Площа у вісім квадратних метрів. Експозиційна доза — п’ятсот мікрорентгенів на годину. Такі параметри радіоактивної плями, виявленої нещодавно між коліями чернігівського локомотивного депо. Ляпка, яка «фонить», нагадала жителям нашого міста про те, про що ліквідатори хотіли б забути, а начальство посилено воліє не згадувати.
Як повідомила місцева преса, пляму виявив інженер-радіолог сандільниці ст. «Чернігів» Дарницької лінійної санстанції Південно-Західної залізниці А.Довгань. У повідомленнях підкреслювалося, що ділянка, де причаївся «чорнобильський слід», була досить безлюдною. Втім, аби виявилася вона у найбільш густонаселеному районі — це нічого б не змінило.
Залізничники оточили небезпечну зону вішками, сповістили кого слід з місцевого керівництва і викликали фахівців комбінату із захоронення радіоактивних відходів державного об’єднання «Радон», підпорядкованого МНС. Усе ще раз обстежили, переміряли, уточнили чорнобильське походження небезпечної ділянки (про це свідчили сліди ізотопів цезію). Склали відповідний акт.
Далі розпочалося таке, про що й писати ніяково. «Радон», що перебуває на госпрозрахунку, виставив за дезактивацію і захоронення брудного грунту рахунок. Десь близько дванадцяти тисяч гривень. Чи то такої надзвичайної суми не знайшлось у скарбниці Південно-Західної залізниці відразу, чи то через інші причини вийшла заминка. Але в паузі, що виникла після виявлення цезієвого відбитка, місцеві ЗМІ встигли поінформувати читача, від чого залежить його безпека. Від передоплати. Виявляється, лише повний попередній розрахунок потерпілої сторони з державними дезактиваторами дає змогу сьогодні сподіватися на своєчасне «розмінування» позначених Чорнобилем територій. Ну нехай, залізничне відомство — не з бідних. А якщо наступну ляпку знайдуть на території підприємства, що загинається від злиднів, або іншого занехаяного власником об’єкта?
Про те, що із захороненням радіоактивних відходів нечорнобильського походження (медичних приладів, що відслужили своє, радіоактивних датчиків, що містять плутоній і т.ін.) постійно виникають проблеми, нам уже доводилося писати. І могильники перевантажені, і коштів не вистачає... Але що таке свавілля поширюється також і на сліди найстрашнішої в історії екологічної катастрофи, сліди, які виявлені в центрі великого міста і загрожують здоров’ю людей, — виявилося вражаючою новиною. Ми вважали, що подібні речі повинні ліквідуватися блискавично, без торгу, на кшталт того, як миттєво знешкоджуються в США — країні, що є прикладом ринкового лібералізму, — виявлені спори «сибірки». І не так уже важливо, який фінансовий механізм гарантує своєчасне знищення небезпеки — оперативне державне фінансування, муніципальний резервний фонд, цільовий кредит або обов’язкове страхування. Важливо, щоб він був і спрацьовував безвідмовно. Але для цього необхідно зовсім трішки. Відповідний рівень компетентності і зацікавленості керівників.
У своєму ставленні до наслідків Чорнобиля регіональні власті пройшли кілька стадій. Від повного заперечення таких — до того, що в народі називають «італійкою». Мовчазного і непомітного ігнорування проблем, пов’язаних з аварією на ЧАЕС. У проміжку спостерігається період, що характеризувався більш-менш нормальним, олюдненим ставленням влади до біди. Але тривав він дуже недовго.
1987 рік. Вплив Чорнобиля на жителів регіону (до речі, від Чернігова до реактора, що вибухнув, приблизно 80 кілометрів), апріорі оголошується радіофобією. Лютує чорнобильська цензура: слова «цезій», «стронцій», «радіація» викреслюються з текстів місцевих журналістів на стадії попереднього редагування. Ідея побудувати на союзні (не місцеві гроші) Центр радіаційного захисту населення в обласного керівництва підтримки не знаходить.
Кінець 80-х. Ставлення до проблеми на очах змінюється. І хоча наслідком цього стають інколи абсолютно абсурдні починання — на кшталт спроб переселення біженців із заражених районів Житомирської області в забруднені ж райони Чернігівщини, чорнобильська програма фінансується. Здоровий глузд перемагає. Центр радіаційного захисту населення побудовано.
Початок 90-х. Статус області як постраждалої ні в кого не викликає сумнівів. Здійснюється моніторинг уражених територій (у тому числі і з повітря). У газетах публікуються відповідні карти. На базі лікувальних установ області розгортається низка багатообіцяючих дослідних програм. Наприклад, з вивчення впливу альфа-випромінювань на головний мозок за так званого «внутрішнього опромінення», тобто коли радіонукліди потрапляють в організм із їжею. У чернігівському повітряному лісовому патрулі створюється десантна служба — щоб моментально гасити пожежі, які спалахують у неблагополучних з погляду радіоактивності районах лісу. Зрозуміло, що все це — напівзаходи. Що, скажімо, ділянки зараження альфа-, бета- і гамма-випромінюваннями можуть не збігатися, а ефективних детекторів альфа-випромінювання немає... Але все одно — якісь кроки починаються.
