Ми вже звикли бачити на вулицях наших міст птахів- голубів, горобців, ґав. Різноголосий щебет посеред мегаполісу так природно зливається зі звуками довкола, що здається наче лунав тут споконвіку, відколи й місто. Навіть легенда про княгиню Ольгу розповідає, що княгиня палила древлян з допомогою голубів та горобців. Чи правда все це?
Маємо нагоду поговорити про птахів (а їх в Україні визначено 432 види), - адже 1 квітня в усьому світі відзначається День птахів. Саме цього дня 1906 року набрала чинності Міжнародна конвенція з охорони птахів, корисних у сільському господарстві. То був один із перших міжнародних договорів, спрямований на захист пернатих. Отож щороку 1 квітня в різних країнах проходить інформаційна кампанія, присвячена популяризації знань про птахів. А відтак пропоную вашій увазі невеликий нарис із історії птахів у містах України.
Насправді птахи жили в містах не завжди. У поселеннях Київської Русі навряд чи можна було побачити звичних нам птахів, навіть голуби були за рідкість.
Природний ареал голубів в Україні - скелі Криму. На інших територіях вони з'являлися як одомашнені птахи, частина яких втікала, започаткувавши міські популяції. Важко сказати, коли це сталося, та, швидше за все, не раніше ніж кілька століть тому. В другій половині XVIII століття Жан Шерер називає голубів серед звичайних птахів України. Тоді як Боплан у XVII ст. та Себастіян Кленович у XVI ст. відзначають рідкість голубів у наших краях. Це узгоджується з даними археології. Під час розкопок давньоруських часів знайшлося лише дві кісточки голуба у Вишгороді. Одна із них має сліди істотної травми, після якої птах ще довго жив. Отже, це був свійський птах, імовірно його утримувала багата людина задля розваги. Жодних ознак того, що голуби були звичайними в руських містах, не виявлено.
А як же відома зі шкільних підручників історія про княгиню Ольгу? Цю легенду містить лише один із кількох варіантів "Повісті минулих літ". До того ж схожі історії, але з іншими іменами, записані Саксоном Граматиком про конунга Халдінга та Сноррі Стурлусоном про Гарольда Суворого. Спалення міста з допомогою птахів - прийомом у скандинавському епосі, яким підкреслюється військова хитрість героя. Однак до реальних історичних подій це не має жодного стосунку.
Що ж до горобців, то вони в руських містах цвірінчали. І хоч їхні дрібні кісточки мають небагато шансів уберегтися, декілька все ж було знайдено на вулиці Кирилівській під час розкопок садиби XI ст. Відома й інша дрібнота руських міст, зокрема рештки зяблика з Софіївської Борщагівки (XII–XIII ст.) та жайворонок польовий із поселення Райки на Житомирщині (XIII ст.).
Неоднозначна ситуація з ґавами. Знахідки решток ворон, граків, круків та галок досить звичайні на розкопках руських поселень. Але сумнівно, що ці птахи літали в самому місті, адже в Україні на них полювали ще століття тому. Непрямі свідчення про споживання ґав (а саме круків) є і в літературних пам'ятках, зокрема Києво-Печерському патерику. В Слові про преподобного Ісакія Печерника кухар насміхається над монахом, пропонуючи йому зловити крука. Зазначений сюжет сьогодні важко інтерпретувати. Не виключено, що ці птахи були їжею для злидарів і прохання кухара є насмішкою над блаженним. Та в чому немає сумнівів, то це в тому, що ґави не дурні. Відтак навряд чи вони літали там, де на них полювали.
Цілком можливо, що й лелеки, такі звичні в сучасних українських селах і містечках, були в минулому рідкісні. Григорій Сковорода у творі "Вдячний Еродій" вважає за необхідне докладно описати лелеку, наче це якась дивовижа, а не всім відома птаха: "Вони схожі на журавлів, але світліше оперення і кораловий або світло-червоний ніс". Орнітологи небезпідставно припускають, що білий лелека розплодився в наших краях лише кілька століть тому. Однак на Русі він подекуди траплявся, - лелеки виявлені під час розкопок у місті Чучин (сучасна Балико-Щучинка на Київщині) та... на сторінках Київського Псалтиря.
