«ПОЛЬДЕРІАДА» ПО-ЧОРНОБИЛЬСЬКИ

Недавно загинув зубр, завезений у чорнобильську зону в рамках програми «Фауна» (про неї «Дзеркало тижня» писало торік). Одні засоби масової інформації повідомили, що зубр помер «від нудьги», а інші — що «від старості». Учені спростували й перше, і друге, адже тварина була молодою, здоровою, й завезли її в зону лише три роки тому (у рамках програми «Фауна» завозили молодняк, здатний дати здорового нащадка). Далі з’явилося зауваження, мовляв, бідну тварину завезли в зону насильно, тому вона й сконала. При цьому ні слова не було сказано ані про саму програму «Фауна», ані про непросту ситуацію навколо неї, ані про байдужість посадових осіб до долі 30-кілометрової зони, що стала останнім часом місцем проживання багатьох «червонокнижних» видів.

Нині у чорнобильській зоні живе другий в Україні табун коней Пржевальського (у чому безсумнівна заслуга українських учених-зоологів), останніх представників диких коней на планеті. Що з ними буде? Чи хвилює це кого-небудь, крім учених, котрі взяли на себе нелегке завдання відновити біорозмаїття чорнобильської зони та збільшити популяції рідкісних видів тварин?

На сьогодні зона відчуження перетворилася на зону безмежного браконьєрства. На думку вчених, це стало неминучим лихом після того, як Мінекології відмовилося від організації на даній території екологічного заповідника (що, до речі, зробили білоруси на їхній частині території зони; крім інших зникаючих видів копитних туди завезли й зубрів) і надалі продемонструвало повну байдужість до долі фауни постраждалої території.

Мільйони гектарів українських земель усе ще залишаються для диких коней ворожою територією (до речі, на території Полісся тарпани — найближчі родичі коня Пржевальського — жили з незапам’ятних часів, поки їх повністю не винищили на початку минулого століття). Воістину, людина — найгірший з хижаків.

Розтин показав...

Оскільки навколо загадкової загибелі зубра склалося багато суперечливих, часто надуманих версій, доречно звернутися до протоколу патолого-анатомічного розтину трупа тварини, проведеного 29.01.2001 р. комісією, до складу якої входили кілька авторитетних учених.

Отже, зубр на прізвисько Степан, за словами співробітників ЧЕЦ (Чорнобильського «Екоцентру»), помер за 10 днів до проведеного розтину. Труп знаходився в приміщенні — колишньому будинку пташника №1 (с.Корогод), що саме по собі вже здається дивним і підозрілим. Не менш дивує й інша обставина: до цього труп розтинав ветлікар 30-кілометрової зони В.Грива. Без будь-якого узгодження із співробітниками «Екоцентру».

«Внутрішні органи (кишечник, шлунок, печінка, нирки, серце, частина легенів), — йдеться в протоколі, — були відсутні. З’їдені лисицею чи дрібними гризунами. Підшкірна клітковина з лівого боку грудей мала два синці розміром з волоський горіх, що може бути наслідком вогнепального поранення. Проте куль знайдено не було...»

«Через порушення цілісності трупа й за наявності трупних змін, які виникли впродовж тривалого терміну, що минув після смерті, визначити причину загибелі тварини практично неможливо», — констатує комісія, яка проводила повторний розтин.

— Ветеринарний лікар В.Грива поводиться вкрай непристойно та непрофесійно, — коментує ситуацію один з членів комісії, яка робила повторний розтин трупа зубра, зав. лабораторією Інституту зоології, д.б.н., професор Григорій Двойнос. — Він особисто, без наукових співробітників ЧЕЦ, виконав розтин, у якому не використав показники деяких органів (приміром, селезінки — «індикатора» сибірської виразки). Тому ми провели повторний розтин, щоб вивчити стан всього організму.

За останні кілька місяців у зоні, крім зубра, «за загадкових обставин» зникли як мінімум вісім з сорока коней Пржевальського. «Як мінімум» тому, що насправді останніми тижнями їх не бачили взагалі ані співробітники Інституту зоології, ані працівники заповідника «Асканія-Нова», котрі регулярно спостерігали за колишніми своїми годованцями. А ще коли «пржевальці» були на очах, усіх здивувало зникнення новонародженого лошати. Адже добре відомо, що дикі коні передусім захищають свого нащадка. При цьому потрібно враховувати спритність диких коней, силу їхніх копит і особливості групової поведінки.

Хоч як це дивно, але до описаних вище сумних подій, протягом перших двох років адаптації тварин до нових умов, жодна з них не загинула ані від хвороб, ані від нападу хижаків. Чому ж саме в останні місяці тварини почали гинути? Чи не тому, що директор ДП «Чорнобильліс» М.Калетник ліквідував єгерську службу (див. «ЗН» від 24.06.2000 року, «Ликвидировать нельзя реорганизовать»), що виявилася «клопітною» (у зв’язку з розбіжністю інтересів з її начальником М.Самчуком)?

До речі, згадана служба займалася не лише спостереженням та охороною тварин, а й постачанням їх «сіллю-лизунцем» (солонцями) — представникам фауни життєво необхідний натрій. У природі, шукаючи його, вони змушені йти за сотні кілометрів і скупчуватися там, де є солонці. Тому приступаючи до реалізації програми «Фауна», у зону відразу ж завезли сіль і розсипали її на ділянках, де живуть тварини. З часу ліквідації єгерської служби минуло вже понад півроку. За цей період природними потребами тварин ніхто не цікавився.

