Асоціація українських споживачів повідомила, що наприкінці жовтня поточного року підготує пропозиції з законопроекту про маркування. Передбачається доповнити існуючі закони «Про безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» та «Про захист прав споживачів». На думку Асоціації, вітчизняне маркування не виконує своєї основної функції — інформування.
У законі «Забезпечення безпеки продукції» є лише визначення неправильно оформленої етикетки. Закон трактує її як продукцію, у якій порушено вимоги до маркування.
Неурядова Українська асоціація споживачів за підтримки Міністерства сільського господарства й екології Нідерландів провела опитування. У ньому взяли участь понад тисячу покупців із різних міст України. Метою дослідження було дізнатися, чи вважають споживачі інформацію на етикетці корисною для себе. Лише третина опитаних відповіли ствердно. 40% вважають маркування мало корисним.
— Ідея узаконити маркування виникла ще 1998 року, — каже президент Асоціації українських споживачів Олег Самчишин. — Але серйозні дослідження ми розпочали на початку цього року. Працюємо спільно з Федерацією профспілок України, Всеукраїнською організацією багатодітних і київським молодіжним центром «Світ споживачів».
— Я належу до тих, хто обома руками за узаконене маркування, — заявляє генеральний директор Спілки товаровиробників України Олег Голенко. — Проте існує таке поширене явище, як підробка штрих-коду. Це також слід врахувати Українській асоціації виробників, розробляючи норми маркування.
Відомо, що існує біла, сіра й чорна системи виробництва. На відміну від білої, врахованої, у другій виробник намагається уникнути сплати податків, приховуючи частину своєї продукції. Чорна система виробництва — підробка. Це справа «піратів». Їхні дії здатні в окремих випадках «убити» бренд.
— Виробники, котрі дорожать брендом, — вважає Олег Голенко, — не будуть проти нового маркування. Їм не доведеться переплачувати й надавати більше місця на етикетці для інформації про продукт. Адже маркування — це механізм, який дозволяє мінімізувати облік під час продажу. Усі виробники виграють, коли ми поставимо на чільному місці не маркування заради маркування, а механізм захисту споживача від неякісної продукції.
Потрібно провести круглий стіл, на якому виробники, реалізатори й компанії-розробники ухвалять механізм, що забезпечує за мінімальних витрат максимальний захист споживачів. Крім того, маркування дозволить податковій адміністрації відстежувати, наскільки суб’єкт підприємницької діяльності дотримується легальності виробництва, скільки в нього зареєстрованої та скільки лівої продукції.
Вік маркування — понад п’ять тисяч років. Своє літочислення воно започаткувало в Єгипті. Перші написи з’явилися на посудинах. Це були глечики з витисненим на них ім’ям царюючого фараона. Траплялися також мітки власників, дата виготовлення й навіть написи збирачів податків. Ось тільки про вміст нічого не писалося. І лише в середині II тисячоліття до н.е. інформація, що міститься в маркуванні винних глечиків, розрослася майже до обсягів, характерних для сучасної винної етикетки. Там ішлося про місце збирання винограду вина, його сорт, смак (кисле, солодке), вік і місце виробництва. Маркування полегшувало продаж і перевезення, адже всі посудини непрозорі, однакової форми — без маркування зрозуміти, що всередині, можна було, лише відкривши посудину й покуштувавши вміст. На Русі використовували тавро. Причому за неякісний товар карали дуже суворо.