Вийшли в поле академіки |
«Нерідко революції оберталися далеко не найкращими наслідками для тих, від імені кого вони здійснювалися. Останні тридцять років історії засвідчили неймовірну революцію в галузі біології, яку навряд чи усвідомлює більшість людей. Довгі століття мета науки полягала в тому, щоб допомагати нам зрозуміти волю природи, але тепер багато її сфер, особливо ті, що називають себе «наука про життя», стали екстремально маніпулятивними: вони намагаються обігнати й обдурити природу як тільки можуть. Процеси, які раніше потребували сотень тисяч років, тепер можуть відбутися за одну ніч... Створюються нові живі істоти з новими характеристиками…»
Почесний професор біохімії Колумбійського університету Ервін Чаргафф у рецензії до книжки Джеремі Ріфкіна «Біотехнологічне століття».
Хто бодай періодично дивився програми новин останніх місяців, той не пропустив інформацію про фатальну загрозу, з якою зіштовхнулося тваринництво Західної Європи. Спочатку з’явився «коров’ячий сказ», що трансформується в людському тілі у смертельну хворобу, потім ящур. Деякі європейці схильні сприймати всі ці події як кару небесну. А вчені називають конкретніші причини кризи: наростання інтенсивності сільського господарства, його хімізація, відхід від близьких до природи форм господарювання й навіть порушення її законів. Так, було з’ясовано, що «коров’ячий сказ» з’явився внаслідок згодовування споконвіків травоїдним коровам м’ясо-кісткового борошна, що по суті перетворило їх на м’ясоїдних, на хижаків. Сам собою цей факт виявився шокуючою новиною для багатьох «врослих у бетон» городян.
Менш очевидною залишається інша сільськогосподарська проблема, яку експерти ООН схильні називати радше «тихою катастрофою». Йдеться про стан грунтів у Європі. Зважте, це саме та земля, на якій, у буквальному значенні, росте майже 90% усієї людської та тваринної їжі. Українські чорноземи (а це третина запасу світових чорноземів) у звіті Агентства ООН із питань захисту довкілля удостоїлись особливо трагічної оцінки — ерозії зазнає близько 41%. Встановлено й основну причину помирання землі — пестициди. За словами доктора біологічних наук, академіка УААН Володимира Патики, що очолює Інститут агроекології і біотехнології УААН, 10 із 30 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь України необхідно виводити з користування й реабілітовувати.
Усі ці проблеми припали саме на той час, коли світ людей замислився над тим, чим годувати свої майбутні покоління. За прогнозами вчених, через двадцять років чисельність жителів на Землі подвоїться. А ресурси планети не тільки не множаться, а й помітно скорочуються. Саме під гаслом порятунку дедалі більшої кількості населення планети від насування голоду сільському господарству пропонують узяти на озброєння трансгенні або генетично модифіковані (ГМ) рослини.
Для непосвячених: ГМ-рослини одержують завдяки технології генної інженерії шляхом убудовування генетичного матеріалу одного організму в інший. При цьому відбувається змішування видів, якого ніколи в природі не було. Приміром, ген бактерії переноситься в картоплю чи сою або ген медузи — в помідор... Про безліч імовірних варіантів, можливо, й самі вчені-генетики поки що не замислювалися. Мета цих маніпуляцій — створити рослини (організми) з новими характеристиками. Приміром, картопля, якої не їсть колорадський жук (поласувавши частинкою листочка, він просто вріже дуба), або ж рослини, витривалі до посухи, вірусів і пестицидів.
Порадіти б цим новинкам, однак нерідко чути думки фахівців про те, що ці винаходи настільки штучні й небезпечні для життя на планеті, що принаймні легковажно масово виводити їх на поля та пропонувати для харчування мільйонам людей. Важливо зазначити, що розвитком генної інженерії рухають не так наукові, як комерційні інтереси. Бізнес, одне слово. Відомо, що патентами, тобто правами на ГМ-рослини, у світі володіють близько п’яти потужних компаній, які практично всі мають за плечима «хімічне» минуле. Просто, на відміну від нас, мислячих локально, «їхні» дослідні відділи вчасно зрозуміли, що доба комерційної хімізації минула й настав час комерційної біологізації. Знаменно й те, що вчені, котрі ратують за негайне застосування цих організмів, як правило, самі працюють на біотехнологічну індустрію або одержують від неї так звані гранти.
Біотехнологічні компанії стверджують, що з приходом трансгенів скінчиться століття хімізації сільського господарства. Але статистичні дані свідчать, що з усіх нечисленних типів трансгенних рослин найпоширеніші саме витривалі до гербіцидів (модифіковані так, аби не реагувати на конкретний гербіцид). Причому компанія-виробник продає все в наборі — і рослину, і хімікат. Невже справді йдеться про звільнення полів від хімічного чаду?
Зрештою наука покликана служити людям. Можна годинами розбирати різноманітні наукові звіти, дослідження, думки як «за», так і «проти» застосування генної інженерії. І така невизначеність щодо проблеми серед учених уже достатній аргумент проти «трансгенного експерименту» планетарного масштабу. Правомірне запитання: чи не занадто егоїстично чинить людський рід, намагаючись змінити закони природи, щоб прогодувати себе технологією, оцінку якій навіть сама наука поки що не готова дати? Учені наголошують, що пізнання в біології, екології та природознавстві не настільки вичерпні, аби повністю оцінити наслідки вирощування й використання ГМ-рослин.
