Найнебезпечніші для забудови ділянки на території Києва та його околицях визначено під час дистанційного зондування нашої планети. Його провели вчені Центру аерокосмічних досліджень Землі (ЦАКДЗ) Інституту геологічних наук НАН України. Передусім це місця, де вже існують зсуви. Науковці виокремлюють дві їх зони: Придніпровську і Центральну, розташовану в долині ріки Либідь та мережі її балок і ярів. Нині кількість зсувів сягнула майже сотні. Космічні зйомки, зроблені із супутника «Океан-О», також зафіксували низку потенційно небезпечних ділянок. Там зсуви є частково діючими або ж можуть активізуватися, якщо верхні шари грунту будуть обводнені, розповів директор Центру, член-кореспондент НАН України, професор Вадим Лялько. Про небезпеку не раз інформували керівництво столиці. Однак зсувні ділянки (вони становлять п’ять відсотків території Києва) все ж продовжують забудовувати, ігноруючи попередження вчених. Вадим Лялько вважає: потрібно об’єднувати людей, яким ця проблема небайдужа, які усвідомлюють масштаби загрози, і методично інформувати жителів про небезпеку, аби вони вимагали від міської влади адекватних дій.
Для довідки
Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України був створений 1992 року. Дослідження науковців інституту мають фундаментальний і прикладний характер. Серед розроблених ними сучасних космічних технологій можна виокремити такі: прогнозування нафтогазових покладів на суходолі та морському шельфі, оцінювання екологічного стану територій, оцінювання впливу геодинамічних та техногенних факторів на геоекологічний стан міст і ландшафтні зміни, визначення втрат тепла з теплотрубопроводів, промислових об’єктів, житлових та інших споруд, визначення пожежонебезпечності лісів та луків, оцінювання стану і прогнозування врожайності озимої пшениці. З допомогою рекомендацій Центру виявлено низку нових нафтогазоносних ділянок на прикерченському шельфі та території Дніпровсько-Донецької западини.
Зсуви формуються на території, де є пагорби. Це переважно правобережна частина Києва. Ще один чинник виникнення цього загрозливого явища — вода. Коли випадають дощ чи сніг, частина вологи стікає по поверхні, решта проникає через грунти до першого водотривкого шару (зазвичай таким є глина). Вона розм’якає, стає рухливою. Коли зрізають частину косогору й починають будівництво, природна рівновага порушується, і багатотонні маси землі повзуть униз.
Із майже 3000 гектарів зсувних територій Києва 1600 вже забудовані. Так, у зсувонебезпечній зоні розташовані Печерський ландшафтний парк, музей Великої Вітчизняної війни, весь ансамбль Києво-Печерської лаври, Український дім. На півночі цієї лінії — Старонаводницька балка, а в ній — елітний житловий квартал, відомий як Царське село. Під час його спорудження для захисту від зсувів бурили глибокі свердловини, однак деякі тамтешні мешканці кажуть, що вже є певні приводи для тривоги. Попри це там триває будівництво. Коли в тому районі знову зрізати частину косогору, то розташований на ньому Київський військовий ліцей імені Івана Богуна (колишнє Суворовське училище) може «поїхати» вниз, попереджають учені. Дуже щільно забудований висотками і правий берег Глибочицької балки.
— Рішення про таке будівництво ухвалюють на засіданні містобудівної ради. Там роблять вигляд, ніби врахували всі ризики і рекомендації, зокрема й спеціального протизсувного управління, підпорядкованого міськраді. А щоб широкому загалові було незрозуміло, яку загрозу несуть такі дозволи, прикривають їх димовою завісою юридичних застережень, — коментує Вадим Лялько. — Скажімо, ясно, що не можна було споруджувати той злощасний будинок на вулиці Грушевського, однак збудували! А нині вже виникають аналоги. Ніби й заборонене будівництво, наприклад, на вулиці Кудрявській біля заводу «Алко», проте котлован риють. Ми ще років десять тому застерігали: «У жодному разі нічого там не робіть». Не прислухалися. Почали знизу: гарна балка, чому не врізати сюди кільканадцять гаражів? А тоді побудували 16-поверхівку. Природно, вона почала тріщати, і люди мало не вистрибували з вікон, довелося їх терміново евакуювати. Слава Богу, все обійшлося тільки тріщинами, а могло ж бути гірше.
Зазвичай на першому шарі грунту, що вкриває косогір, ростуть дерева, які його додатково укріплюють, — так природним чином формується своєрідна підпірна стінка. Коли порушити таку ділянку, то зона зсувів просуватиметься далі. Наступні шари, сотні метрів порід по горизонталі з рівноваги перейдуть у нестійкий стан і почнуть обвалюватися.
