Журналіст Володимир Стадниченко веде розмову з президентом Національної академії наук України, академіком Борисом Євгеновичем ПАТОНОМ про нинішній стан і завтрашню долю дорогоцінної перлини в природній оправі нашої країни – заповідну дельту Дунаю.
— Тема охорони природи не сходить зі сторінок «Дзеркала тижня». Низка публікацій, зокрема, була присвячена питанню збереження природних ресурсів, заповідних багатств української дельти Дунаю і водночас — проблемі прокладання глибоководного судноплавного шляху Дунай – Чорне море, тобто, йшлося про можливість продуманого поєднання інтересів природоохоронної заповідності з державною потребою розбудови водної транспортної інфраструктури, спроектованої на європейський ринок («Дзеркало тижня», 3 листопада 2001 року, 26 січня, 17 серпня, 21 вересня 2002 року).
І якщо ми сьогодні повертаємося до цієї теми, це означає, що проблема гармонізації, розумного поєднання, скажемо так, Божої природи й людської економіки ще не знайшла свого належного, взаємоприйнятного вирішення. Запрошуємо до розмови, в першу чергу, саме вас, шановний Борисе Євгеновичу, бо ж заповідна частина дельти Дунаю, її біосферний заповідник підпорядкований Національній академії наук України, і турбота про самодостатнє функціонування й подальший розвиток цього біосферного резервату – прямий обов’язок очолюваної вами авторитетної наукової установи. А інформаційним приводом звернення до вас стала моя цьогорічна поїздка у Придунайський край – у близьке мені місто Вилкове, у Дунайський біосферний заповідник, де спілкувався з єгерями й рибалками, знайомився з чарівним світом дельти. Враження від подорожі неоднозначне: з одного боку, порадів зміцненню, динамічному розвитку природоохоронної справи, з другого — стурбувало очевидне гальмування транспортного вантажопотоку, хоча ще в недалекому минулому, пам’ятаю, радували око високобортні судна й гірлянди контейнерів у Кілійському руслі. Ось про ці проблеми саме і хочу поговорити, порадитись з вами.
— Сьогодні Дунайський біосферний заповідник НАН України – один із пріоритетів заповідної справи в Україні і у світі. Заповідання української частини дельти розпочалося 1973 року, коли була створена Дунайська філія Чорноморського державного заповідника. Зміцнівши, філія виокремилася в 1981 році у самостійний заповідник «Дунайські плавні» Академії наук України. Проте згодом статус природного заповідника почав стримувати новітні тенденції в розвитку заповідної справи, зокрема, оптимальне поєднання збереження природи з регламентованою господарською діяльністю, рибальством, туризмом. Тоді й виник великий проект «Збереження біологічного різноманіття дельти Дунаю», під здійснення якого Світовий банк виділив у 1994 році грант сумою 1,5 мільйона доларів.
Потужна фінансова інвестиція, підсилена відчутним грошовим вкладом Кабінету міністрів України, за кілька років перетворила заповідник на світовий природоохоронний ареал. Була значно розширена територія заповідника, зокрема, до нього додалися Стенцівсько-Жебриянські плавні, острів Єрмаків. Благодатні зміни та відрадні перспективи були закріплені 1998 року Указом Президента України про створення Дунайського біосферного заповідника, який охопив територію в 46,4 тисячі гектарів з протоками і внутрішніми водоймами та двокілометровою смугою в акваторії Чорного моря. Не минуло й року, як «Дунайський біосферний заповідник» рішенням ЮНЕСКО був занесений до Планетарної мережі біосферних заповідників ЮНЕСКО і цим самим рішенням створений Міжнародний транскордонний румунсько-український біосферний резерват ЮНЕСКО «Дельта Дунаю». Президентський указ став для нас головним нормативним документом у науковій та природоохоронній роботі на ріці Дунай. Указ не лише відчутно динамізував різнобічну діяльність самого заповідника, а й змінив на краще соціально-екологічний стан українського Придунав’я.
Сьогодні Дунайський заповідник переживає своє друге народження: широко розгорнулися комплексні наукові дослідження, усе більше технологізується природоохоронна справа, розвивається екологічний туризм; співробітники заповідника постійно беруть участь у міжнародних конференціях, семінарах, симпозіумах.
