Відтоді, як в українській пресі почали обговорювати не тільки питання, пов’язані з черговою річницею катастрофи на Чорнобильській АЕС, а й проблеми, що постали після її закриття, настрій у суспільстві помітно змінився. Замість колишньої повальної ідіосинкразії, спричиненої ядерною енергетикою, в багатьох з’явилося запитання: а чи не поквапилися ми з виконанням вимоги про закриття ЧАЕС?
Тепер із дедалі більшим сумом згадуються ті п’ять відсотків генерованої в країні електроенергії, які ми втратили, не одержавши натомість практично нічого. Втрати сприймаються ще болючіше в зв’язку з появою нових звинувачень на адресу України у невиконанні якихось умов. Не додає оптимізму й відсутність реальної допомоги від Європи в добудові двох реакторів на Рівненській та Хмельницькій АЕС.
Нещодавно оглядач «ДТ» побував у Варшаві на регіональному семінарі, організованому Міжнародним атомним агентством енергетики та Польським національним агентством ядерної енергетики. Семінар називався «Ядерні виклики Центральній Європі». Не приховуватиму — стежити за логікою наших західних сусідів, які колись одночасно з нами побудували атомні станції з реакторами радянського зразка, дуже цікаво. Скажу більше — часто вона вигідно відрізняється від нашої.
До закриття другого блока ще є час
Доповідь професора Юргіса Вілемаса, директора Литовського енергетичного інституту (Каунас), привернула, певно, найбільшу увагу аудиторії, оскільки Литві незабаром доведеться закрити один із двох блоків Ігналінської АЕС. Я попросив розповісти вченого про ставлення до цієї події самих литовців:
— Нині Литва посідає перше місце у світі за часткою атомної енергії в загальному обсязі. Проте невдовзі першістю ми поступимося, оскільки готується зупинка реактора. Це станеться 31 грудня 2004 року. Країна з цього приводу не особливо журиться, бо, по-перше, турбіну й генератор для цього блока свого часу зняли з теплової станції, їхня якість гірша, тож маємо з ними проблеми. По-друге, станцію будували в радянський час для забезпечення електроенергією не тільки Литви, а й сусідніх країн. Нині в Білорусі борги, і ми їй електроенергію не поставляємо. Тож коли в нас залишиться лише один блок, його завантаження буде стабільнішим.
Інші почуття викликають плани зупинки другого блока й повного закриття станції 2009 року. Тоді з’явиться проблема демонтажу, захоронення відходів... Нині в Литві емоційно обговорюється тема: що будемо робити після повного закриття станції? Адже через чотири-п’ять років після цього постане питання: де взяти додаткові потужності, аби забезпечити електроенергією країну? Європа пропонує гроші на модернізацію наших теплових станцій, оскільки вони створюють нам багато екологічних проблем. Модернізація — річ непроста й дуже дорога. Тож якщо буде закрито обидва блоки, це не означатиме, що ми збираємося попрощатися з ядерною енергетикою. Наш парламент звертається до іноземних інвесторів, мовляв, приходьте та будуйте нову станцію. Одна умова — за комерційний ризик інвестора держава не відповідає, ціну визначатиме ринок...
Утім, до закриття другого блока ще є час, і багато чого у ставленні до ядерної енергетики в Європі може змінитися. А тоді інакшою буде й доля станції.
— А як у вас складаються відносини з «зеленими»?
— Коли ще були свіжі спогади про Чорнобиль, «зелені» в нас активно протестували проти атомної енергетики. На цьому багато хто навіть зробив кар’єру. А користь де? Вони й тепер проти, але ми працюємо з ними, надаємо повну інформацію з усіх питань. Це значною мірою сприяє владнанню конфліктів.
Спробуйте замінити АЕС у Козлодуї тепловими станціями
Ще прямолінійнішим був болгарський професор Еміль Вапірєв, голова Ядерного регулюючого агентства (Софія):
— Як пояснити простій людині, котра вклала свою працю в будівництво АЕС, що ми її закриваємо? Болгарські вчені привезли з собою дуже великі соціологічні дослідження, які свідчать, що люди з різних регіонів країни майже одностайно виступають проти закриття АЕС. Якими можуть бути вагомі мотиви її закриття, якщо параметри станції в нормі, технічні результати роботи блискучі, а показники безпеки ось уже багато років поспіль дедалі вищі? Ми впевнені: згодом (і чекати, зважаючи на все, недовго) відбудуться такі зміни у світовій і європейській енергетиці, промисловості, що це вплине на європейську політику щодо АЕС. Тож головне для нас поки що — протриматися, пережити неспокійні для атомних станцій часи.
