Автомобіль адміністрації державної природно-заповідної установи браконьєри справді перетворили на музейний повчальний експонат для майбутнього еколого-освітнього центру у відділі історії становлення національного парку. До того ж він доволі яскраво ілюструє і ситуацію в парку - як у прифронтовій зоні бойових дій у Донбасі. Одна лише відмінність, що тут, у НПП "Тузлівські лимани", - це фронт природоохоронний, екологічний, фронт бойових дій за збереження осередків іще вцілілого від антропогенного впливу довкілля, зокрема первинних, заповідних територій.
Серед місцевого населення природні комплекси тутешніх озер Шагани, Алібей, Бурнас і невеличких водойм, що до них прилягають, здавна називають тузлівськими лиманами.
На сьогодні тузлівська група лиманів має надзвичайно велике значення, насамперед щодо збереження біотичного різноманіття (у світовому аспекті!) як місце зимівлі та зупинки під час сезонних міграцій водно-болотних птахів.
Серед наявних нині близько 120 територій та об'єктів природно-заповідного фонду Одеської области (включаючи найвищу категорію заповідности) особливе місце посів НПП "Тузлівські лимани", де водно-болотні угіддя є унікальними екологічними системами, які зберігають генофонд рослинного і тваринного світу, відіграють важливу роль у підтриманні загального екологічного балансу.
Постановою Кабінету Міністрів України №935 від 23.11.95 р. водно-болотні угіддя "Шагани-Алібей-Бурнас" включено до переліку водно-болотних угідь міжнародного значення (згідно з критеріями Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення) в основному як оселище водоплавних птахів (Рамсар, 1971 р.).
Основні річки регіону розташування НПП "Тузлівські лимани" - Хаджидер і Алкалія. Вони мають незначну довжину вузьких басейнів, широкі й глибокі долини, схили яких дуже порізані сіткою балок та ярів, слабко виражені й замулені русла. Влітку річки пересихають. Заплави річкових долин широкі, переходять у плескуваті дельти.
Численні озера й лимани - це затоплені в далекому минулому, внаслідок занурення прибережної зони (підняття вод Чорного моря), гирла річок і балок, прибережні ділянки терас. Згодом утворені морські затоки відокремлювалися від основної акваторії косами та пересипами.
У межах регіону є три великі лимани тузлівської групи (Бурнас, Алібей, Шагани), що займають пониззя річкових долин. У місцях впадіння в лимани річок та джерел формуються вторинні лимани (озера): навколо лиману Шагани - Магалевський, Мартаза і Будури, навколо Алібею - Карачаус і Хаджидер, між Алібеєм і Бурнасом - Курудіол, на півночі Бурнасу - Солоний.
У степах (до їх розорювання) регіону розташування НПП "Тузлівські лимани" переважали дернинні злаки, буяло різнотрав'я.
Найбільшим багатством тузлівських лиманів, що надає їм унікальности, є фауна. Тут зустрічаються 243 види птахів, з них 28 - внесено до Червоної книги України. Деякі види, що були масовими, на сьогодні є вже досить рідкісними. Наприклад дрохва, дерихвіст степовий, лежень.
У районі тузлівських лиманів щорічно зимують понад 50 видів гідрофільних птахів. Найчисленніші з них - качки. Важливо зазначити, що легальне (при нормі три гуски за полювання) і майже повсюдне браконьєрське полювання на гусей призводить до загибелі значної частини зимуючої популяції. До того ж під обстріл потрапляє червоновола казарка, яка тримається у змішаних зграях з білолобою гускою.
Через природні території (та акваторії) НПП "Тузлівські лимани" у міграційні періоди масово пролітають гуси, качки, чайки, кулики, чаплі, безліч горобиних птахів. Найважливішим місцеперебуванням для мігрантів є мілководні ділянки лиманів, де вони годуються й відпочивають. По контурах прибережних зон усіх лиманів збираються практично всі водоплавні й навколоводні птахи. Серед них такі рідкісні як кулик-сорока, сірий журавель, кулик-довгоніг (ходуличник), чоботар (шилодзьобка) та багато інших видів.
Регіон розташування НПП "Тузлівські лимани" унікально багатий на рекреаційні ресурси. У його межах - третина всіх придатних для відпочинку чорноморських пляжів (села Приморське, Катранка, Лиман, курорт "Лебедівка" тощо).
Курорт "Лебедівка" (колишній Bad Burnas) розташований за 120 км від м. Одеса, в екологічно чистому районі, на великій віддалі від промислових центрів. Це один з найстаріших курортів, відомий далеко за межами України. Поруч із Лебедівкою, на дні лиману Бурнас залягає лікувальна блакитна глина, аналогічна природним покладам у Мертвому морі й Сакському озері. Сюди приїжджають лікувати артеріяльний тиск, серцево-судинні захворювання, бронхіти, захворювання легень, суглобів тощо.