— У цьому я переконався на власні очі: у колишньому провінційному «посаді Вилкове» споруджений триповерховий комп’ютеризований адміністративно-готельний комплекс, на островах Циганка, Кубану та Полуденний виросли нові ошатні будинки єгерів, з’явився комплекс спостереження за птахами «Лебединка» з екологічною стежкою, швидкісні катери борознять гирла і єрики, на всій території заповідника діє радіотелефонний зв’язок, у центрі Вилкового відкрито туристичний візит-центр, який приймає кілька груп відвідувачів на день.
— У цьому я переконався на власні очі: у колишньому провінційному «посаді Вилкове» споруджений триповерховий комп’ютеризований адміністративно-готельний комплекс, на островах Циганка, Кубану та Полуденний виросли нові ошатні будинки єгерів, з’явився комплекс спостереження за птахами «Лебединка» з екологічною стежкою, швидкісні катери борознять гирла і єрики, на всій території заповідника діє радіотелефонний зв’язок, у центрі Вилкового відкрито туристичний візит-центр, який приймає кілька груп відвідувачів на день.
— Академія наук цілком розуміє актуальність цієї народногосподарської проблеми й чітко висловила своє ставлення до способу її розв’язання у постанові Президії НАНУ, ухваленій у березні 2002 року. Процитую документ: «Президія НАН України відзначає, що глибоководний судноплавний шлях р. Дунай – Чорне море потрібний Україні. Проте реалізація відповідного проекту повинна, в першу чергу, враховувати виняткову екологічну цінність зазначеного регіону, що належить до світової спадщини людства, та діючий міжнародний контроль за антропогенним втручанням у цьому регіоні». Цим я хочу одразу відвести можливі закиди щодо нашого негативного ставлення до будівництва потужного транспортного суднового ходу, яким здійснюватиметься інтенсивний товарообмін між Україною і Європою.
— Справді, я мав нагоду переконатися в тому, що і в підпорядкованому Академії наук підрозділі – Дунайському біосферному заповіднику — розуміють господарське значення судноплавного шляху ріка – море та усвідомлюють необхідність його прокладання, хоча й тривожаться, звісно, щоб нова водна траса не порушила заповідної частини дунайської дельти. Директор Дунайського біосферного заповідника Олександр Волошкевич стверджує: «Не можна назвати нормальним становище, коли Україна, велика європейська держава, не має торгового виходу з Чорного моря в Дунай, адже його потужний водотік перетинає територію десяти європейських країн. Глибоководний судноплавний канал Дунай – Чорне море конче потрібний, і ми не сумніваємося, що він таки з’явиться на карті Чорноморсько-Дунайського регіону. Але екологія для нашої молодої держави так само важлива, як і економіка. І про це треба пам’ятати при проектуванні й наступному будівництві каналу». Що ж, продуманий, зважений підхід…
— Це ще раз підтверджує, що в усіх ланках академічної природоохоронної справи дуже добре усвідомлюють значення й необхідність водного транспортного сполучення між Україною та Європейським Союзом. Та ми не можемо обійти, а тим більше — проігнорувати обов’язкові при здійсненні такого масштабного проекту попередні принципові умови й вимоги. Необхідно провести глибокий науковий аналіз народногосподарської та соціальної ефективності реалізації проекту будівництва, зробити повне обгрунтування вартості, джерел покриття витрат, оцінку наступної окупності діючого каналу, а також надходження коштів до державного бюджету від експлуатації судноплавного шляху, всього морегосподарського комплексу регіону. Необхідно також науково обгрунтувати правові й міжнародні аспекти, технічні можливості будівництва судноплавного шляху ріка – море.
Винятково важливе значення має також вирішення соціальних проблем українського Придунав’я, запобігання можливим негативним економічним, соціальним та екологічним наслідкам цього будівництва. Слід врахувати, зокрема, негативний досвід перекриття свого часу дамбою колишнього морського лиману Сасик. Крім того, потрібно мати змогу вибрати з кількох альтернативних проектів, щоб пріоритетним став найбільш економічний, найдоцільніший варіант, а в нашому випадку — щоб він ще й урахував державну заповідність дунайської дельти.
