У позаминулому столітті замовнику, котрий не виконав своїх обіцянок, будівельники мстилися: у стіни будинку вмонтовували порожні пляшки, які за найменшого вітру починали видавати виючий звук. Жити, звісно, в такому будинку не міг ніхто.
Сучасні будівельники діють витонченіше, застосовуючи матеріали, що виділяють небезпечні для здоров’я речовини. У повітрі житлових приміщень і офісів може одночасно бути присутньою величезна кількість хімічних сполук. У тому числі аерозолі свинцю, кадмію, ртуті, міді, цинку, стиролу, бензолу, фенолу, формальдегіду... Питома кількість цих речовин найчастіше перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК) у кілька разів. Чим же завинили наші співвітчизники? За що їх так жорстоко?
Між нами, токсикоманами...
Останніми роками житло, офіси, громадські приміщення буквально заповнили матеріали й вироби, виготовлені з синтетичних полімерів. Вони присутні в усьому: у меблях, будівельних оздоблювальних і конструкційних матеріалах, освітлювальних приладах, посуді тощо. За даними російського Інституту екології людини Академії медичних наук РФ, у звичайній квартирі присутні 100—150 видів хімічних сполук. Це — випари лаку та фарби, меблевого клею, використовуваної при виробництві ДСП зв’язувальної речовини, продуктів деструкції полімерних матеріалів і т.д. Наслідки впливу такої хімічної суміші на організм людини порівнянні зі станом хронічної інтоксикації у токсикоманів. Перебування в приміщенні з високим умістом у повітрі хімічних речовин негативно позначається на самопочутті та працездатності, призводить до швидкої стомлюваності та зниження концентрації уваги. А багато хімічних речовин (феноли, формальдегіди, вуглеводні, стирол тощо) є найсильнішими канцерогенами, що викликають злоякісні новоутворення й пухлини.
Отримання достовірних результатів при дослідженнях подібних впливів вимагає досить-таки тривалого строку і великої вибірки для спостережень (не кажучи вже про наявність замовника). Останнім часом кількість уже перейшла в якість, і в доповідях на наукових конференціях, у пресі стали з’являтися дуже цікаві дані. Наведемо кілька прикладів.
Московський НДІ гігієни ім. Ф.Ерісмана при обстеженні дітей, котрі мешкають у будинках, побудованих із деревостружкових плит, що виділяють у повітря помешкання формальдегід, виявив цю сполуку в середовищі дітей у більших концентраціях, аніж у робітників, які виробляють ці плити. Формальдегід є речовиною другого класу небезпеки. Він входить у групу хімічних канцерогенів, має загальнотоксичну дію на рівні 0,012 мг/м3 і виявляє алергенну дію на рівні 0,011 мг/м3. Формальдегід викликає у людини подразнення очей, носа та шкіри, нудоту, головні болі і запаморочення. За даними Міжнародного регістру потенційно токсичних хімічних речовин, з 1982 року в США заборонене застосування будівельних матеріалів, що виділяють формальдегід. В інших країнах (Швеція, Німеччина) вживають заходів для зниження рівня формальдегіду в повітрі закритих помешкань.
З полівінілхлоридного лінолеуму, яким покриті підлоги практично в усіх наших будинках, виділяється бензол. Проведеними російським НДІ екології людини та гігієни довкілля ім. А.Сисіна дослідженнями повітря в житлових кімнатах 20-го мікрорайону 4-го Північного Крилатського Москви (до речі, району, що славиться ледь не найчистішим у Москві атмосферним повітрям) було виявлено 0,354 мг/м3 бензоломістких речовин (етилбензол, диметилетилбензол), кількість яких у 120 разів перевищує ГДК. У той час як за санітарно-гігієнічними нормами ГДК бензолу має становити 0,003 г/м3: бензол викликає лейкемії, його в житлових будинках не повинно бути. Концентрація таких речовин, як, наприклад, ацетальдегід, ацетон, етиловий спирт, толуол, у 10 разів вища, аніж в атмосферному повітрі, що свідчить про наявність у помешканнях власних джерел забруднення повітря.
