Хельмут Котт із гордістю запрошує нас до дерев’яного туристичного човна, що його сконструював власноручно.
«Не гарчить, не пахне бензином, абсолютно безпечний для довкілля і водночас іде по Шпрее з вітерцем, за день може проходити до 200 км. А все завдяки сонячним батареям!» — розповідає конструктор, постукуючи по даху човна, покритому дзеркальними пластинами.
Пан Котт проводить екологічні екскурсії по каналах Берліна. Майже щодня на своєму човні він приймає групи з усіх куточків світу, що приїхали перейняти екологічний досвід його країни. Наша команда міжнародних спостерігачів — не виняток. На човні зібралися представники міністерств та відомств охорони навколишнього середовища Австралії, Алжиру, Єгипту, Камбоджі, Росії, журналісти з Бразилії, Пакистану, США та України. Для всіх Німеччина — країна казкових досягнень, здатна здивувати навіть найдосвідченіших фахівців у галузі охорони природи та енергозберігаючих технологій.
Берегами зграйками прошмигують велосипедисти. Для них спроектовані спеціальні доріжки. Пересуватися по місту велосипедом — найпопулярніший спосіб економити на пальному та оберігати довкілля. Наш гід показує висотки, що опалюються виключно енергією сонця. Однак перлиною екскурсії стає споруда рейхстагу, перебудована відповідно до урядової концепції енергозбереження. У центрі скляного купола міститься конус, укритий 360 дзеркалами. Він забезпечує подачу денного світла в залу пленарних засідань. У його конструкції сховано пристрій повторного використання тепла. Завдяки йому залишкова енергія відпрацьованого повітря із зали засідань використовується для опалення будівлі. Фотогальванічна установка у південній частині даху рейхстагу, площею 300 квадратних метрів, служить джерелом екологічно чистої енергії.
Ядро екологічної концепції — блочні теплоелектростанції «парламентського кварталу». Паливом для них є біодизель, який отримують із ріпаку.
Тепло, що утворюється під час виробництва електроенергії, використовується за принципом «енергія–тепло–холод» для обігріву та охолодження парламентських будівель. Така технологія дозволяє теплоелектростанції покривати близько 50% річної потреби приміщень в електроенергії і 100% потреби у теплі та холоді.
«Наша екологічна політика зосереджується на захисті глобального клімату, — розповідає Томас Майстер, голова департаменту міжнародної енергетичної політики Міністерства охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки. — Власним прикладом Німеччина доводить: сьогодні можливо зберегти звичний клімат на планеті, збудувавши екологічно свідоме суспільство. Так, наша країна вже тепер повністю виконує свої зобов’язання зі зменшення викидів газів, які викликають парниковий ефект. У рамках Кіотського протоколу Німеччина на 18,5% (порівняно з 1990 р.) зменшила викиди газів в атмосферу. Нині вона майже впритул наблизилася до мети, поставленої в Кіото, — знизити викиди до 2012 року на 21%. Загалом у світі викиди мають бути зменшені на 5,2%.
Тамтешні науковці не перестають експериментувати. У містечку Яншвальде на території масивної вугільної теплоелектростанції розмістилася лабораторія Бранденбурзького технічного університету і шведської компанії Vattenfall. У невеличкому ангарі проводять експеримент під назвою «киснево-паливне згоряння». Такий процес буде перевірено на експериментальному заводі у 30 мегават у липні нинішнього року, з прицілом на ще потужнішу електростанцію (250 мегават), яку побудують протягом наступних десяти років.
Компанія вважає технологію можливим порятунком клімату від шкідливої вуглецевої емісії вугільних електростанцій. Мета — перетворення СО2 у рідкий стан і поховання в підземні печери на глибину 600 — 700 метрів.
Однак багато німців не підтримують поховання CO2, стверджуючи, що сама ідея заманити вуглекислий газ у пастку на кілька тисяч років позбавлена сенсу.
Сьогодні Німеччина отримує тільки четверту частину електроенергії з вугілля, здійснивши болісний перехід від гірничої промисловості у 1980-х та 90-х роках на імпортовані газ та нафту. Тоді місцевий видобуток кам’яного вугілля переважно став невигідним. Зміни призвели до істотних скорочень федеральних вугільних субсидій і поступок витісненим гірнякам. Експерти вважають, що Німеччина навряд чи повернеться до покинутих шахт, незважаючи на те, що нинішні високі ціни на енергію повернули прибутковість глибоко похованому вугіллю.
На брифінгу, присвяченому енергетичному майбутньому Німеччини, Ганс Джозеф Упал, член парламенту і лідер Партії зелених з питань енергетичних проблем, заявив, що Німеччина не має жодної потреби в похованні вуглекислого газу. Вітер і сонячна енергія мають стати найбільшими джерелами національного електропостачання. Проте технології поховання CO2 можна продавати іншим країнам, які не так активно витрачають час і кошти на пошук альтернативних джерел енергії.
Тим часом у Міністерстві закордонних справ у Берліні ми запитали, чи справді Німеччина покладається на поховання газів як на порятунок клімату. Представники дипломатичного відомства відповіли щиро: «Головне завдання проекту — допомогти країнам, що розвиваються, вести власну боротьбу зі змінами клімату».
Автор дякує за організацію поїздки Ecologic Institute for International and European Environmental Policy.