— Тим більше, заповідність абсолютну, ядро, як її називають екологи. Але ж відомо, – з преси, зі службових документів, – що сьогодні одноосібно, отже й безальтернативно розробляється й захищається проект будівництва каналу гирлом Бистре, тобто саме через ядро Дунайського біосферного заповідника. Чи можна стверджувати, що цей варіант усебічно обгрунтований, що на сьогодні він є кращим з усіх можливих?
— Академія наук, розуміючи всю важливість суднохідного каналу для економічного розвитку Придунав’я та й країни загалом, з усією серйозністю поставилася до запропонованого Міністерством транспорту України проекту будівництва каналу гирлом Бистре і провела низку експертних оцінок — наукових, екологічних, правових, міжнародних та технічних. Оскільки ці висновки не оприлюднювалися і з незрозумілих причин не бралися до уваги розробниками проекту, я про них коротко розповім.
Ще рік тому, коли інформація про майбутнє будівництво набула розголосу, Міністерство екології та природних ресурсів України провело державну екологічну експертизу техніко-економічного обгрунтування інвестицій «Створення глибоководного судноплавного ходу Дунай — Чорне море на українській ділянці дельти». Експертиза була здійснена згідно з вимогами Закону України «Про екологічну експертизу». Висновок експертизи однозначний: створення та наступна експлуатація глибоководного суднового ходу Дунай — Чорне море на українській ділянці дельти за варіантами, що передбачають його прокладання у межах Дунайського біосферного заповідника НАН України, суперечать вимогам Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», не відповідають міжнародній Рамсарській конвенції про водно-болотні угіддя, як середовища існування водоплавних птахів, Міжнародній конвенції про біологічне різноманіття, до яких Україна свого часу приєдналася, а також Положенню про Червону книгу України, затвердженому Верховною Радою України. Вирішено було, що Мінекоресурсів повертає техніко-економічне обгрунтування проекту «Створення глибоководного суднового ходу Дунай — Чорне море на українській ділянці дельти» на доопрацювання як таке, що не відповідає вимогам законодавства України.
Ще важливішим для прийняття правильного рішення про будівництво каналу в дунайській дельті є висновок науково-правової експертизи, оскільки він безпосередньо стосується вищевказаного проекту. Крім прямого посилання на очевидне порушення як національного законодавства, так і міжнародних зобов’язань України, Інститут держави і права імені В.М.Корецького, що проводив експертизу, особливо наголошує на тому, що будівництво судноплавного шляху в заповідній зоні (ядрі) Дунайського біосферного заповідника вступить у прямий конфлікт з вимогами законодавства про природно-заповідний фонд, що в цій частині є імперативним і не допускає виключень. Тож ні адміністрація заповідника, ані організація, у підпорядкуванні якої перебуває даний об’єкт природно-заповідного фонду, тобто Національна академія наук України, ані спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі екології і природних ресурсів, тобто Мінекоресурсів України, не можуть змінити відповідних законодавчих актів, навіть давши згоду на зміну заповідного режиму.
Ми переконані: немає ні правових, ні адміністративних, ні економічних, ні міжнародних впливів, які б могли змінити нашу принципову позицію про неприпустимість будівництва водного шляхового коридору через абсолютно заповідну територію української частини дунайської дельти.
— Але ж лобісти будівництва каналу саме через абсолютно заповідну територію гирла Бистре, посилаючись на статтю 67 Водного кодексу України «Особливості користування водними об’єктами для потреб водного транспорту», переконують державні інстанції й громадську думку в тому, що будівництво водного шляху загального користування законодавчо не заборонене на територіях природно-заповідного фонду. Чи це дійсно так?
— Всі ці зручні захисні «аргументи» законодавчо спростовує науково-правова експертиза: відповідна стаття Водного кодексу України встановлює загальне правило про те, що річки, озера, канали, внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування (тут прихильникам вищевказаного варіанту було б зручно поставити крапку, але стаття має принципове продовження), за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено. І це виключення із загального правила якраз і регламентує стаття 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд».