У результаті боротьби за енерго- та ресурсозберігання, котра охопила майже всі верстви нашого суспільства, утворилося ще одне дуже потужне джерело забруднення. Йдеться про утеплення зовнішніх стін будинків, у яких замість утеплювача використовують спінені полімерні матеріали. Частіше за все — пінополістирол, який виділяє величезні кількості високотоксичних інгредієнтів. Згодом ситуація з якістю повітряного середовища в таких будинках погіршується, оскільки в квартирах з’являються і додаткові джерела токсичних речовин: лінолеум, фарби, мастики, клеї, ДСП тощо. За даними Наукового центру екологічної токсикології, це джерело за токсичністю, часом експозиції, кількістю чоловік, які піддаються його впливу і, отже, за кінцевою патогенною дією на громадян більш згубне, аніж увесь автотранспорт такого мегаполіса, як Київ.
Особливо погіршується становище в помешканнях із сучасними вікнами, що мають високі ізоляційні властивості і перешкоджають природним надходженням свіжого повітря в квартири.
Від порога — до лінії
На окрему розмову заслуговує такий уже повсякденний предмет нашого існування, як одноразовий посуд. У даний час його виготовлення — досить прибутковий бізнес. Виробників такого посуду багато, і всі вони орієнтуються на полістирол як полімер, котрий, із погляду технології, найлегше формується. Але полістирол має суттєвий недолік: шкідливий вплив на організм людини як при переробці, так і при використанні.
Полістирол — аморфний полімер із температурою розм’якання 80°С. Вже при нагріванні вище 60—80°С відзначається міграція стиролу в харчові продукти. З полістиролу можуть мігрувати також пластифікатори, барвник. Виділення всіх перелічених вище речовин у довкілля і потрапляння їх у продукти харчування та питну воду негативно позначається на здоров’ї людини. Але особливо токсичним є стирол. Тому для контакту з гарячою водою він не рекомендується, вироби з полістиролу можна застосовувати лише для холодних харчових продуктів. Результати багаторічних досліджень показують, що в міру збільшення стажу контакту зі стиролом (наприклад, для робітників цехів із переробки полістиролу) усі функціональні розлади набувають хронічного характеру. Ці явища характерні і за наявності пилу полістиролу. Жінки більш чутливі до дії стиролу, у них розвиваються чи ускладнюються жіночі захворювання.
Говорячи про такий параметр, як ГДК, необхідно згадати, що існують дві концепції оцінки впливу шкідливих речовин на організм людини. У граничній концепції стверджується: знижувати концентрації шкідливих речовин потрібно до певного рівня (порога), зумовленого значенням гранично допустимої концентрації (ГДК). З цього положення випливає висновок — малі концентрації (нижче від рівня ГДК) шкідливих речовин нешкідливі. У нашій країні (як, утім, і в інших країнах колишнього СРСР) прийнята саме гранична концепція.
Інша лінійна концепція припускає, що шкідливий вплив на людину пропорційно (лінійно) залежить від сумарної кількості поглиненої речовини. Звідси висновок: малі концентрації при тривалому споживанні шкідливі. Цієї концепції дотримуються США, ФРН, Канада, Бельгія, Японія і деякі інші країни.
Перехід України до лінійної концепції змусить переглянути дуже багато нормативів. До речі, такі ж проблеми є досить животрепетними і для наших сусідів — скажімо, для Росії, де проводять дослідження на цю тему. Їхні результати шокують. Наприклад, величина ГДК на сірчистий ангідрид має бути зменшена в 6,2 разу, а на стирол — у 594 (!) рази.
Висновки російських дослідників дуже категоричні. Вони вважають, що, по-перше, необхідно переглянути норми ГДК, які для житлового будівництва повинні бути зменшені в десятки і сотні разів відповідно до їхніх комулятивних властивостей. По-друге, на думку вчених, серед речовин, що містяться в будівельних матеріалах, найбільший ступінь комулятивності має стирол. Це вимагає зменшення ГДК при використанні його в житловому будівництві до таких мінімальних значень, що рівносильно повній забороні застосування продуктів полімеризації стиролу в житловому будівництві.
Синтетичний «агресор» і його противники
Полімерна «експансія» зумовлена низкою причин, одні з яких, звісно ж, більш вагомі, інші — менше. У даному разі домінуючими вважаються дві. Перша — досить низький рівень матеріального статку переважної більшості наших співвітчизників. Ерзац-продукти з полімерів значно дешевші за природні матеріали, що не може не приваблювати наших небагатих споживачів, які, може, й хотіли б отримувати naturale, але... Другою причиною слід назвати інформаційну. Склалося так, що наші співгромадяни досить толерантно сприймають нововведення, які особливо мають закордонне походження. Наївно вважаючи, що «там» до питань екології та нешкідливості ставляться більш трепетно, аніж у нас. І якщо вже made in..., то цей факт сам по собі є індульгенцією.