Той, хто володіє інформацією, не завжди володіє ситуацією

2001 року вчені Інституту зоології НАН України повинні узагальнити трирічний досвід адаптації цих тварин у чорнобильській зоні. З цього приводу має відбутися міжнародний симпозіум. Але чи відбудеться — поки що під сумнівом. Адже крім учених-зоологів ніхто ніяких зусиль для збереження вже створеного (!) не докладає, ніякої допомоги не надає. Зрозуміло: академічні вчені не можуть займатися роботою єгерів. Більше того, досі вони навіть позбавлені можливості виїжджати на місце реалізації свого проекту, бо... їм не оформляють постійних перепусток у зону відчуження. Та й не існує вже загону, де мають утримувати коней. Огорожу просто повалили, алюмінієвий дріт розікрали.

Адже ще з 1998-го в чорнобильській зоні наукові співробітники інституту зоології разом з ботаніками (зокрема, професором Л.Балашовим) проводили спостереження й ботанічні описи території, де жили коні, для порівняння з місцевістю, де вони не паслися.

— Ми володіємо унікальною інформацією, — з сумом каже професор Двойнос. — Але нині, на жаль, втрачаємо час.

Учені на варті,
але без зброї

— Сьогодні є доручення прем’єр-міністра щодо програми «Фауна», — розповідає директор Інституту зоології, член-кореспондент НАНУ, доктор біологічних наук, професор Ігор Акімов. — Кілька відомств готують пропозиції з приводу того, як краще її виконувати. Свої пропозиції ми вже направили в НАН України. Нині наш інститут разом з чорнобильським науково-технологічним центром «Екоцентр» (ЧЕЦ) і його директором Юрієм Івановим розглядає можливість створення міжвідомчої наукової лабораторії, здатної безпосередньо зайнятися втіленням програми. Але, з іншого боку, її здійснення ймовірне лише за умови, якщо відновлять єгерську службу, що має достатню незалежність для того, аби не перетворювати угіддя чорнобильської зони, де пастимуться коні Пржевальського, зубри й інші рідкісні тварини, на територію для «царського» полювання. Ось чому необхідна незалежна, мобільна й обов’язково озброєна (щоб, за потреби, затримати браконьєрів. — Авт.) єгерська служба. Тобто така, якою вона була донедавна. На жаль, для директора ДП «Чорнобильліс» М.Калетника єгерська служба виявилася «непосильною». Тому вважаю: єгерська служба (якщо її відновлять), — підкреслює І.Акімов, — повинна безпосередньо підпорядковуватися адміністрації зони відчуження, Міністерству екології і природних ресурсів або Міністерству надзвичайних ситуацій.

Тим часом, нині дирекція ДП «Чорнобильліс» перевела колишніх єгерів у розряд лісників. Але «єгер» і «лісник» — поняття не тотожні, а отже — не взаємозамінні. Якщо перший займається охороною й обліком тварин, то другий — лісами. Інакше кажучи, вони відповідають за різні об’єкти. Питання в тому, чи можна брати на себе відповідальність, не маючи на те компетенції?

— Чи планується в перспективі завезення нових тварин до чорнобильської зони?

— Гадаю, минулі три роки (з початку реалізації програми «Фауна») довели життєздатність наукової концепції. Тварини почувають себе в зоні добре. Вважаю, поставлена програмою мета — це не лише реабілітація зони відчуження біологічними засобами, а й створення на цих викинутих із господарського обороту землях території, де могли б проживати «червонокнижні» види. Вони саме нині там і нагромаджуються. Без гучних слів, це наше національне надбання (маю на увазі, звісно, тварин, а не зону — вона, на жаль, наш національний біль).

Чи завозитимуть ще тварин? Такої мети ми поки що не ставимо. Але за необхідності — завеземо. Тим більше, що цим ми виконуємо ще одне завдання. Наш біосферний заповідник «Асканія-Нова» вже «перевантажений» поголів’ям. Тому, гадаю, частина «зайвих» тварин цілком могла б переселитися на територію зони. Усе залежатиме від того, як далі реалізовуватиметься проект.

***

З легкої руки голландців з’явився новий розділ науки — дедоместикація, за допомогою методів якої на основі порід свійських тварин відновлюють їхніх первісних предків. Екологічні проекти в Голландії не перестають викликати подив і захват світової громадськості. І не лише «новими» породами тварин, а й місцевістю, де реалізуються проекти. Польдери — так голландці називають відвойовані в моря території, на яких обробляють поля, будують міста й навіть створюють національні парки.

«До одного з таких парків, крім оленів, козуль та інших видів тварин, завезли псевдотура та псевдотарпана, — розповідає І.Акімов. — У першому випадку їх постаралися відтворити з примітивної «коров’ячої» породи, у другому — з польської (чи поліської) конячки, яка найближче «стоїть» до тарпана. (Тури, правда, чомусь виявилися трохи коротконогими, зате з півтораметровим розмахом рогів.) Штучно створених псевдотурів і псевдотарпанів голландці оселили в національному парку, розбитому буквально на колишньому морському дні.

А ми завезли в зону справжнього тарпана, яким є кінь Пржевальського (східний підвид тарпана, котрий ще сторіччя тому жив у монгольських степах, звідки його й завіз барон Фальц-Фейн, засновник заповідника «Асканія-Нова», в Україну). Парадокс, але нині партію коней Пржевальського з «Асканії-Нова» (відповідно до міжнародного проекту) відправлено на історичну батьківщину, де їхніх предків повністю винищили браконьєри».

Невже таку сумну долю матимуть і коні Пржевальського, які прижилися на території чорнобильської зони?

P.S. У США на сьогоднішній день існує три закони з охорони диких мустангових «коней, що вільно бродять».

Є над чим замислитися.