Відомо, що князь Потьомкін, який бував у цих місцях, доповідав цариці Катерині ІІ про цілющі властивості грязі з блакитної глини. Катерина своїм наказом виставила біля лиману охорону з кубанських козаків - "Дабы сокровища озера Бурнас сохранились на многие годы и служили на благо Державы и своего народа". До 40-х років минулого століття на цьому курорті постійно відпочивали й лікувалися цар Румунії Міхай, президент Польщі Пілсудський та інші короновані й керівні особи європейських держав. На жаль, нині на його місці можна побачити лише руїни.
Український НДІ медичної реабілітації та курортології в минулому столітті провів попередню бальнеологічну оцінку водойм берегової зони. Найбільш вивченими на сьогодні є мулові сульфідні грязі лиману Бурнас. 1992 року було проведено розвідку цих покладів з підрахунком їхніх запасів. У результаті фізико-хімічних, мікробіологічних та санітарно-бактеріологічних досліджень встановлено, що грязь лиману Бурнас за її основними нормативними показниками відповідає вимогам, що висуваються до якости лікувальних грязей, а тому може бути рекомендована для лікувального використання. Водночас грязь характеризується підвищеною засміченістю піском та черепашником, а тому за умови експлуатації покладів мають передбачатися заходи щодо її очищення.
Татарбунарський район, де розташований НПП "Тузлівські лимани", має особливо цікаву історію. На його території проживають представники 47 національностей, які створили неповторне поєднання слов'янських, тюркських та романських культур. М'який і теплий клімат межиріччя Дністра та Дунаю поблизу Чорного моря ще з давніх часів робив Буджак привабливим для заселення. Бували в тутешніх місцях і задунайські запорожці. Так, 1807 року сюди перенесли навіть резиденцію кошового Задунайської Січі. Село Білолісся (Акмангит) на річці Сарата якийсь час було "столицею" задунайських козаків.
Оселялися в Буджацькому степу відставні суворовські солдати (після російсько-турецьких воєн), переселенці з Болгарії, біженці з Полтавської та інших губерній Росії, вихідці з Австрії... Населення Буджаку збільшувалось за рахунок утікачів-кріпосних з центральних та східних регіонів України. Переселенці приносили на нові землі свій уклад, звичаї, культуру. В результаті взаємопроникнення культур багатьох народів, які тут осідали, склалася колоритна самобутність народу Буджацького степу, з яким межує НПП "Тузлівські лимани".
Нині, проїжджаючи довколишніми селами (місцями колишніх великих поселень) території НПП "Тузлівські лимани", бачиш запустіння. Колись розлогі, розташовані по великих балках (роздолах) степові села з українським побутом тутешніх насельників (піснями, звичаями, обрядами) від часу колонізації (заселення степу) - кінця ХІХ ст. - початку ХХ ст., - зникають. Українське село степової зони марніє, вироджується. Натомість - обшири фермерських полів.
Тепер - про нинішні насущні проблеми НПП "Тузлівські лимани". Почнемо з найважливішої - територіяльної. При чималій загальній площі парку (27865 га) - це найменший в Україні парк за площею суходолу (316,8 га). Цікавою особливістю територіяльної конфігурації парку є велика звивистість берегової лінії його акваторій (земель водного фонду). Однак саме узбережжя лиманів національному парку не належить.
Згідно зі ст. 87 Водного кодексу України, це водоохоронна зона, яка "є природоохоронною територією господарської діяльности, що регулюється". Згідно зі ст. 88 цього кодексу "в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги" "шириною не менше двох кілометрів від урізу води". Встановлюються прибережні захисні смуги за окремими проєктами землеустрою і перебувають у державній та комунальній власності.
Контроль за додержанням режиму використання територій водоохоронних зон і прибережних захисних смуг здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України ці землі за основним цільовим призначенням належать до земель природно-заповідного і природоохоронного призначення.
У зазначеному юридичному контексті виникає цілком логічне запитання: чому ж прибережні захисні смуги не надані НПП "Тузлівські лимани" в постійне користування? Адже там іще збереглися ділянки з первинною степовою рослинністю. Повітря напоєне гіркуватим присмаком моря, довкола райська тиша й спокій. Тут можна побути наодинці з дикою природою, відпочити душею, відчути дух приморського степу.
У роки роботи в Державній службі заповідної справи Мінприроди мені не вдалося довести, як то кажуть, до пуття відому постанову Кабміну про платні послуги установ ПЗФ (№1913 від 28.12.2000 р. "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно-заповідного фонду" (зі змінами від 02.06. 2003 р.), зокрема щодо нормативів цієї плати. А вони (нормативи) мають бути. І національні парки можуть цілком на законних підставах отримувати чималі кошти від дозволеного в межах закону природокористування (платних послуг) на своїх територіях.
Довідка. Національний природний парк (НПП) "Тузлівські лимани" створено указом президента України від 1 січня 2010 р. на території Татарбунарського району Одеської области. Загальна площа парку становить 27865 га, у тому числі 316,831 га земель Піщаної коси Чорного моря та 1705,169 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей і Бурнас ), що надаються йому в постійне користування. Загалом до НПП увійшло 13 морських лиманів.