Останні кілька років ЗМІ й політики наввипередки дебатують про напрямки побудови системи поводження з відходами. Про наявність різних поглядів на розв'язання цієї проблеми свідчить кількість законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді, - понад 20 (!) Проте зацікавлені сторони ніяк не можуть дійти згоди. Тому жоден проект не проголосований навіть у першому читанні. Як зазначають жартівники, вже три роки всі говорять у ЗМІ про відходи, але досі незрозуміло, про що мова і що потрібно робити.
Міжнародні зобов'язання України
Насамперед зазначимо, що Україна взяла на себе зобов'язання імплементувати Директиву 2008/98/ЄС Європейського парламенту і Ради Європи від 19 листопада 2008 р. про відходи. Саме на постулатах цього документа маємо вибудувати профільне українське законодавство, оскільки вони вже перевірені часом і реальним та результативним застосуванням у країнах ЄС. При цьому важливо, щоб імплементація стосувалася всіх положень Директиви. Інакше матимемо часткове недосконале регулювання, яке не дасть позитивних результатів. Іншими словами, слід збалансувати інтереси всіх зацікавлених осіб, маючи за мету охорону довкілля й орієнтуючи політику в цій галузі на циркулярну економіку.
Головним принципом Директиви є впровадження ієрархії поводження з відходами. Тобто на рівні законодавства визначається пріоритетний для захисту довкілля порядок поводження з усіма видами відходів. Відхилення можливі, але вони мають бути обґрунтовані. Розглянемо кожну "сходинку" ієрархії і те, як вони впроваджуються в країнах ЄС.
Ієрархічні "сходинки"
Ієрархія передбачає таку послідовність дій з відходами:
1) запобігання утворенню відходів;
2) підготовка до повторного використання;
3) перероблення відходів;
4) інша утилізація, в т.ч. шляхом відновлення енергії;
5) видалення на полігони.
Така ієрархія діє як на загальнодержавному, так і на рівні окремого господарства, подекуди навіть домогосподарства.
Отже, саме так поводиться справжній свідомий господар. Він не купує нічого зайвого, такого, чого потім доведеться позбутися; використовує всі речі так, щоб вони довго служили й приносили користь, в т. ч. повторно (наприклад, склянки); з речей, які не можуть бути використані, він робить нові речі (наприклад, меблі, предмети інтер'єру); якщо ж із річчю вже нічого не можна зробити, тоді вона спалюється безпечним способом для отримання енергії (тепла); і лише якщо нічого з переліченого вже не можна зробити, тоді річ викидають на сміттєзвалище.
Усе це видається досить логічним, і саме тому на дотримання такої послідовності поводження з відходами спрямовані всі нормативно-правові й стратегічні документи в країнах ЄС.
"Сходинка" 1. Запобігання утворенню відходів
Згідно з Директивою, запобігання утворенню відходів - це всі заходи, здійснені перед тим, як речовина, матеріал або продукт перейде в категорію відходів. Отже, мета цих заходів - зменшити кількість відходів і передбачити повторне використання продукції або подовження її життєвого циклу, а також - мінімізувати несприятливий вплив утворених відходів на довкілля та здоров'я людини.
У країнах ЄС практикується впровадження окремих програм запобігання утворенню відходів. Це може бути пакет документів під загальною назвою - наприклад, План управління відходами. Різні країни обирають різні шляхи. Італія, Литва, Нідерланди, Португалія, Іспанія мають окремі програми запобігання утворенню відходів. Австрія, Бельгія, Фінляндія, Угорщина, Латвія включили такі програми до планів управління відходами. У Шотландії - це частина національної екологічної програми.
Існують і вимоги до програм. Вони мають встановлювати конкретні цілі щодо запобігання утворенню відходів, містити аналіз ситуації з відходами, опис заходів із запобігання їх утворенню та оцінку їхньої корисності тощо.
Приклади заходів із запобігання утворенню відходів наведено в Додатку 4 до Директиви. Загалом, заходи можна поділити на два види:
- спрямовані на споживача - інформаційні кампанії (приміром, про шкоду пластикових пакетів для довкілля та заклик зменшити їх використання); економічні стимули (заборона магазинам давати пластикові пакети безоплатно й вимога встановити плату за них; у Данії й Ірландії це призвело до істотного зменшення їх використання);
- спрямовані на виробника. Серед них - заборона використовувати небезпечні речовини у продукції, особливі вимоги до її дизайну.