Проте захист від зсувів — справа складна і дорога. Маріїнський палац (м’яко кажучи, не найзанедбаніший об’єкт у державі) постійно укріплюють, однак тріщини, що йдуть через асфальт паралельно Дніпру, підходять дедалі ближче і ближче до цієї споруди. Отже, потрібні радикальні заходи — слід ставити підпірну стінку там, де розташований оглядовий майданчик. Треба бурити свердловини до глинистого шару, закачувати туди бетон таким чином, щоб зони нагнітання всіх свердловин з’єдналися між собою. Там, де стінка закінчуватиметься, потрібно зробити дренажні водовідводи, по яких волога, яка потрапляє на ту територію, стікала вниз по схилу в колектори. Потрібно також перевірити цілісність водоносних комунікацій. До слова, кияни пам’ятають, що раніше під оглядовим майданчиком була земля, а нині її немає — це дуже тривожний знак.
Як уникнути лиха? Під час планування розвитку міста, зокрема висотного будівництва, слід насамперед брати до уваги небезпечні природні явища. Треба зробити районування Києва (частково це допомагають виконати і зйомки, проведені вченими ЦАКДЗ) та визначити зони забудови першої категорії — ті, де негативні природні явища близькі до нуля. Це рівнинні території — Лівобережжя або ж ті площі в центрі столиці, де немає косогорів, глибоких балок, підтоплення. У тих безпечних зонах можна зводити хоч хмарочоси. Втім, на глибоке переконання Вадима Лялька, Києву вони не потрібні. Всіх його жителів можна розселити, якщо забудувати велетенські столичні промислові зони на Борщагівці, Оболоні, в Дарниці. Цього буде навіть більш ніж достатньо. Вчений наводить такий аргумент: дослідження засвідчили, що більшість людей відчувають дискомфорт у хмарочосах. Коли будинок сягає висоти 400 метрів, його верхні поверхи під час поривів вітру розгойдуються з амплітудою плюс—мінус один метр. Прагнення українських архітекторів «прикрасити» ландшафт наших міст хмарочосами він пояснює тим, що ми завжди намагаємося когось доганяти, а у світі пік захоплення такими спорудами вже минув. Прагнення Арабських Еміратів і Сінгапуру побити рекорди надвисотності науковець називає намаганням надутися заради реклами. Показово, що арабські шейхи віддають перевагу палацам, а середній клас у Європі й США — котеджам.
До довгого переліку місць, де будівництво є загрозливим, крім уже згаданих, належать схили Сирецького, Реп’яхового, Смородинського, Юрківського, Петрівського, Кожум’яцького, Гончарного, Протасового ярів, Совської балки, Батиєвої та Лисої гір, схили Дніпра від стадіону «Динамо» до Аскольдової могили, сходи біля знаку Магдебурзького права, Андріївський узвіз. І це ще не все.
Не так давно Вадим Лялько разом з двадцятьма українськими академіками та колишнім головним архітектором Києва Миколою Жариковим підписував листа до лідерів держави з вимогою не допустити варварської забудови суперзсувної зони — дніпровських схилів від Поштової площі до Національного ботанічного саду імені М.Гришка НАН України.
На будівництво на зсувних територіях конче потрібно накласти табу, на порядку денному столичних зодчих має бути освоєння вже згаданих промзон, де виробництво згорнуте, і пустирів. Майже всі ці території перебувають у рівнинних умовах. Такий підхід є раціональним і з економічного погляду, оскільки протизсувні охоронні заходи дуже дорого обходяться і не є достатньо надійними. Адже стінку, яка утримуватиме тисячі тонн грунту, з двох цеглин не зробиш, вона має бути співмірна з будинком, який збираються споруджувати. Інакше буде, як у Криму, де зсуви поламали ці стінки. Маси порід, що намагаються досягти стану рівноваги, — це величезна сила, а забудовник не може встояти перед спокусою «зекономити» цеглу на дачу чи ще на що-небудь.
На думку вченого, потрібно створити з незалежних фахівців аудиторські групи, котрі б перевіряли будівельні проекти з погляду безпеки. Слід пам’ятати, що на території міста існують природні системи, які перебувають у стані нестійкої рівноваги.
До слова, як розповідали московські колеги Вадима Лялька, мер Білокам’яної Юрій Лужков до них прислуховується. На тих зонах, де вони не рекомендують будівництво, розбивають парки і сквери.
Наступного року почне нести вахту український супутник «Січ-2». Цей апарат буде оснащений камерою більш високого розрізнення і постачатиме в нашу країну знімки, потрібні, зокрема, для боротьби зі зсувами і підтопленнями.