— При вступі в ЄС перед вами поставили завдання закрити АЕС?
— Чіткої вимоги не було. Але Чорнобиль психологічно травмував європейців. Тож демократичні уряди мусять час від часу заспокоювати найбільш обережну частину суспільства. І, ясна річ, найкраще зробити це, закриваючи чужі (побудовані ще Совєтами) станції, які нібито гірші від західних. Ми потрапили в зачароване коло, вибратися з якого важко. Але люди, відповідальні за перспективи країни та рівень життя народу, повинні пам’ятати, що ядерній енергетиці немає альтернативи. Навіть вітрові електростанції, з екологічного погляду, не кращі за атомні. Загалом страх, особливо коли він охоплює значну частину суспільства, — кепський порадник. Загальної картини в такій ситуації не побачити.
Наведу такий приклад на захист АЕС. Аби замінити шість реакторів у Козлодуї тепловими станціями, доведеться щороку двадцятьма супертанкерами привозити по 200 тисяч тонн палива. Наскільки це небезпечно з екологічної точки зору, ми вже переконалися на прикладі катастрофи біля берегів Іспанії. Не даремно ж іспанці назвали це «нафтовим Чорнобилем». І таке лихо з танкерами відбувається дуже часто. А Чорнобиль, на щастя, один. Причому ядерники стверджують, що це був винятковий випадок, з якого вже зроблено висновки. Стверджувати, ніби ядерній енергетиці в нинішніх умовах є гідна заміна, просто аморально...
Чехи та словаки вважають доцільним обстоювати ядерну енергетику з допомогою даних соціологічних опитувань
Щоб бути переконливою і не заглиблюватися в нервові дискусії з «зеленими», що брали участь у семінарі, Дана Драбова, голова Державного офісу з ядерної безпеки (Прага), ознайомила колег зі скрупульозними соціологічними дослідженнями. Вони дозволили продемонструвати ставлення різних вікових і соціальних груп чеського населення до атомної енергетики точними цифрами та графіками, з яких випливає, що довіра до атомної енергетики в Чехії рік у рік зростає. Особливо швидко це відбувається в молодіжній групі — у ядерної енергетики в цій країні є майбутнє.
Цікаве й пояснення причин такого потепління чехів до цієї галузі — їхні ядерники нічого не приховують від населення, на всі запитання вичерпно відповідають у пресі, без нагадувань журналістів проводять роз’яснювальну роботу. До речі, як показали ті самі соціологічні дослідження, ставлення населення залежить не так від реальних переваг або недоліків ядерної енергетики, як від якості інформації про неї. Її потрібно подавати своєчасно, грамотно й доступно.
Непоганих результатів у підвищенні безпечності своїх реакторів домоглася Словаччина. Тут, як і в сусідній Чехії, населення вірить у користь для країни ядерної енергетики, і питання закриття АЕС словаки можуть сприйняти як невдалий жарт.
Фіни зберігають олімпійський спокій
Утім, найпереконливішою на цьому форумі видавалася позиція Фінляндії. Її донесла до слухачів Аннелі Нікула, корпоративний радник (Гельсінкі). У цій країні, як відомо, також діють колишні радянські реактори. Питання закриття станції чи заміни реакторів на сучасніші навіть не обговорюється. І це при тому, що структура енергетики Фінляндії може послужити прикладом для будь-якої іншої держави світу. Тут внесок великих гідроелектростанцій в енергетику країни становить 17%, АЕС дає 26%, понад 10% генерують невеличкі гідроелектростанції. Для виробництва електроенергії також використовують торф, вітер, біометоди. У Фінляндії внесок нетрадиційних видів енергії значно перевищує досягнення всіх інших країн континенту. Проте ніхто не збирається відмовлятися від ядерної енергетики, яка забезпечує екологічну чистоту і не створює для нашої планети проблеми з вуглекислим газом. Настільки яскраві успіхи самі фіни пояснюють тим, що вони в спокійній обстановці шукають оптимальний варіант поведінки на енергетичному ринку. При цьому ніхто не включає політичну складову (як у нас) в екологічні проблеми. У цьому запорука успіху!