Наприклад, Директива 2006/66/ЄС Європейського парламенту і Ради від 6 вересня 2006 р. та кілька супутніх документів чітко регламентують питання про батарейки, батареї та акумулятори й відходи з них. Забороняється розміщувати на ринку батарейки, батареї та акумулятори, які містять понад 0,0005% ртуті від їхньої ваги, включаючи ті, що входять до складу обладнання. (Це обмеження не поширюється на ґудзикові батарейки, які використовуються у слухових апаратах, якщо вони містять не більше ніж два відсотки ртуті від їхньої ваги). Інша Директива - 94/62/ЄС Європейського парламенту і Ради від
20 грудня 1994-го про упаковку й відходи упаковки - регламентує рівні концентрації свинцю, кадмію, ртуті та шестивалентного хрому. Директива 2012/19/ЄС Європарламенту і Ради від 4 липня 2012 р. зобов'язує держави-члени сприяти співпраці між виробниками й переробними підприємствами та заходам із промоції такого дизайну й виробництва електричного та електронного обладнання (ЕЕО), яке полегшить повторне використання, демонтаж та утилізацію відходів ЕЕО, їхніх компонентів і матеріалів.
Отже, як бачимо, все передбачено й регламентовано до дрібниць.
"Сходинка" 2. Підготовка до повторного використання
Підготовка до повторного використання - це перевірка, очистка або визначення придатності, коли продукти або їхні компоненти, що стали відходами, готують для повторного використання без іншої попередньої обробки. Ці процеси мають на меті зменшити споживання природних ресурсів.
Для правильного ухвалення рішень держави мають володіти даними щодо повторного використання речей. Так, Директива 94/62/ЄС передбачає окремий облік повторного використання упаковки та внесення цієї операції окремо до бази даних держави-члена.
Директива виділяє освітні, економічні, логістичні та інші заходи, зокрема підтримку або створення акредитованих центрів відновлення й повторного використання та їх мереж, особливо в густонаселених регіонах. Ці заходи також умовно поділено на ті, що спрямовані окремо на споживача і на виробника.
Прикладом орієнтованих на споживача заходів може бути створення у Польщі центрів, куди люди приносять речі, які були у вжитку і які в подальшому продають або ж надають безоплатно людям, що їх потребують. У Великій Британії у супермаркетах передбачено місця, куди кожен може принести використані поліетиленові пакети, а той, кому вони потрібні, може взяти їх собі.
Заходи, які в цьому контексті спрямовано на виробника (згідно з Директивою 2012/19/ЄС Європарламенту і Ради від 4 липня 2012 р. про відходи ЕЕО), зобов'язують їх розробляти й виробляти електричне та електронне обладнання таким чином, щоб забезпечити його подальше повторне використання. При цьому виробники мають урахувати, що дизайн та конструкції не повинні заважати повторному використанню предметів.
"Сходинка" 3. Перероблення відходів
Директива визначає перероблення як операцію, коли відходи переробляють на продукти, матеріали або речовини для первинної або іншої мети.
Для забезпечення перероблення відходів мають бути законодавчо закріплені конкретні цілі, які міститиме національне законодавство. Так, Директивою встановлено, що до
2020 р. підготовка до повторного використання та перероблення відходів, принаймні таких як папір, метал, пластик та скло з домогосподарств і, за можливості, з інших джерел, якщо потоки відходів подібні до відходів з домогосподарств, має бути збільшена щонайменше до 50%.
Шлях досягнення цього та йому подібних показників має бути теж закріплений у стратегічних документах країни, виходячи з кожного виду матеріалу. Одна з директив ЄС зобов'язує до такої мінімальної мети повторної переробки матеріалів, що містяться у відходах упаковки: 60% маси скла; 60% маси паперу та картону; 50% маси металів; 22,5% маси пластмас, враховуючи тільки матеріали, які знову перероблюються на пластмаси; 15% маси деревини. При цьому, звичайно ж, ми не досягнемо відразу таких цілей - маємо щороку визначати конкретні цілі, збільшуючи відсоток перероблення, щоб дійти саме до таких показників. Усе це має бути визначено в законодавчих і стратегічних документах. Що забезпечить поступове наближення до мети, щорічний аналіз виконання цілей та вжиття відповідних заходів у разі невиконання.
