Природа не терпить порожнечі і намагається будь-чим відшкодувати завдані нею ж втрати. Неурожайний рік на збіжжя виявився натомість для Буковини аж надто урожайним на стару військову зброю. Прут щедро викидав на мілину заіржавілі, з налиплим на них річковим камінням і мушлями, але цілком дієздатні боєприпаси минулих світових воєн. Лише влітку поблизу Чернівців, інколи просто на міських пляжах, було знайдено кілька десятків снарядів, дві мінометні міни, сім гранат, більше двох сотень патронів і навіть п’ять авіабомб. Саперам вистачало роботи, як ніколи. Особливо на березі Пруту поблизу панчішної фабрики, де дітлахи одного серпневого дня знайшли чималий снаряд і одразу повідомили про це міліціонерів. Ті викликали саперну бригаду. Знаючи з досвіду, що такі знахідки рідко бувають поодинокими, військові почали ретельно обстежувати річкове дно. Результат перевершив усі сподівання. Більше сорока 76 та 152-міліметрових снарядів, клеймованих на початку ХХ століття австрійськими військовими заводами, лягли на прутський берег. А роки два тому поблизу фабрики так само випадково знайшли майже 600 боєприпасів також часів Першої світової, серед яких — ручні гранати з цілком дієздатним детонатором.
— З усього видно, тут була переправа цісарських військ, коли австрійська армія відступала на захід під натиском російських вояків, — розповідає начальник піротехнічної групи військової частини МНС Олександр Ялівчук. — Інколи трапляються на цьому місці або трохи нижче за течією зв’язані дротами бруси — залишки затонулих поромів. Російська авіація, видно, щосили бомбила переправу, про що свідчать розтрощені плоти і, що найнеприємніше, вцілілі авіабомби.
Австрійці, виявляється, були чудово оснащені. Їхні боєприпаси викликають захват і через сто років: високоякісна товста сталь надійно захищає бойову частину снарядів, а каміння і пісок з часом утворюють навколо них таку собі природну капсулу. Але від тривалого контакту з водою виготовлені з кольорових металів (алюмінію, латуні, міді) детонатори інтенсивно окислюються і стають непередбачуваними. Снаряд може вибухнути від першого-ліпшого необережного поруху.
А взагалі давно годилося б добряче почистити Прут від старої зброї. Як і всю територію Буковини, де у першу світову війну проходила лінія австрійсько-російського фронту із жорстокими боями між двома найпотужнішими арміями. Саме тут відбувся знаменитий брусиловський прорив. До речі, сапери сьогодні вписують в його історію цікаві сторінки. Минулого року, приміром, мало не в самому селі Зелений Гай Новоселицького району знову ж таки випадково місцеві люди натрапили на прикопаний під лісом склад хімічної зброї. Добре, що вистачило здорового глузду нічого не чіпати. Військові, що приїхали знешкоджувати знахідку, вжахнулися, побачивши півтори сотні діючих снарядів із синильною кислотою — смертельною отрутою миттєвої дії. Причому траплялися й стріляні. Вояки генерала Брусилова, вочевидь, не надто обтяжені моральними принципами, користувались уже забороненими на той час методами знищення супротивника, обстрілюючи австрійські окопи «хімією». Наступ після цього, зрозуміло, суттєво полегшувався — внаслідок дії синильної кислоти живих у стані ворога не залишалося.
Снаряди з кислотною начинкою знищували аж у Закарпатті на спеціальному полігоні. Добре, що все обійшлося з брусиловським дарунком. Бо, як розповідають піротехніки, у місцевого населення, особливо у Кіцманському і Заставнівському районах, є така забавка на свята, переважно зимові, — розпалювати величезні вогнища і кидати туди усе, що горить і вибухає. Буває, на п’яну голову кидають і старі боєприпаси. Феєрверк гарантований. Але будити зброю, хай і давню, все одно, що будити лихо.