І ось дослівний висновок науково-правової експертизи, проведеної Інститутом держави і права: «Проект створення судноплавного ходу р. Дунай – Чорне море по гирлу Бистре, тобто через українську територію міжнародного транскордонного румунсько-українського біосферного заповідника ЮНЕСКО «Дельта Дунаю», у разі його реалізації буде грубим порушенням норм чинного законодавства України і міжнародних зобов’язань нашої держави, а тому щодо нього не може бути даний позитивний висновок екологічної експертизи. Навіть якщо відповідний проект з точки зору найближчих економічних показників визнається сьогодні більш вигідним, то з точки зору довгострокової перспективи він може бути пов’язаний з непередбачуваними поки що наслідками, причому не тільки екологічного, а й економічного характеру. Тому слід зосередити увагу на опрацюванні альтернативних варіантів проекту будівництва відповідного суднового ходу, зокрема, нижче с. Ліски у Жебриянську бухту».
— І ось у нашій розмові вперше прозвучали слова: Жебриянська бухта…
— Коли ми до них додамо ще два слова — «Соломонове гирло», то одержимо назву альтернативного варіанту судноходу Дунай — Чорне море: Соломонове гирло – Жебриянська бухта. Ми ще розглянемо альтернативний проект, а зараз закінчимо невеселу, але повчальну історію наших наукових експертних оцінок. Із прикрістю скажу, що незалежні експертні оцінки, кожна з яких резюмувалася неможливістю проведення судноходу через ядро заповідника, а також вимогою обов’язкового представлення альтернативних варіантів, залишалися незатребуваними, а державне підприємство «Дельта-Лоцман» на замовлення Міністерства транспорту України вже виконало проектно-дослідницькі роботи і техніко-економічні обгрунтування будівництва каналу гирлом Бистре шляхом фрагментації ядра біосферного заповідника. Палкі прихильники цього варіанту навіть викинули гасло: «По «Бистрому» — в Європу».
У цій критичній ситуації, явно небезпечній для заповідної справи держави і здатній призвести до міжнародних санкцій, Академія наук звернулася до Президента України Л.Д. Кучми з листом, у якому чітко виклала свою позицію про неприпустимість із правової, економічної, соціальної, міжнародної і особливо екологічної точок зору реалізації проекту будівництва судноплавного шляху Дунай — Чорне море через зону абсолютного заповідання — тобто через гирло Бистре.
Наші вагомі аргументи й обгрунтовані докази знайшли розуміння й підтримку у Президента, який направив доручення Кабінету міністрів, Міністерству транспорту і Академії наук: «З урахуванням чинного законодавства та відповідних міжнародних зобов’язань України опрацювати проекти альтернативних варіантів вирішення цієї проблеми». Власноручно Президент дописав: «Суворо дотримуватись міжнародних зобов’язань» і підпис — Л. Кучма. Отже, Президент України не допускає вирішення проблеми будівництва каналу Дунай — Чорне море без розгляду альтернативних варіантів.
— Тут варто детальніше сказати про альтернативний проект, який представила Академія наук і який підтримала своїм рішенням сесія Вилківської міської ради, у чийому законодавчому віданні перебувають землі на трасі майбутнього будівництва. За альтернативний проект проголосували люди, які краще за інших знають проблеми свого краю. Депутати міської ради переконані і аргументовано доводять адміністрації Президента, Верховної Ради і Кабінету міністрів, що канал по Бистрому не стане надійним і довготривалим судновим шляхом, бо проходитиме територією активного дельтоутворення, постійного намивання молодої європейської суші. Адже щорічний стік Дунаю становить 204 куб. км води, густо насиченої мулом. Тому не можна передбачити, який сюрприз піднесе примхливий дельтовий Дунай, і чи не чекає на судновий шлях через Бистре доля сьогодні остаточно замуленої Прорви.
Порт Усть-Дунайськ, який і зараз ледь животіє, мілітиме й далі, поки не зникне зовсім, а в гирлі Бистре новий порт облаштувати неможливо. Місто Вилкове зі своїми 10 тисячами населення — місто районного підпорядкування з найвищим рівнем безробіття в Одеській області — втратить п’ятсот робочих місць в Усть-Дунайському. Тривожаться вилковчани й за долю свого унікального рибальського промислу. Адже акваторія гирла Бистре — основний рукав, де відбувається вилов дунайських оселедців, тож у разі порушення його заповідності, досягнення запланованої інтенсивності руху — два судна на годину — щороку не додаватиметься 90 тонн делікатесної «дунайки». Ще двісті рибалок втратять роботу.
