільш обговорюваних тем у всьому світі: сміття завжди було, є і буде. Особливо гостро проблема відходів стоїть у великих містах із мільйонним населенням. Харків у цьому плані — не виняток. За різними оцінками, щорічно в ньому утворюється близько 500 тисяч тонн ТПВ. Куди їх вивозити, сьогодні не знає ніхто. Харківський сміттєспалювальний завод, введений в експлуатацію двадцять років тому, стоїть. Устаткування повністю спрацьоване, газоочистка не відповідає сучасним екологічним вимогам. Ніхто не знає, що робити й із сотнями тисяч тонн токсичного попелу, що зібрався навколо вищезгаданого заводу за час його роботи. Роганський смітник, закритий 1995 року, перевищив проектну оцінку більш ніж удвічі. Товщина захисної дамби у верхній частині виявилася неприпустимо малою. Сьогодні «тіло» смітника не застраховане від зсуву й прориву фільтрату токсичних відходів, особливо в період сніготанення чи після дощів. Єдиний полігон — Дергачівський, який функціонує сьогодні, за висновками фахівців, поступово вичерпує наявний ресурс і потребує додаткових фінансових уливань. Єдиний вихід — у будівництві нового екологічно безпечного полігону для утилізації та переробки твердих побутових відходів, розрахованого мінімум на два десятиріччя.
Попри катастрофічну ситуацію, що виникла з утилізацією ТПВ, Харків ось уже вісім років не може отримати місце для влаштування життєво необхідного для міста полігону. Більше того, його історія розпочала обростати всілякими таємницями й розвиватися за законами детективного жанру.
Так, ще 1993 року будівництво нового полігону ТПВ планувалося поблизу села Сороківка Харківського району. Тоді з подачі Харківської міськради провели відповідні пошукові роботи, одержали позитивні висновки провідних науково-дослідних інститутів України. Але... Будівництво закінчилося, не розпочавшись. Причина — несподівана заборона суду. Говорили, що в прилеглому районі тоді містилися дачі шанованих людей, які й посприяли «консервації» будівництва міського полігону ТПВ.
У 1999—2000 роках міська влада серйозно попрацювала над залученням позикових коштів Європейського банку реконструкції та розвитку на влаштування сучасного, обладнаного за європейськими стандартами полігону. Цього разу, за узгодженням з Ольховською сільрадою, його планували розмістити у Вискочкіному Яру, що за тридцять кілометрів від Харкова. Однак уже тоді, коли проект пройшов усі стадії узгодження з технічними та екологічними інстанціями на рівні Кабміну, Харківська міськрада відмовилася від кредиту ЄБРР (близько 20 млн. доларів). Проти виступили ліві, мотивуючи своє рішення можливістю підвищення для населення тарифів на вивезення сміття.
До кінця минулого року питання будівництва Харківського полігону ТПВ висіло у повітрі. Поки на бюджетній сесії депутати міськради не виділили 6 мільйонів 800 тисяч гривень для проведення проектування і початку будівництва 2003 року полігону у Вискочкіному Яру. Здавалося б, проблему з утилізацією ТПВ у Харкові нарешті вирішено: у міста буде свій полігон. Однак... Перешкодою на шляху будівництва стратегічно важливого для півторамільйонного Харкова об’єкта став приватний інтерес окремих підприємців та чиновників Харківської облдержадміністрації. Так, дозвіл на відведення землі під життєво необхідний для міста полігон не видається вже третій місяць. Результат — на околицях Харкова один по одному виникають приватні смітники, які оперативно отримують «добро» облдержадміністрації. Зокрема для відкриття й експлуатації одного з них у селищі Рогань усі необхідні дозволи видали за півтора місяця. Дивно, чи не правда? Адже кожен підприємець, який коли-небудь зіштовхувався з отриманням дозволів, знає, як багато часу, сил і нервів забирають незліченні узгодження у «владних коридорах» навіть для установки маленького кіоску, не кажучи вже про такий серйозний об’єкт, як полігон ТПВ.
Це можна пояснити. Введені в експлуатацію приватні смітники — власність АТЗТ «Підприємство Харківського району «Переробний завод», що фактично належить колишньому інспектору Харківського обласного управління екології та природних ресурсів Сергію Веприцькому. Всі спроби харківської мерії довідатися, чи дотримуються санітарно-технічні та екологічні нормативи на Роганському смітнику, який лежить лише за сім (!) кілометрів від міста, були безуспішними. Вже півроку без відповіді залишаються й усі офіційні запити муніципальної компанії з поводження з відходами, якій депутати Харківської міськради доручили вирішувати проблеми з утилізацією ТПВ.
Схоже, «Підприємству Харківського району «Переробний завод» є що приховувати. Та й альтернативою запланованому полігону у Вискочкіному Яру його назвати складно. Проектним роботам останнього передували ретельні гідрологічні дослідження, що їх проводили провідні фахівці відомого в Україні та за кордоном Українського науково-дослідного інституту науково-дослідних розвідок. Технології, які мають застосовуватися на полігоні, відповідають усім стандартам ЄС, що документально підтверджено. Хто займався проектуванням смітників Веприцького — таємниця за сімома печатками. Відомо одне: жоден із провідних інститутів України цих розробок не проводив і з їх авторами не знайомий. Адже не секрет: найголовніше у справі організації системи поводження з ТПВ — це проектування полігону, що передбачає його будівництво, яке б відповідало всім екологічним і санітарно-технічним нормам, технологічні етапи його експлуатації та, що особливо важливо, продовження збору й утилізації біогазу та фільтрату після стовідсоткового проектного завантаження. Такі послуги вимагають багаторічного досвіду й професійних навичок відповідних фахівців. Чи є все це на приватних смітниках АТЗТ «Підприємство Харківського району «Переробний завод», під великим знаком запитання.
На жаль, поки що залишається констатувати одне: сьогодні наявне зіткнення інтересів міста та області у вирішенні стратегічних для Харкова питань. Однак жителям найбільшого мегаполіса України від цього не легше...