На травень 2003-го в Києві заплановано «зелений» аншлаг: із 21 до 23 числа тут проходитиме П’ята пан’європейська конференція міністрів екології «Довкілля для Європи».
Ідея проведення таких конференцій народилася 1991 р. Тоді чехословацький міністр екології запросив своїх європейських колег на зустріч у празький замок Добриш. Він запропонував розробити механізми, що допомогли б країнам із перехідною економікою досягти стандартів охорони довкілля демократичних держав Європи й одночасно ці стандарти підвищити. Потім була конференція у швейцарському Люцерні — 1993 р., у столиці Болгарії — 1995 р. й датському місті Орхусі — 1998 р.
На конференціях «Довкілля для Європи» міністри ухвалили цілу низку важливих документів. Зокрема, в Орхусі — Конвенцію про доступ до інформації, участі громадськості в ухваленні рішень і доступі до правосуддя з екологічно важливих питань, а також Протокол про важкі метали та стійкі органічні забруднювачі. Там же, в Орхусі, було вирішено, що надалі європейський екологічний процес повинен орієнтуватися на східноєвропейський регіон. Певне, бажанням привернути увагу до Східної Європи пояснюється й рішення провести конференцію в Києві.
Недавно відбулося засідання виконавчого комітету «Довкілля...»-2003. Там, крім організаційних моментів, розглядалися проекти документів, над якими працюватиме київська конференція. Передбачається, що її учасники дадуть оцінку стану довкілля в Європі, окреслять рамки нового формату процесу «Довкілля для Європи», розроблять стратегію екологічного партнерства Схід—Захід. Під час травневої зустрічі планується ратифікація Карпатської конвенції та ініціювання водного й енергетичного процесу в країнах регіону. Крім того, міністри збираються підписати кілька міжнародних документів, спрямованих на поліпшення стану довкілля в Європі. Зокрема, Протокол про цивільну відповідальність, що дозволить запровадити механізм компенсації за шкоду, заподіяну трансприкордонним водам промисловими аваріями. А також Протокол стратегічної екологічної оцінки впливу на довкілля в трансприкордонному контексті. На заключному етапі київської конференції буде підписано Декларацію міністрів екології, що визначить основні напрями подальшого розвитку процесу «Довкілля для Європи».
— Для нашої країни це унікальний шанс максимально відстояти свої інтереси, — відзначив міністр екології та природних ресурсів України Василь Шевчук. — На нинішньому етапі ми опинилися в центрі європейського екологічного процесу, тож хочемо скористатися нагодою та заявити про Україну як про європейську державу.
Більш докладно говорити про національні інтереси міністр не став. Проте в кулуарах велися й «підкилимові» дискусії. Приміром, про стратегію екологічного партнерства Схід—Захід. Європейці налякані можливими екологічними наслідками нашого активного руху до розвиненого капіталізму. А раптом ми, нехтуючи нормами екологічної безпеки, почнемо припускатися тих самих помилок, яких свого часу припускалися розвинені країни Європи? Можливості — економічні й політичні — для розв’язання проблем катастрофічної деградації довкілля та природних ресурсів у східному регіоні Старого Світу низькі, отже постає загроза не тільки їхній власній екологічній безпеці, а й усіх суміжних країн. Тож, аби згодом не довелося заганяти джина в пляшку, краще завчасно цього джина зодягнути на європейський манер і зв’язати законодавчими нормами. Тому для Європи вкрай важливо, щоб усі країни континенту долучилися до загальноєвропейського екологічного руху. Правда, поки що у вигляді «підзагону» зі своїми, «адаптованими», копіями загальноєвропейських стратегій, конвенцій, протоколів.
Натяки були зрозумілі з півслова, й у квітні 2002 року міністри охорони довкілля дванадцяти неприєднаних до ЄС країн Східної Європи, Кавказу, Центральної Азії — Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, України й Узбекистану — виступили з ініціативою об’єднати зусилля й розробити власну Екологічну стратегію.
На перший погляд, таке об’єднання цілком логічне. Адже мета стратегії — знайти розв’язання спільних екологічних проблем. Серед них — застарілі неефективні методи економічного розвитку й адміністративної практики управління, які вповільнюють перехід до ринкової економіки й перешкоджають ефективній охороні довкілля.
Проте далеко не всі, що приєдналися, в глибині душі згодні з таким відмежуванням. Позаяк екологія не знає кордонів, вважають вони, то й процес «Довкілля для Європи» має бути загальноєвропейським. Розбіжності в законодавствах, екологічних моделях уможливлюють існування подвійних стандартів, коли, скажімо, західні промислові відходи завозяться на територію країн, що розвиваються. Зацікавлена в подальшій гармонізації відносин із країнами ЄС в царині екологічної політики і, головне, у встановленні рівноправних партнерських відносин із ними й Україна. Та чи вдасться їй втілити задумане, стане ясно лише в травні.