Отже, голуби й лелеки були в містах за рідкість, ворони міста оминали, а які ж птахи жили там? У містах переважно було чути птахів, яких утримували люди: курей, качок, гусей... яструбів і журавлів! Хоча полювання з хижими птахами і називається "соколиними ловами", соколів використовували лише багатії. Більшість люду послуговувалася яструбом великим, що підтверджується численними знахідками кісткових решток цього виду.
Нерідко під час розкопок трапляються рештки сірого журавля - птаха, який сьогодні занесений до Червоної книги України. Частково рештки належали птахам, впольованим і з'їденим. Проте є підстави припускати, що окремі птахи були домашніми улюбленцями. Польський вчений Збіґнев Бохенські зазначає, що в Речі Посполитій журавлів утримували при господі задля розваги, частково наділяючи деякими обов'язками сторожових собак.
У давньоруському поселенні Воїнь, що на Полтавщині, рештки журавлів становлять до 12% знахідок птахів. Особливо слід відзначити, що місце з'єднання крила з лопаткою в тамтешніх журавлів має пошкодження. Ймовірно, їм робили надріз сухожилля м'язів крила, відповідно в наших краях журавлі теж були за домашніх улюбленців.
Отож розмаїття пернатих у поселеннях Київської Русі відрізнялося від сьогоднішніх співочих зграй. Більшість видів, які нині щебечуть і воркують на вулицях України, стали містянами недавно. Час проникнення голубів та ґав залишається загадкою, втім - про інших дещо відомо.
Із початком висотної забудови в містах стали звичними птахи, які в природі полюбляють скелі. Наприклад, серпокрильці. На віддалі у стрімкому леті вони схожі на ластівок, і так їх часом хибно називають.
У "кам'яні джунглі" переселилися ще одні любителі бескидів - боривітри. Ці невеликі соколи стали звичними в містах України. Їхня здобич - мишовидні гризуни, у зв'язку з чим боривітри набули здатності бачити відблиски променів ультрафіолетової частини спектру. Річ у тому, що деякі речовини в природі віддзеркалюють ультрафіолет. Однією з таких субстанцій є сеча. Ширяючи погожої днини, боривітри відзначають, як багато довкола відблисків сечі гризунів, і приймають рішення про перспективність цих "мисливських угідь". Оскільки здатністю блищати в ультрафіолеті наділена будь-яка сеча, то після масових гулянь наші міста для соколів сяють не згірше за Лас-Вегас.
Упродовж XX ст. докорінно змінилися не лише міста, а й пташине населення в них. Тільки століття тому, 1921 року, в Україні з'явилася горихвістка чорна, яка на сьогодні є звичайним птахом наших міст і містечок. У середині століття почав заселяти міста щедрик - невеличкий птах, чий щебет нині лунає в більшості парків України.
Найбільш відомим прикладом є поширення кільчастої горлиці. Ці птахи повторили шлях Александра Македонського, тільки у зворотному напрямку і з більшим успіхом. У давнину кільчасті горлиці мешкали на території Індії. Згодом їх ареал розширювався, і у XX столітті птах почав "наступ на Європу". 1943-го року кільчасті горлиці з'явилися на Закарпатті, а 1955-го досягли Києва. Сьогодні це звичайний вид міст нашої держави.
У 1947-му році на Закарпатті помітили ще один новий для України вид - дятла сирійського. До Києва він летів трохи довше, ніж горлиця, і вперше з'явився в столиці 1973-го року.
Схоже, що процес змін пернатого населення не припиняється. Впродовж останніх десятиліть ми спостерігаємо активне проникнення в міста птахів, які раніше мешкали в лісовій гущавині: дроздів, голуба припутня та інших.
Як бачимо, історія міста - це не лише історія забудови чи послідовності змін політичних режимів. Це також історія його мешканців: як двоногих, так і чотириногих, пернатих і навіть членистоногих. Завдяки їм мегаполіси не перетворилися остаточно в бетонні гетто, а продовжують зберігати зв'язок із природою й залишаються у складі нашої спільної домівки - біосфери.