Старовинне рибальське місто Вилкове, безперечно, зацікавлене в прокладанні глибокого водного ходу з Дунаю в Чорне море, але бачить цей хід не по руслу Бистре, а вище Вилкового — по Соломоновому гирлу в Жебриянську бухту.
— Академія наук з усією відповідальністю поставилася до доручення Президента України опрацювати й подати варіанти альтернативних проектів будівництва великотоннажного водного шляху. У поданні на ім’я прем’єр-міністра України А.К. Кінаха Академія наук представила альтернативний проект каналу «Соломонове гирло — Жебриянська бухта».
Передбачуваний варіант шлюзового судноплавного шляху «Соломонове гирло — Жебриянська бухта» з реконструкцією нинішнього з’єднувального каналу із затвором порту Усть-Дунайськ, перш за все, не зачіпає заповідних площ Дунайського біосферного заповідника, проходить материковою територією, тобто поза активною частиною дельти Дунаю. Реконструкція з’єднувального каналу із затвором порту Усть-Дунайськ відкриває можливість максимум за рік вирішити проблему проходження суден типу ріка — море. Орієнтовні розрахунки витрат складають суму близько 3—3,5 мільйона доларів. Пропонований проект розроблений колективом фахівців одеської виробничо-комерційної фірми «Проектгідробуд» і захищений авторським свідоцтвом. Академія наук готова залучити кращі професійні сили своїх інститутів для поглибленого обгрунтування економічних, соціальних, екологічних, технічних, правових та міжнародних аспектів альтернативного проекту «Соломонове гирло — Жебриянська бухта».
Наш альтернативний проект судноплавного шляху Дунай — Чорне море не є випадковим або зробленим нашвидкуруч. Ще в 1901—1902 роках, після детальної розвідки від Кілії до гирла, інженер Петро Чехович запропонував проект шлюзованого каналу із Соломонового рукава в Жебриянську бухту — вище Вилкового, який би проходив корінним берегом, тобто поза дунайською дельтою. Війни і революції не дозволили здійснити проект П.Чеховича, але його принципом, після півторастолітніх пошуків, скористалися румунські гідробудівники: вони обминули дунайську дельту з її заповідністю й примхливістю дунайських гирл і вивели канал Констанца — Чернаводе через материкову територію в море. І тепер не знають наших проблем — «стрижуть» великий збір за прохід суден через свій глибоководний канал, одержуючи чистого прибутку щорічно понад 10 млн. доларів США. Румунія практично стала монополістом транспортного коридору Дунай — Чорне море, розподільчим центром вантажопотоків Центральної Європи.
Реалізація запропонованого Академією наук альтернативного проекту найбільш повно враховує виняткову екологічну цінність дельти Дунаю, вимоги діючого міжнародного контролю за антропогенним втручанням у дунайському регіоні, зокрема у районі Кілійського гирла. Крім того, такий всебічно продуманий підхід допоможе вирішити соціальні проблеми жителів міста Вилкового, оскільки виникне можливість і необхідність закласти в районі села Приморське сучасний порт з підведенням до нього залізниці й автомобільного шляху. Але цей альтернативний проект поки що замовчується транспортниками.
— І куди ж усе таки схиляється маятник рішення: до гирла Бистре чи в бік Жебриянської бухти? Адже це питання відкрите вже понад рік — і такий стан не може тривати безкінечно.
— Безперечно. Так, суднохід Дунай — Чорне море потрібен. Але й природоохоронні закони України, указ Президента, міжнародні зобов’язання порушувати не можна. Та ми неодноразово переконувалися у здатності чиновників обходити закони, вишукуючи в них правові щілини. У нашому випадку це, насамперед, можливо через унесення змін до Указу Президента України «Про створення Дунайського біосферного заповідника».
Рік тому одна поважна державна інстанція в поданні на ім’я прем’єр-міністра України запропонувала, прикриваючись словами «на думку іноземних фахівців», поділити територію Дунайського біосферного заповідника на дві незалежні ділянки за маршрутом проектованого каналу по гирлу Бистре. При цьому підпорядкування розведених ділянок не зміниться і їх будуть вважати складовими частинами заповідника. «Таким чином, — торжествує висока служба, — міжнародні організації повинні автоматично зняти низку претензій до України щодо нанесення екологічних збитків заповідній зоні Дунаю».
