Україна посідає останнє місце серед європейських країн із поводження з відходами. Тільки2016 р., за даними Мінрегіону, їх утворилося 10,795 млн т. 10,283 млн. т із них захоронено на сміттєзвалищах. Це - 95,3 % від загальної кількості. Лише 1,9 % населених пунктів сортують відходи.
Порівняно з 2015-м, у 2016 р. захоронено на 1,2 % відходів більше. На відміну від ЄС, де впроваджуються повторне використання, переробка, компостування сміття, в Україні, на жаль, поглиблюється тенденція до розширення захоронення. Відрив України від європейських країн у сфері цивілізованого поводження з відходами рік у рік збільшується.
Катастрофічне збільшення обсягів відходів та захоронення їх на сміттєзвалищах, перетворення родючих земель на смітники і джерела забруднень та захворювань потребує негайних кроків і швидких шляхів вирішення проблеми на державному рівні (див. табл.).
Підписавши у 2014 р. Угоду про асоціацію з ЄС, Україна зробила європейський вибір, зокрема й у сфері поводження з відходами. Перший пріоритет, яким Європейський Союз керується в законодавстві та на практиці, - запобігання утворенню відходів.
Показники, які демонструє Європа в цій сфері, вражають. Зокрема, Польща захоронює на сміттєзвалищах 44 % побутових відходів, Швеція - 0,8 %. Тим часом Україна близько 95% усіх побутових відходів відправляє на сміттєзвалища. Площа під ними становить уже понад 9 тис. га.
Запобігання утворенню відходів - це ціла філософія і система. Її мета - зробити все для зменшення кількості відходів, включно з повторним використанням продукції, подовженням життєвого циклу, мінімізацією несприятливого впливу утворених відходів на довкілля, здоров'я людини, а також зниженням вмісту шкідливих речовин у матеріалах та продуктах.
Передусім тут можна застосовувати економічні інструменти, зокрема стимулювання безвідходних технологій, встановлення обов'язкової плати споживачами за певний предмет чи елемент пакування, наприклад пластиковий пакет.
Щорічно в Україні утворюється близько 29 тис. несанкціонованих сміттєзвалищ. Така ситуація пояснюється тим, що в багатьох населених пунктах не організовано збирання, сортування та вивезення побутових відходів. Найбільш проблемні області - Волинська та Луганська. Не дивно, що і стихійні, і організовані звалища відходів у нас ростуть, як у лісі гриби. Одна з причин - відсутність роздільного збирання сміття в населених пунктах області та його переробка.
Окрім того, легальні звалища не мають відведення, збору та очищення фільтратів (стічних вод) і збору біогазу. Днища котлованів полігонів не ізольовані, що забруднює ґрунти й підземні води. Біогаз, який утворюється внаслідок перегнивання, забруднює атмосферу та викликає загоряння.
Трагедія на Грибовицькому сміттєзвалищі у Львові показала, до яких наслідків призводить нехтування цивілізованими способами поводження з відходами. Захоронення відходів на полігоні понад дозволені ліміти, відсутність перешарування інертним матеріалом та збору біогазу, який утворюється внаслідок перегнивання сміття, його накопичення у великих обсягах у тілі звалища, - все це й призвело до загоряння сміття. Аналогічна ситуація і на Київських полігонах побутових відходів. На одному з полігонів Києва встановлено газозбірні свердловини метану, проте їх недостатньо, і часом сміттєзвалища палають, забруднюючи довкілля токсинами.
Зміна концептуальних підходів до поводження з відходами та перехід від захоронення до запобігання і зменшення утворення відходів, а також запровадження сортування, переробки, використання відходів як матеріальних і енергетичних ресурсів - ключові кроки до досягнення позитивного результату в Україні.
Близько половини відходів, відсортувавши попередньо, можна було б переробити. До речі, з 1 січня 2018 р. в Україні вже передбачено обов'язкове створення умов для реалізації роздільного збирання побутових відходів. Статтею 32 закону України "Про відходи" встановлюється заборона на захоронення на полігонах неперероблених (необроблених) побутових відходів. Ці зміни до законодавства прийнято ще у 2012 р., проте відходи і досі майже в повному обсязі відправляються на полігони. Виконання цієї законодавчої вимоги на практиці мало б розпочатися насамперед із проведення інформаційної кампанії серед населення, організації системи збору відходів в усіх населених пунктах, встановлення сміттєсортувальних ліній, переробки ресурсоцінних відходів.