Фінляндія пов’язує своє майбутнє з успіхами у високих, зокрема ядерних технологіях. Ця невеличка країна всіляко підтримує перспективні дослідження в галузі фізики високих енергій на прискорювачах у ЦЕРНі (Швейцарія—Франція). Результати використовуються для розвитку прецизійної приладобудівної промисловості, у чому Фінляндія за останні десятиліття досягла фантастичних успіхів. Розумію, з яким щемливим сумом стискаються серця чудових українських фізиків, котрим ніяк не вдається домогтися серйозної підтримки уряду й НАНУ в зусиллях стати повноправними членами всеєвропейського дослідного співтовариства в ЦЕРНі...
Поляки обмінюються уїдливими дотепами
Ставлення до ядерної енергетики в Польщі ніяк не можна назвати спокійним. Польські «зелені» агресивно й винахідливо атакували своїх учених, котрі розповідали на семінарі про перспективи розвитку атомної енергетики в Польщі. Річ у тому, що за радянських часів ця країна в європейському соцтаборі виявилася єдиною, де не було побудовано жодної АЕС. Ну, а тепер, ясна річ, таке завдання для поляків економічно просто непідйомне.
Утім, польських учених, що виступали на семінарі, гострі нападки «зелених» зачіпали порівняно мало. Приміром, професор Анджей Войцик з Інституту ядерної хімії і технології (Варшава) не без іронії відзначив, що якби знайшлися кошти побудувати АЕС, то одного відсотка від її доходів, виділеного на освіту населення, вистачило б, щоб у масі своїй люди висловилися за подальший розвиток польської ядерної енергетики. А поки що професор головну проблему вбачає у тому, що найближчим часом коштів на будівництво станції в Польщі не буде, тож і боротися з антиядерними настроями немає сенсу.
Утім, як відзначали промовці, перед наступним поколінням поляків проблема розвитку ядерної енергетики постане на повний зріст. Тоді прийдуть нові політики, які знайдуть спосіб вирішення цього питання на благо країни. Сьогодні ж учені не без далекого прицілу водять студентів і школярів подивитися на свій дослідний ядерний реактор. Оце й буде найкращим внеском у майбутнє Польщі — запевняють вони.
Французи й німці дотримуються діаметрально протилежних поглядів
Ядерна енергетика є одним із чинників процвітання Франції. Вона дозволила зайнятися реструктуризацією вугільної промисловості, закрити нерентабельні шахти, позбутися головного болю, пов’язаного з травматизмом і смертями шахтарів, та розв’язати багато інших соціальних проблем. Водночас у Франції, завдяки інформуванню населення, фактично вдалося позбутися радіофобії. Французи селяться неподалік реакторів, заводять тут городи, вважають, що один цент на кіловат-годині електроенергії, заощаджуваний ними на сусідстві з реактором (цю дотепну принаду придумали власники АЕС), — зовсім не плата за страх, а подарунок за цивілізованість. Їх не лякає імовірність появи французького Чорнобиля — з почуттям власної гідності вони говорять, що таке в них просто неможливе.
Настрої в Німеччині суттєво відрізняються від французьких. Німців насторожує, що французи побудували свої реактори на кордоні з ними. У приватній розмові німці говорили мені, що, на їхній погляд, надійність французьких станцій не вища від українських, і це змушує їх жити як на вулкані. Нині, коли «зелені» й соціал-демократи при владі, німці намагаються позбутися атомної енергетики. Країна покрилася вітряками, що гудуть. Навряд чи вони подобаються птахам, які масово гинуть від цієї «екологічно чистої» енергетики. Не дуже приємно й людині жити неподалік «вертлявих» монстрів. Від німецьких громадян нерідко можна почути, що спотворення пейзажу, шумове навантаження і смерть птахів плюс інші принади вітроенергетики призведуть до того, що невдовзі настрої німців зміняться, й тоді вітряки поздають на брухт...
***
Напевно, головний висновок, навіяний цим представницьким семінаром, полягає в тому, що сучасна індустрія — не подарунок і з її вадами справді треба боротися грамотно, спокійно й усім миром. Вражаючий приклад — нині, за американськими стандартами, третину вартості ядерної станції необхідно витрачати на екологічні цілі.
Під тиском громадськості ядерники створюють найдосконаліші системи контролю транзиту ядерних матеріалів. Австрія перша у світі встановила в себе на кордоні спеціальні детектори радіоактивних матеріалів. Культура безпеки стає необхідним елементом загальної культури нинішнього людства. Ядерна трагедія в Україні послужила вирішальним імпульсом цих пошуків. Прикро, якщо наша країна зупиниться на півдорозі в удосконаленні технологій і не зможе зібрати врожай, за який заплатила таку високу ціну.