Якщо читача втомила розповідь про революційні винаходи XXI століття, то пропоную звернутися до теми невиправдано забутого давнього. А почати можна з однієї життєвої історії. Два роки тому на поле цукрових буряків господарства «Обрій», що в Шишацькому районі Полтавської області, вийшли близько тридцяти вчених мужів з усієї України. Спочатку зі скепсисом на обличчі, вони з дедалі більшим зацікавленням оглядали великі коренеплоди й саме поле, а потім ніяк не могли зрозуміти, чому на землі, де близько 20 років не було ні краплини отрутохімікатів, кілька років — мінеральних добрив, а грунт орали на глибину 5 сантиметрів (замість звичних 30), ростуть «такі» буряки. Це було виїзне, по суті, «польове» засідання президії Української аграрної академії наук, на якому слід було дати оцінку експерименту, що триває в Полтавській області вже 24 роки. Йдеться про органічне або, як його ще називають, біологічне землеробство. Базується воно на дивовижно простій ідеї, яку чомусь важко сприймають у наш наукоємний час: мінімальна обробка грунту, повна відмова від усіх отрутохімікатів і мінеральних добрив.
Ось що розповів про це ініціатор експерименту, професор кафедри грунтознавства й охорони грунтів, доктор сільськогосподарських наук, академік Української екологічної академії наук Микола ШИКУЛА: «За роки експерименту нам вдалося одержати врожаї рослин удвічі вищі, ніж при традиційному хімізованому землеробстві. При цьому стан грунту не погіршується, а радше — навпаки. За 20 років приріст гумусу становив 0,5 — 0,8%. При такому типі землеробства значно збільшується біологічна активність у грунті, живі організми починають самі ефективно працювати. А як добрива застосовується лише органічна сировина — солома, залишки соняшника й кукурудзи. Тобто те, що «лежить під ногами». За час експерименту в господарство «Обрій» приїжджало близько 50 іноземних делегацій, англійці просто «кола накручують» навколо цього господарства в надії на закупівлю продукції. Тим паче що недавно європейські експерти провели тестування, яке показало відповідність продукції визнаним у Європі стандартам для вирощування й виробництва органічних продуктів».
Тут варто додати, що продукція органічного сільського господарства нині надзвичайно популярна в Західній Європі, де на людей звалилося безліч проблем, пов’язаних із якістю продуктів харчування. Популярна — не те слово, радше — необхідна. До речі, угорці відчули потреби ринку заздалегідь. Уже сьогодні органічним методом там вирощують сільськогосподарські культури на площі 45 тис. га. (В Україні ця цифра в багато разів менша.) За повідомленнями агентства Рейтер, уряд Угорщини планує розширити її до 350 тис. га протягом п’яти найближчих років. Торік «угорська органіка» принесла країні понад 11 мільйонів доларів. Нинішнього року планують одержати доходів на 20% більше. Тепер і поляки серйозно замислилися над державною програмою підтримки органічного сільського господарства. До речі, навіть у США, де розвиток трансгенних культур неабияк підтримує керівництво країни, недавно запроваджене маркірування органічних продуктів виключає їхнє походження з генетично модифікованих джерел.
В Україні склалася більше ніж сприятлива ситуація для запровадження екологічних видів діяльності у сфері сільського господарства. Як то кажуть — не було б щастя, та нещастя допомогло. «Відсутність коштів у сільгосппідприємствах привела до зменшення обсягів використання пестицидів і мінеральних добрив. Стандарти системи екологічного агровиробництва встановлено, але їх потрібно запозичити й адаптувати до системи маркірування української продукції», вважає Ольга Коваленко, керівник напряму секретаріату Комісії з питань аграрної політики при Президенті України.
Про перспективи органічного сільського господарства розповів і директор Інституту агроекології і біотехнології УААН, доктор біологічних наук Володимир Патика: «Це винятково перспективний і дружелюбний за ставленням до природи шлях розвитку сільського господарства. Щоправда, у нас часто неправильно сприймають саму ідею органічного землеробства, вважаючи, що вона полягає в тому, що потрібно лише кинути в землю зерно, й на цьому вся робота закінчується. Насправді необхідні серйозні розрахунки й догляд за полем з допомогою органічних добрив. А в нас органіку спалюють на полях у вигляді цілих солом’яних скирт — це просто неприпустимо. Очевидна і ще одна проблема, що гальмує розвиток не тільки органічного землеробства. Річ у тому, що багато селекційних сортів культурних рослин, виведених і в нас, і за кордоном і які превалюють на ринку, створено, грубо кажучи, під високі рівні використання неорганічних добрив. Візьмімо, приміром, горох. Від природи ця рослина, втім, як і всі бобові, наділена здатністю самостійно акумулювати весь необхідний для росту азот. Природою було закладено, що врожай зернових, висаджених після гороху, збільшується на 30—40%, оскільки грунт має збалансований склад. А більшість сучасних виведених сортів, на жаль, не спроможні забезпечити азотом навіть самих себе.
Наш інститут підготував спеціальну програму для розвитку органічного землеробства під назвою «Агроекологічний моніторинг і моделювання сталих агросистем». Кожен фермер може прийти до нас в інститут і, задавши комп’ютеру параметри й характеристики поля, одержати модель того, як йому краще використовувати наявний сільськогосподарський потенціал».
Поки що, відзначили обидва фахівці, органічне землеробство в Україні тримається виключно на ентузіастах. Адже його впровадження — теж своєрідна революція, відхід від звичних норм. Щоправда, на відміну від трансгенного буму, скидається, швидше, на повернення до споконвічного, природного, але вже з позицій точної науки.