Зважаючи на ситуацію, яка склалася в державі з поводженням із відходами, вкрай важливо вибрати правильні пріоритети і напрями діяльності, щоб вивести сферу поводження з відходами із кризового стану.
На урядовому порядку денному першочерговим заходом у сфері поводження з відходами є обрання вектора руху. Базовий документ - Національна стратегія поводження з відходами (далі - Стратегія), яку Мінприроди оприлюднило 18 липня нинішнього року. Вона визначає загальнодержавну політику у сфері поводження з відходами на найближчі десятиліття. В основу документа лягли європейські підходи у цій сфері.
Зокрема, ним передбачається запровадження роздільного збирання відходів, які підлягають повторному використанню та переробці, створення центрів збирання відходів електричного та електронного обладнання для їх ремонту й повторного використання. Створення нових потужностей із переробки вторинної сировини, компостування та утилізації відходів, зменшення кількості місць та обсягів захоронення відходів. Ці заходи вкрай важливі та критично необхідні для виведення країни зі сміттєвої кризи.
У Стратегії докладно описано проблему поводження з побутовими відходами та заходи, які пропонуються для вирішення її. Документ нарешті передбачає концепцію запобігання, мінімізації утворення, переробки, компостування відходів, які на сьогодні поширені в цивілізованих країнах.
Для прикладу, у Швейцарії чи Швеції практично всі відходи переробляються, спалюються, компостуються. Швеція взагалі закуповує відходи в інших країнах. Тоді як у нас майже всі відходи захоронюються на звалищах без дотримання екологічних, будівельних і санітарних норм.
Запропонованою Стратегією передбачено розробку національного законодавства у сфері керування відходами відповідно до європейських директив. Основний документ, який Україна повинна імплементувати відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС, - Директива 2008/98/ЄС про відходи. Цією директивою передбачено черговість поводження з відходами: 1) запобігання утворенню відходів; 2) підготовка до повторного використання;
3) переробка; 4) інший тип утилізації (наприклад, для відновлення енергії); 5) видалення.
Саме таку пріоритетність (ієрархію) поводження з відходами Україна має впровадити в законодавстві й на практиці. Важливим законодавчим заходом також буде впровадження європейських підходів до захоронення побутових відходів та відходів видобувної промисловості. Виконання заходів, досягнення цілей і показників розписані Стратегією до 2030 р.
Стратегією передбачено внесення змін до чинного законодавства щодо небезпечних відходів, а саме - запровадження контролю за наявністю матеріально-технічної бази у підприємств ще до моменту отримання ліцензії на операції поводження з небезпечними відходами. Паралельно на державному рівні слід запровадити щоквартальну онлайн звітність ліцензіатів у Мінприроди України про операції поводження з небезпечними відходами. Бо сьогодні не рідкість небезпечні відходи у лісах, вздовж доріг, у водоймах. Контролю за рухом небезпечних відходів в Україні немає.
Стратегія потребує докладного аналізу попиту з боку цементних підприємств України на тверде відновлюване паливо RDF (refuse derived fuel). Готується таке паливо з відходів. Спочатку відсортовуються відходи. Ресурсоцінні компоненти переробляються, органіка компостується, решта відходів подрібнюються і пресуються у гранули чи брикети. Таке паливо можна використовувати як альтернативне на цементному заводі. Спалювання такого виду палива можливе завдяки використанню в цементній промисловості високих температур - понад +1200 ЉС. Саме високі температури гарантують безпечне спалювання складних органічних речовин, зокрема полівінілхлоридів, та запобігання утворенню діоксинів. Проте для спалювання побутових відходів високих температур недостатньо. Обов'язково потрібне ще додаткове очисне обладнання на цементних заводах для вловлювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. До речі, тільки ті цементні заводи, які працюють на "сухому" - екологічно безпечному способі виробництва цементу, можуть приймати RDF паливо, але на цих підприємствах потрібно переоснаснисти, модернізувати очисне обладнання. Морфологічний склад такого палива може бути різний, як і вміст речовин у відходах. Відповідно, необхідно розробити й затвердити вимоги до палива RDF, які діють у ЄС. Вони доволі жорсткі в питанні спалювальних установок, зокрема контролю викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря із боку як самих підприємств, так і державних контролюючих органів.
