Їх понад тридцять тисяч — цих щасливих пасажирів. Вони можуть прославитися, поголовно потрапити під софіти, щоправда, скоріш за все, посмертно. Хто ж вони, ці безіменні герої тилу? Та звичайні «пересічні», точніше, пересипські, і хаджибейські одесити, котрі живуть на затхлих і смердючих задвірках гордовитої Південної Пальміри.
Коли силою несприятливих обставин опиняюся в Хаджибейських плавнях, коли шльопаю уздовж засміченого каналу «Лиман — Море», озираючись на убогі замшілі хатинки, почуваюся гоголівським персонажем. Здається, от-от із-за найближчих кущів вистрибне черговий Ноздрьов зі зграєю облізлих лягавих і обірваної челяді...
Здавалося б, живи та радій: з одного боку — гостинне тепле море, з другого боку — прославлений цілющий лиман. Чому б не жити? А вся річ у тім, що море і лиман — сполучені посудини. Колись лиман був не таким повноводним, шторми проривали піщано-черепашковий пересип, і морські води ринулися у цю напівзамкнену водойму. У «вологі» роки виходило навпаки: лиман переповнювався, проривав пересип зсередини і скидав воду в Одеську затоку. Природний хід подій тривав доти, поки місто не переступило за межу порто-франко і на Пересипу (вже власна назва), у міжлиманні, сформувалася як потужна промислова зона, так і прилеглий до неї житловий робітничий район. На жаль, промзона зайняла ідеальне курортне місце. Проте тепер не переграєш — місто формувалося насамперед як порт, а тому підприємства, природно, тяжіли до гавані.
Стрімке зростання Одеси, її торгових оборотів і капіталу вимагали відповідного благоустрою. Розпочалося брукування, потім було проведено дністровський водовід і, нарешті, з’явилася каналізація. От тоді, ще в останні десятиліття позаминулого століття, місто обзавелося унікальною за європейськими навіть масштабами системою стоку каналізаційних і зливових вод. Завдяки перепаду висот «бузкові води» по колекторах самопливом потрапляли на так звані поля зрошення, далі проходили через природний піщано-черепашковий фільтр і опинялися в Хаджибейському лимані. Цей досвід вивчався і пропагувався в Росії і за кордоном.
Минав час, зростало населення міста. Нарешті виникла критична ситуація, коли скидання стічних вод перевищило можливості природної системи. Рівень Хаджибейського лиману значно піднявся над морським, і Пересип, який підпирає його, уже не в змозі пропускати через себе надлишкові води за рахунок природної фільтрації або старих протоків-єриків. «Вологі» 1931—1932 роки з потужними повенями вперше виявили серйозну загрозу затоплення прилеглих районів. Недовго думаючи, з підручного матеріалу спорудили захисну дамбу, а сплавні води стали перекачувати насосом. По «тілу» дамби йшла грунтовка.
Про те, яка катастрофа загрожує місту у разі прориву дамби, чітке уявлення дає «експеримент», проведений 1941 року. Щоб перешкодити наступу ворога на Одесу, дамбу підірвали. Знищуючи все на своєму шляху, «цунамі» прокотилося околицями, затопивши Хаджибейський курорт і знаменитий давній парк. Вода стояла по пояс, пересипські вулиці були непрохідними навіть для гужового транспорту. Румунська влада, залучивши на підмогу місцевих спеціалістів (згодом, як водиться, розстріляних своїми ж), відновили цю гідротехнічну споруду. Окрім того, для зниження рівня лиману було прорито канал до моря.
І знову дамбу будували з підручного матеріалу, переважно вапняку, зокрема від зруйнованих авіабомбами будинків і споруд — не найкраще з погляду правильної технології рішення. Проте дамба справно послужила одеситам принаймні чверть століття. Стара проблема знову загострилася 1969-го після потужної весняної повені: рівень лиману перевищив морський майже на 2,5 метра! Канал, призначений для скидання вод із лиману в море, на той час був непридатний для експлуатації і являв собою болото. Тоді прийняли рішення: по-перше, побудувати каналізаційно-насосну станцію (КНС-25), а по-друге, прокласти гілку напірного колектора з лиману в море.
Проте обсяг скидання в лиман щороку збільшувався, потужності КНС-25 катастрофічно бракувало, та й напірний колектор не міг упоратися з навантаженням.