Але ж для врегулювання всіх правових аспектів спорудження каналу необхідно внести зміни до Указу Президента України від 10.08.1998 року №861/98 «Про створення Дунайського біосферного заповідника», в якому спеціально підкреслюється, що територія в розмірі 46,4 тисячі гектарів заповідається разом «з протоками і внутрішніми водоймами», тобто з озерами-кутами, великими й малими руслами, в тім числі і з гирлом Бистре.
І такий проект Указу Президента України, а саме: «Про внесення змін до Указу Президента України від 10.08.1998 року №861», розроблений Міністерством транспорту України, Академія наук офіційно одержала, і, скажу відверто, найбільше приголомшила пропозиція вилучити 319,9 гектара заповідної території — і передати її «у користування ДП «Дельта-Лоцман».
Сьогодні в Україні діє 26 указів Президента про створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду, розширення їхніх меж, резервування відповідних площ для нових заповідників. І от ми стаємо свідками зворотного процесу: ревізії природоохоронних указів Президента з метою вилучення заповідної території для господарського використання.
Очевидно, що реалізація такої пропозиції на рівні указу призведе до практичної втрати Дунайського біосферного заповідника й автоматичного його виключення із Планетарної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО.
— Так просто й водночас хитромудро! Розрізати по живому заповідну територію, розколоти чиновницьким мечем ядро Дунайського заповідника на дві половини — це ж і назвати його доведеться якось інакше: Дунайський заповідник І і Дунайський заповідник ІІ, або заповідники Верхній і Нижній. І наскільки сповнене зневаги до майбутньої долі нашої заповідної природи заманливе резюме з пояснювальної записки до проекту указу, підготовленого транспортниками: «Реалізація вказаних змін до Указу Президента України не потребує матеріальних та фінансових витрат». Справді, ні витрат, ні труднощів – провести на карті лінію, затверджену указом, через заповідний абсолют — для цього досить пера, але ж яких витрат і втрат зазнає природно-заповідний фонд України уже завтра, одразу навіть важко визначити фінансовими цифрами і ще — нашою моральною відповідальністю перед майбутніми поколіннями.
Невже, Борисе Євгеновичу, усі, окрім Президента та професійних експертів, висновки яких ви наводили, схиляються до такого вибору, вірніше, до такої наруги над українською природою?
— На щастя, є авторитетні прихильники й у нашої принципової точки зору. Я хочу особисто подякувати секретарю Ради національної безпеки і оборони України Є.К. Марчуку за те, що він уважно стежить за розвитком подій навколо будівництва каналу й відстоює інтереси наших природоохоронців. У аналітичному документі, підготовленому для Кабінету міністрів, Євген Кирилович, зазначає, що «окремі аспекти цієї проблеми зачіпають національні інтереси в економічній, екологічній і зовнішньополітичній сферах» й доводить неприпустимість будівництва глибоководного судноплавного шляху р. Дунай — Чорне море через зону абсолютного заповідання. Адже це може призвести до негативних наслідків для іміджу нашої країни на міжнародній арені.
На захист цільності й недоторканності Дунайського біосферного заповідника виступила Верховна Рада України і, зокрема, її профільний комітет з питань природокористування і ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи, не залишилася осторонь фракція «Наша Україна», очолювана народним депутатом України Віктором Ющенком, що підписав запит «Про загрозу деградації Дунайського біосферного заповідника». Без згоди, без рішення Верховної Ради не може бути здійснене жодне втручання в природоохоронні території України — і охочим перекроювати карту нашої державної заповідності не уникнути відповідальності перед найвищим законодавчим органом країни.
Особливо втішною є безкомпромісна підтримка нашої позиції широкою громадськістю.
Ми згодні з висновком Служби безпеки України, поданим Кабінету міністрів, у тій частині, де говориться, що «будівництво судноплавного каналу в українській частині дельти Дунаю є безальтернативним і таким, що відповідає економічним інтересам України». Справді, немає альтернативи прокладанню водного транспортного коридору, але, як неодноразово доводила Академія наук, є альтернативи у виборі варіанту будівництва судноплавного каналу Дунай — Чорне море. Тому особливо тривожить уперте просування тверджень і аргументів на кшталт «міжнародне і вітчизняне законодавство допускає зміну правового режиму біосферного заповідника шляхом укладання відповідних міжнародних угод», варто лиш «зосередити увагу на утворенні нових заповідних зон для компенсації тих, що будуть виведені із складу Дунайського заповідника».