З цією метою пропонується запроваджувати механізм розширеної відповідальності виробника - коли в ціну продукції закладаються кошти на забезпечення перероблення випущеної продукції (упаковка, батарейки, електронне та електричне обладнання, шини тощо). Ці кошти мають акумулюватися або в неприбуткових організаціях, створених виробниками, або сплачуватися як екологічний податок і в подальшому спрямовуватися на забезпечення перероблення використаного товару.
До операцій перероблення відносять також компостування, аеробне та анаеробне зброджування біовідходів, якщо в результаті отримується екологічно безпечний компост, який може бути потім використаний за призначенням.
Водночас відсоток переробки біовідходів, якого повинна досягнути країна, має бути закладений у стратегію, національний план управління відходами.
"Сходинка" 4. Інша утилізація, в т.ч. шляхом відновлення енергії
Згідно з Директивою утилізація - це операція, відходи від якої приносять користь. Перелік операцій з утилізації наведено в Додатку ІІ до Директиви.
Щодо побутових відходів, то найбільш поширеним способом утилізації є їх спалювання. Піроліз застосовується лише до медичних відходів або небезпечних відходів підприємств. Також у цій "сходинці" ієрархії функціонують заводи з механіко-біологічної обробки, де виготовляється технічний компост з органічної фракції з отриманням енергії чи без неї, проводиться досортуваня відходів, виготовляється паливо RDFSRF тощо.
Для того щоб спалювання відбувалося на належному рівні, також маємо імплементувати деякі Директиви ЄС (10/75/ЄС про промислові викиди). Вони містять детальні вимоги до цього процесу. Якщо Україна не запровадить цих вимог, існуватиме ризик, що спалювання здійснюватиметься небезпечними для здоров'я людей установками.
Директива про промислові викиди передбачає забезпечення високого рівня захисту довкілля, охорони здоров'я людини та уникнення транскордонного руху відходів до установок, що працюють за нижчими природоохоронними стандартами.
Водночас передбачено перелік забруднюючих речовин для обов'язкового контролю забруднення. Це - двоокис сірки й інші сполуки сірки, окиси азоту та інші його сполуки, окис вуглецю, летючі органічні сполуки, метали та їхні сполуки, пил (зокрема тверді частинки, що не розкладаються), азбест (суспендовані частинки, волокна), а також хлор, фтор, миш'як та їхні сполуки, ціаніди, речовини або суміші, стосовно яких доведено їхні канцерогенні або мутагенні властивості або властивості, що можуть вплинути на репродуктивну функцію, через повітря, і, нарешті, поліхлоровані дібензодіоксини та поліхлоровані дібезнофурани. Усього - 13 позицій, і держави мають у певні строки проводити контрольні вимірювання.
В Україні на сьогодні екологічний контроль на державному рівні не відслідковує наявності діоксинів та фуранів у викидах в атмосферу. Дослідження діоксинів та фуранів в Україні можуть здійснювати два київські інститути, які не мають повноважень контролю.
Також Директива про відходи встановлює, що передумовою для отримання дозволу на спалювання або сумісне спалювання з утилізацією енергії, є вимога, щоб відновлення енергії відбувалося на високому рівні енергоефективності.
Ця "сходинка" поводження з відходами, як відомо, недешева. Будівництво сучасного сміттєспалювального заводу коштує приблизно 160-
180 млн євро. А утилізація однієї тонни відходів на ньому - 65-75 євро.
Важливо, щоб на спалювання не потрапляли небезпечні речовини, які, з одного боку, характеризуються значним небезпечним вмістом (це такі речовини як батарейки, електронна техніка, медикаменти, медичні відходи, балони під тиском тощо), а з іншого - руйнують обладнання. Тому для цих речовин має бути передбачено окрему систему збирання та утилізації і застосовано принцип розширеної відповідальності виробника.
"Сходинка" 5. Видалення на полігони
Видалення на полігони - це останній в ієрархії спосіб поводження з відходами.
У різних країнах - різні відсотки захоронення побутових відходів. Ті держави, що почали розбудовувати свою систему управління відходами раніше, досягли низького відсотка захоронення (у Швеції цей показник становить менше ніж 1%) інші - середнього (у Польщі - 44%).
Україна ж захоронює близько 95% (!) утворюваних відходів. При цьому в нас жахливий стан сміттєзвалищ - з 5,5 тис. сміттєзвалищ 1339 не відповідають нормам екологічної безпеки (24,4%), і лише на 104 полігонах дотримано вимог державних будівельних норм. Разом із тим плата за захоронення відходів є надзвичайно малою: найменша у Волинській області - 1,3 євро/т, найбільша в Запорізькій - 5,3 євро/т, а в середньому по Україні - 2,4 євро/т. Зрозуміло, що з такою платою за захоронення немає стимулу розвивати інші складники ієрархії поводження з відходами. Адже багато людей мислять економічними категоріями, а не екологічними.