В Україні, на жаль, немає стандартів якості твердого відновлюваного палива. У Стратегії передбачено створення об'єктів із виробництва палива з побутових відходів RDF палива. На "сухому" способі виробництва цементу в нас працюють три вітчизняних цементних підприємства, але вони на сьогодні не готові приймати таке паливо. Також немає державного контролю за викидами складних органічних речовин (діоксинів, фуранів, поліароматичних вуглеводнів).
Сьогодні в державі спостерігається справжній бум на підтримку спалювання і піролізу (процес розщеплення без доступу кисню) побутових відходів. При тому що і високотемпературне спалювання, і піроліз потребують дорогого обладнання для очищення викидів в атмосферне повітря. Для прикладу, на сміттєспалювальному заводі у Познані (Польща) очисне обладнання японської фірми коштує 140 млн євро. Чи готовий бізнес вкладати сотні мільйонів євро у дороге обладнання з очищення викидів в атмосферне повітря? Питання більше риторичне.
На сьогодні Європа відмовляється від спалювання побутових відходів. Зокрема, 26 січня 2017 р. Європейська комісія звернулася до Європейського парламенту з повідомленням про перегляд проводження з відходами в питанні їх спалювання на користь повторного використання та переробки побутових відходів. У документі зазначено, що ЄК підтримує лише використання установок анаеробного зброджування біорозкладаних відходів. Крім того, в повідомленні наголошується, що країни Європейського Союзу, підписавши Паризьку угоду, взяли зобов'язання з декарбонізації економіки, тому надалі можливе закриття сміттєспалювальних заводів. Тим часом в Україні чомусь віддають перевагу спалюванню, не забезпечивши контролю за викидами забруднюючих речовин. У нас жоден державний контролюючий орган не контролює викидів в атмосферне повітря діоксинів, фуранів, поліароматичних вуглеводнів та інших складних органічних речовин. Зокрема, у Києві на заводі спалюється побутове сміття, але контроль і моніторинг саме за токсичними речовинами не ведеться.
Відповідно, доцільно впроваджувати пілотні проекти виробництва палива з побутових відходів RDF, за умови оснащення цементних заводів необхідними очисними фільтрами, розробки та затвердження вимог до якості такого палива, встановлення онлайн датчиків підприємствами і постійного моніторингу державних органів за викидами в атмосферне повітря діоксинів, фуранів, поліароматичних вуглеводнів та інших забруднюючих речовин.
Що стосується промислових відходів, то слід розробити технологічні регламенти з використання відходів вуглевидобутку для будівництва доріг і впровадження технології з використання таких відходів як матеріальних ресурсів.
Стратегією також слід передбачити формування переліку хімічних засобів захисту рослин, які використовуються в Україні, але заборонені до використання у країнах Європейського Союзу. Якщо окремі хімікати визнані токсичними для довкілля та людей в інших країнах, а в нас вони вважаються безпечними, - це нелогічно й неправильно. Потрібно обов'язково переглянути реєстр пестицидів та агрохімікатів, допущених до використання, і заборонити ті, згубна дія яких уже доведена в різних країнах світу.
Обов'язково потрібно впровадити систему розширеної відповідальності виробника, порядок фінансування заходів від збору відходів упаковки, основні вимоги до системи збору та повернення відходів упаковки, перелік зобов'язань виробників щодо забезпечення керування відходами упаковки, встановити вимоги до маркування упаковки.
На сьогодні змінюються підходи окремих населених пунктів до поводження з відходами і національне законодавство - як під впливом бізнесу, так і з необхідності виконувати Угоду про асоціацію. В Україну ввозяться технології поводження з відходами, пропонуються різні системи управління, фінансові стимули й механізми. Ці сучасні моделі дозволяють зменшити обсяги та небезпеку відходів, відновити ресурси, запобігти їх спалюванню чи захороненню. Саме таких змін експерти й суспільство чекають від реалізації Стратегії.