2001 рік. Центр радіаційного захисту населення ліквідований рішенням за підписом губернатора. Наскільки ефективним виявиться створений на його базі гібрид клініки з фізкультурним диспансером — поки сказати важко. Десантна служба охорони лісів наказала довго жити. Цілий ряд ознак свідчить: і обласному, й міському керівництву всіх рівнів є чим зайнятися, крім чорнобильських проблем. Останні цікавлять його вкрай мало. У центрі уваги — кадрова чехарда, передвиборна метушня і такі інші «доленосні» речі.
...Цікаво, скільки ще радіоактивних плям не виявлено на Чернігівщині? Те, що знайшли в локомотивному депо, — утворилося, мабуть, просто. Постояв на тому місці тепловоз, який працював у зоні. Хто тоді, у 1986-му, думав про такі дрібниці?
Один із тодішніх керівників облвиконкому А.Риженко (він і тепер у владних структурах) розказував нам, що санобробка евакуйованих із зони провадилася в старій чернігівській лазні, для роботи з радіоактивним брудом цілком не пристосованій. Нині цей будинок продається з молотка. Хоч би хто був його нинішнім господарем — «Радону», у разі чого, йому заплатити явно нічим.
Тридцятикілометрова зона «розповзається». Хто знає, на чиїх машинах дослужують нині запчастини розкраденої з могильників техніки? На чернігівському «хитрому ринку» продають респіратори-пелюстки, які явно були у вжитку, прилади для вимірювання радіоактивності військового зразка. Якось бачили там навіть вертолітні шасі. Хто дасть гарантію, що не над Чорнобилем відлітав своє цей вертоліт? Кілька років тому серед торговців виникла паніка. Чийсь індивідуальний дозиметр зашкалило. Радіологи санстанціїї перевірили все своєю апаратурою — та джерело випромінювання не знайшли. Проте внутрішня готовність продавців у будь-який момент наразитися на радіоактивну залізяку говорить багато про що.
Ринкова економіка ввійшла в наше життя явно не в ті двері. Не так, як у нормальних людей заведено. І госпрозрахункове захоронення чорнобильських радіоактивних відходів на умовах повної передоплати — яскраве тому свідчення.
Постскриптум. Чернігів зараз переживає період бурхливої реконструкції. Насущні справи (на кшталт поточного ремонту дахів, що протікають) занедбані. І не те що в бідняцьких кварталах — у суперелітній школі номер один з поглибленим вивченням англійської мови під час дощу хоч парасольки бери на заняття.
Проте на проспекті Миру (колишня вул. Леніна) розкритий асфальт, спиляні дерева. Перехожі, чортихаючись, перестрибують через величезні ями, ухиляються від будівельної техніки, що окупувала тротуари. В’їзд до обшарпаного обласного центру, який ще й погано опалюється, облаштовується за всіма правилами потьомкінського села. Чи буде цей євроремонт виконаний настільки ж бездарно, як виконувалися роботи зі створення нових торгових точок на вул. Рокоссовського, Шевченка, Щорса? (Ганочки, як криголами, врізалися в тротуар, видуті грижі нових фасадів, декоративна плитка замість асфальту, що перетворюється взимку в ковзанку, штирові металеві «огорожі» цвинтарного вигляду висотою по коліна перехожим, ніби спеціально зроблені, щоб настромитися на них у разі невдалого падіння... І весь цей кошмар не те що дозволений — у заслугу собі міською архітектурою ставиться... Докладно писали про це в статті «Містобудівна вакханалія» («ДТ», №20, 2001 р.) — а «трансмутація», яка спотворює місто, ще швидше пішла, немов каталізатор додали. Вже після нашої статті на вулиці Савчука ледь бунт не спалахнув, коли чергова торгова точка знищила зелені насадження, дитячу площадку і можливість нормально ходити подвір’ям для мешканців багатоповерхівки. Місцеве телебачення показувало обурену юрбу, чого ще бажати?.. Але, як водиться, думку людей чернігівська влада не врахувала.
Отже. Не знаємо, чи добре, чи погано підгримують колишню вулицю Леніна. Але грошей на це — вже зараз видно — піде неймовірно багато. А от якщо з її мешканцями трапиться якесь нещастя (радіоактивна пляма під ногами або щось інше), то копійок на оперативну ліквідацію цієї біди, мабуть, не знайдеться. Такий уже менталітет у нинішнього чернігівського керівництва.