Чи справді захоронення відходів має бути дешевим? Ураховуючи значний вплив накопичення відходів на довкілля, розмір коштів на експлуатацію діючого полігону, рекультивацію після його закриття та утримання протягом 30 років після закриття, сума виходить зовсім не маленька.
Для того щоб захоронення на полігонах було безпечним, у Європі діє окрема Директива 1999/31/ЄС Європарламенту і Ради від 26 квітня 1999 р. про захоронення відходів. У документі зазначено, що у витратах на організацію та здійснення захоронення, враховувалися також вартість закриття та подальшої обробки місць захоронення протягом 30 років.
Вітчизняні реалії та потреби
Ця норма в умовах нинішньої економічної ситуації може бути досить складною для реалізації в Україні.
Станом на сьогодні наша держава зіткнулася з тим, що кошти на рекультивацію та утримання сміттєзвалищ не акумульовані. Їх потрібно виділяти з бюджету або з інших джерел, а рекультивації потребують багато полігонів. У наших умовах закриття та рекультивація полігону оцінюється на рівні 250-300 тис. євро/га. Полігон на 30 га коштуватиме 7,5-9 млн євро.
Загальна потреба у будівництві полігонів в Україні оцінюється в 464 одиниці. Повна ж вартість будівництва полігону потужністю 100 тис. тонн на рік на 25 років експлуатації коштуватиме понад 50 млн євро.
У країнах ЄС послуги з захоронення коштують дуже дорого. Наприклад, у Австрії - 70 євро/т, Польщі - 50 євро/т. Такі тарифи, з одного боку, спонукають запобігати утворенню відходів або ж їх переробляти, а з іншого - забезпечують належне функціонування діяльності полігону, його безпеку, моніторинг та рекультивацію.
Директива 1999/31/ЄС Європарламенту і Ради від 26 квітня 1999 р. про захоронення відходів встановлює вимоги до наявних місць захоронення. Так, оператори полігонів повинні підготувати та подати компетентному органу для погодження відповідний план очистки місця захоронення, інформацію щодо професійного та технічного оснащення полігону, контролю та моніторингу функціонування полігону та щодо "фінансової гарантії". Після подання плану очистки компетентний орган ухвалює рішення щодо продовження функціонування полігону на базі вказаного плану та цієї Директиви. На основі погодженого плану очистки місця захоронення компетентний орган має санкціонувати необхідні роботи та зазначити перехідний період для виконання плану. Передбачено, що всі наявні місця захоронення мають бути приведені у відповідність до умов цієї Директиви, мають бути організовані місця захоронення небезпечних відходів.
Саме тому впроваджувати ієрархію поводження з відходами слід з останньої "сходинки", хоча сам процес поводження має розпочинатися з першої.
Якщо Україна не зможе вжити заходів для того, щоб процес захоронення відходів був чітко регламентований і контрольований, можливість розвитку інших щаблів ієрархії є дуже низькою.
А основою має бути проведення інвентаризації сміттєзвалищ та ухвалення стратегічного документа (наприклад, плану закриття полігонів, що не відповідають стандартам), приведення у відповідність тих полігонів, для яких це доцільно, а також будівництво нових регіональних полігонів. "Фінансову гарантію" варто закласти в нормативно-правових актах.
Отже, процес реформування системи управління відходами є досить складним, потребує розроблення низки як законодавчих, підзаконних, так і стратегічних документів, після чого має бути чітке й неухильне їх виконання.
Як негативний приклад нормотворення можна навести норму Закону "Про відходи", яку було ухвалено 2012 року і яка набула чинності з 1 січня 2018-го. Згідно з нею забороняється захоронювати неперероблені (необроблені) побутові відходи. Ця норма говорить про те, що на сміттєзвалищах можуть бути захороненні лише оброблені побутові відходи. Разом із тим система управління відходами на сьогодні не готова впровадити це на практиці - ми не робили поступових кроків, не ухвалювали стратегічних документів (остання програма управління відходами була ухвалена 2004 року і розрахована до 2011-го). Тому в підсумку отримаємо невиконання цього важливого й прогресивного нововведення.