Так з’являється офіційний документ Міністерства транспорту України, в якому обстоюється пропозиція дати доручення вже самій Академії наук вирішити питання про збільшення ядра Дунайського біосферного заповідника за рахунок Приморського Жебриянського пасма, про віднесення проток та внутрішніх водойм до зони антропогенних ландшафтів, «оскільки вони раніше не входили до складу заповідника «Дунайські плавні», на базі якого створене ядро ДБЗ», — і все це «з метою організації судноплавства вже в 2002 році».
Насправді ж, ці пропозиції прочитуються так: шляхом змін і доповнень до Указу Президента України від 10.08.1998 р. № 861/98 про створення Дунайського біосферного заповідника, шляхом порушень міжнародних природоохоронних зобов’язань України, зі сподіванням на те, що вони, ці порушення, не будуть помічені авторитетними міжнародними організаціями, провести глибоководний канал, — і саме через абсолютно заповідну зону, через гирло Бистре.
— Але ми вже відчули й побачили, що міжнародні природоохоронні організації однозначно й зовсім не ліберально прореагували на можливу зміну статусу Дунайського біосферного заповідника — вони б’ють на сполох. У листі на ім’я Генерального директора ЮНЕСКО K. Мацауури директор програми «Дунай — Карпати» Всесвітнього фонду охорони природи Ф. Веллер попереджає: «Ми вважаємо, що даний проект (тобто прокладання суднохідного каналу через русло Бистре. — В.С.) може завдати значної шкоди природним ресурсам дельти Дунаю, в тому числі цінному біосферному заповіднику, визнаному ЮНЕСКО і визначеному як Рамсарське угіддя. Кілійське гирло — єдине із рукавів дунайської дельти, де збереглися природна течія і натуральне середовище, що відображає процеси природного розвитку дельти. Новий канал впливатиме на водний режим, у результаті чого загинуть найбільш цінні біотипи риб, комах і птахів. Новий транспортний шлях планується провести безпосередньо через зону суворої охорони (так зване ядро) Дунайського біосферного резервату ЮНЕСКО — найціннішу частину дельти Дунаю, життєво необхідну для міграції водоплавних птахів та риб. Ця частина дельти Дунаю також знаходиться під охороною Рамсарської конвенції».
Тривожні запити з приводу будівництва каналу через ядро Дунайського біосферного резервату ЮНЕСКО надійшли від регіонального координатора Рамсарської конвенції в Європі Тобіаса Салате, від інших авторитетних закордонних екологічних організацій.
В листі на ім’я президента НАНУ Б.Є. Патона застерігає від непродуманого кроку й Ірвін А.Р. Беннеком, генеральний директор RIZA — Інституту управління водними ресурсами Нідерландів, який із 1995 року активно співпрацює із Дунайським заповідником у Вилковому та Інститутом біології південних морів в Одесі і тому має достатню інформацію про стан і проблеми живої дельти Дунаю. Негативні наслідки здійснення короткострокових проектів, переконаний Ірвін А.Р. Беннеком (згадаймо намір нашого Міністерства транспорту налагодити судноплавство по гирлу Бистрому вже в 2002 році), набагато відчутніші й триваліші: це і втрата біорізноманітності, біотипів, і ерозія та замулення, і порушення природного дельтоутворення, і погіршення якості води, і зростання витрат на підтримку судноплавної мережі в робочому стані. Тож у разі реалізації плану побудови нового судноплавного каналу через дельту Дунаю, особливо ж варіанту каналу по рукаву Бистре, «можна очікувати вищезгаданих довготривалих наслідків».
«Я надсилаю Вам цього листа, — зазначає генеральний директор RIZA, — щоб надати можливість врахувати досвід робіт у дельтах інших річок, що призвели до небажаних екологічних та економічних витрат».