Здавалося б, перепоною на шляху ерзац-продуктів має стати держава, котра здатна організувати проведення досить глибоких системних досліджень (добре, що в Україні ще працюють кілька НДІ, які спеціалізуються в галузі гігієни й екології, — Інститут екогігієни й токсикології ім.Л.Медвідя, НДІ гігієни праці. Ці інститути досі є найбільшими в СНД науковими організаціями, котрі мало в чому поступаються вищезгаданим російським дослідницьким структурам). Однак держава у вигляді численного чиновницького апарату чомусь геть не занепокоєна подібним засиллям досить небезпечної продукції і не вважає за необхідне вислухати думки вчених.
Причин чиновницької індиферентності, звісно ж, кілька, і вони досить прості. По-перше, втручання в будівельну чи харчову індустрії з їхніми мільярдними оборотами — справа зовсім небезпечна, яка загрожує втратою в кращому разі службового крісла. Друга глобальна причина виборчої діяльності чиновника — жага наживи. Чиновник ніколи не виділить кошти на вирішення конкретної, пріоритетної для громадян, очевидної і завжди досить локальної проблеми, яких у місті тисячі. Адже на такій проблемі чиновнику ніколи не заробити...
У так званих високорозвинених країнах уже давно усвідомили необхідність максимально використовувати екологічно чисті продукти. Причому не тільки в їжі, але й в одязі, житлі. Наприклад, за даними Міжнародного екологічного фонду, торік світовий ринок екологічних продуктів збільшився на 30%. Тож широко розповсюджені пластмаси, виготовлені, так би мовити, традиційним способом і які мають безліч недоліків, активно заміщаються різними натуральними матеріалами. Але оскільки процес заміни матеріалів за вже «обкатаною» технологією для виробників досить складний і болісний, тривалий і недешевий, то вся ця маса продуктів буквально хлинула на ринки пострадянських держав. У тому числі й України. Цей масовий «викид» супроводжується активною інформаційною (точніше, дезінформаційною) підтримкою. Експансія ерзацу, за найскромнішими розрахунками, триватиме ще не один рік, може, навіть не одне десятиліття, тому нюхати і смакувати нам усім доведеться ще досить довго, якщо... Якщо громадяни не змусять владу діяти в інтересах громадян, а не чиновників. Чи можливо таке? Як показує досвід наших північно-східних сусідів, так. У Росії питаннями екології продукції займаються вже не тільки державні органи, а й громадські організації. І, судячи з усього, успішно просуваються в цьому напрямі.
Починаючи з 1998 року, у РФ діє громадська організація, іменована Міжнародний екологічний фонд (МЕФ). Крім звичайної для подібних організацій діяльності (збір і обробка інформації, її поширення в ЗМІ, прес-конференції й ін.), цей фонд також займається ще деякими дуже цікавими речами. Працівники МЕФ створили і ведуть реєстр екологічно чистої продукції та підприємств, які цю продукцію виготовляють. Далі на основі реєстру формуються регіональні програми (у ряді суб’єктів Російської Федерації вони вже діють) з оздоровлення населення. У переломленні до реальності це означає, що продукція, названа «екологічно чистою», підтримується апаратом губернаторів. Для виробників, чия продукція занесена до реєстру, це вже не просто вигідно, а дуже вигідно!
Крім цього одним із векторів діяльності фонду є робота з екологічної сертифікації продукції. Для споживача таке, звісно ж, для його блага. Для виробників, не внесених до реєстру, це означає, по-перше, додаткові витрати на сертифікацію, по-друге, можливі витрати на усунення неминучих у таких випадках недоліків. По-третє, невідворотне подорожчання продукції, що неминуче призводить до зниження конкурентоздатності. Подібним чином росіян, очевидно, намагаються привчити до того, що якість — це ефективно.
Останнім часом наші співгромадяни також виявляють дедалі більше інтересу до екологічної чистоти споживаної продукції. Проте всі ці процеси поки мають фрагментарний характер, що, очевидно, зумовлено досить низьким рівнем життя переважної більшості населення країни. З іншого боку, як відомо, наше суспільство з невеликим запізненням повторює шлях розвитку наших сусідів — Польщі, Росії. Процеси, що відбуваються сьогодні в них, — наше завтра. То, може, до цього «завтра» почнемо готуватися сьогодні?