Серйозне занепокоєння сьогоднішнім станом збереження довкілля, природоохоронної справи на міжнародному рівні проявляє і наша держава. У виступі на пленарному засіданні Всесвітнього саміту з питань сталого розвитку, що відбувся нещодавно в Йоганнесбурзі (Південна Африка), Президент України Леонід Кучма підкреслив відповідальність як нашої країни, так і всієї спільноти планети за практичне подолання бідності, посилення захисту довкілля, за сталий розвиток планетарного суспільства: «В Україні глибоко усвідомлюють необхідність створення передумов для збалансування інтересів суспільства і можливостей природи, соціально-економічного розвитку й довкілля».
Тож моє наступне запитання до вас, Борисе Євгеновичу: «Як сьогодні оцінюється проект будівництва суднохідного каналу в світлі вимог природоохоронного законодавства?»
— Позитивне вирішення природоекономічної проблеми дельти Дунаю, розумне розведення суднохідного каналу і ядра заповідника залежать від спільних зусиль двох державних установ — Міністерства транспорту і Академії наук. Тому в липні була проведена нарада з питання створення глибоководного судноплавного каналу Дунай — Чорне море з виїздом безпосередньо у біосферний заповідник, у дельту Дунаю. У виїзній нараді взяли участь міністр транспорту України Георгій Кирпа, народний депутат України, заступник голови Верховної Ради України Олександр Зінченко, народні депутати України Юрій Крук і Станіслав Скребко, голова Одеської обласної державної адміністрації Сергій Гриневецький, вчені та транспортники. Національну академію наук України представляв я — як її президент. Головним підсумком наради, після детального обговорення поставленої проблеми, стало створення двох тимчасових творчих колективів на базі Інституту гідробіології та Ради з вивчення продуктивних сил України для екологічної, економічної, соціальної та міжнародно-правової оцінки проекту глибоководної траси Дунай — Чорне море. Не менш важливо й те, що всі ми, науковці і транспортники простягли один одному руки, як сказано в протоколі виїзної наради «на дружну роботу, на дружню співпрацю».
На сьогодні творчі колективи виконали своє завдання та передали відповідні наукові рекомендації замовнику — Міністерству транспорту. Я вірю, що непроста історія з вибором траси майбутнього каналу незабаром завершиться на користь вигідного для всіх зацікавлених сторін, науково всебічно обгрунтованого варіанту.
— Безперечно. І мені здається, що дискусія навколо каналу приводить нас до розуміння вищих законів Природи, дотримання яких є обов’язком кожної людини, країни, планетної спільноти.
— Саме так. Національна академія наук України не виступає проти будівництва каналу, навпаки, ми якраз за те, щоб розкупорити Дунай в українській дельті суднохідним каналом у Чорне море, пожвавити вантажопотік Дунаєм з вигодою для нашої держави. Ми захищаємо не амбіції академії. У ситуації, що склалася, є й вищий суддя — сама Природа. Так само, як сьогодні активно захищаються природні права Людини, проголошені Всесвітньою декларацією прав людини, ми повинні послідовно захищати і права Природи. Це поняття для нас нове, значною мірою незвичне, але згадаймо, що Генеральна Асамблея ООН ще 20 років тому прийняла Всесвітню хартію природи. Я переконаний: Природа так само, як Людина, має невід’ємне право на життя, на захист від непродуманого людського втручання, на відтворення, на процвітання — і на високу гідність. Значною мірою ці права природи, як у нашому випадку, вже закріплені законами про непорушність природної території суворого, абсолютного заповідання. У нас є всі можливості — правові, економічні, моральні, щоб гармонізувати інтереси, права природи й потреби економіки, держави, суспільства в цілому. Переконаний, що так і буде. Восторжествує наукова, державна та правова справедливість.
— Погоджуюсь із вами і зі свого боку обіцяю написати книжку про казковий Дунайський край, про його незайманий біосферний заповідник, про глибоководний суднохідний шлях з Дунаю до Чорного моря, про помолоділе місто Вилкове — і подарувати її насамперед двом авторитетним, шанованим в Україні людям — президенту Національної академії наук України Борису Євгеновичу Патону і міністру транспорту України Георгію Миколайовичу Кирпі.
Просто бачу: повноводним каналом пливуть білі пароплави, а над ними у блакиті пролітають білосніжні лебеді.