За останніх 35 років проблему Хаджибейської дамби лише раз спробували вирішити остаточно і безповоротно. Для цього поруч зі станцією очисних споруд «Північна» пропонувалося збудувати ще одну, потужнішу, насосну станцію, і від неї відвести дві гілки напірного колектора в море. Зрозуміло, мали розчистити і самопливний канал «Лиман — Море». У результаті цих заходів рівень лиману опустився б нижче морського, і тоді можна було б реконструювати застарілу дамбу. Такий проект був розроблений «УкрпівденДІПРОкомунбудом», а 1988-го «Південгідроспецбуд» розпочав його реалізацію. Час, проте, випав невдалий: перебудова славиться безліччю різноманітних «недобудов». Грандіозне будівництво, яке планувалося закінчити 1992-го, залишило після себе тільки котлован під нову насосну і кілька десятків метрів колектора.
Нова і новітня історія боротьби з повенями нагадує хроніку воєнних дій, а повідомлення в пресі — зведення з фронту:
«Окремим районам Одеси і досі загрожує затоплення у зв’язку з масовим таненням снігів. Тому тривають роботи зі зміцнення дамби Хаджибейського лиману. Завезено понад 1000 т піску, 400 т гравію» («Одесский вестник», 22 лютого 1996 р.).
«...Затоплено понад 180 будинків, рівень води сягає 20—40 см» («Одесский вестник», 27 лютого 1996 р.).
«Воїни Одеського військового округу допомогли усунути загрозу прориву дамби Хаджибейського лиману. Тільки на цій ділянці ними було покладено 6880 мішків із піском, 700 кубометрів залізобетонних плит...» («Одесский вестник», 14 березня 1996 р.).
Ці повідомлення практично один в один повторюються весною 2003-го: рівень води в лимані становив 494 см, до критичної позначки залишилося 16 см; екстрені заходи зі зміцнення — мішки з піском і бетонним ломом. Дамба дала течу, зафіксовано 57 аварійних ділянок, які терміново «латаються»...
Ситуація ускладнюється ще й тим, що дамбою проходить об’їзна дорога — найважливіша транспортна магістраль. У великій небезпеці всі розташовані поблизу від злощасної споруди підприємства, зокрема такі значні, як «Лукойл НПЗ» і «Ексімнафтопродукт», а також великовантажний транспорт, який є основним користувачем об’їзної дороги.
Ці чи якісь інші мотиви вплинули на керівництво Одеси, але в 2004-му вперше на «заходи щодо зниження рівня води в Хаджибейському лимані і запобігання загрозі руйнації захисної дамби» були виділені бюджетні гроші, причому чималі — 26 млн. гривень, з яких майже відразу надійшло 18 млн. грн. Було реанімовано згаданий проект майже двадцятирічної давнини: насосна і колектор, самопливний канал, реконструкція дамби. Розгорнулося будівництво: споруджено нульовий цикл насосної станції (зроблено фундамент), частково прокладено одну з гілок напірного колектора. Труби потрібного діаметра для напірного колектора довелося шукати по всій Україні. Як виявилося, на тому єдиному заводі, де їх випускають, замовляти треба заздалегідь, а терміни підганяли, довелося нишпорити по складах і засіках.
Але на цьому труднощі не закінчилися. Всі роботи проходили у жовтні-грудні 2004-го, і погода не балувала. До того ж з’ясувалося: рівень грунтових вод відчутно перевищував закладений у проекті. Тож спочатку треба було вжити ряд заходів щодо його зниження, і робітники мусили працювати по щиколотку в крижаній воді. Були встановлені сотні фільтрів, і тільки потім розпочали будівництво.
Фільтри працюють і досі, а от процес будівництва давно припинений. Причини банальні — обіцяні кошти на продовження проекту з бюджету не виділено. Крім того, виконані роботи піддалися єзуїтській ревізії, внаслідок якої були виявлені завищення — принаймні так заявляє КРУ. Нині підрядчик робіт оспорює результати перевірки в судовому порядку. А про продовження будівництва ніхто і не згадує. Припустімо, підрядчик когось не влаштував, але при чому тут люди, одесити, котрі все життя прожили на задвірках цивілізації, світу білого не бачили?..
А тим часом на початку вересня з’явилося повідомлення про те, що Кабмін відмовив у відповідному проханні управлінню з питань надзвичайних ситуацій Одеської облдержадміністрації. Втім, із моменту відмови вже понад два місяці минуло, та й склад Кабміну вкотре благополучно змінився, а з повторним проханням так ніхто нікуди і не звертався. Слабка надія, що до бюджету-2006 буде закладено витрати на зміцнення дамби, похована під товщею свинцевих вод Хаджибейського лиману. Залишається сподіватися на Бога і на те, що навесні 2006 р. Одесу захлеснуть тільки політичні катаклізми. Адже ще однієї повені стара дамба може не витримати...
* * *
Катастрофа Нового Орлеана, яка забрала життя, щонайменше, тисячі городян і завдала на 200 млрд. дол. збитків, пояснюється не тільки і не стільки силою урагану «Катріна», скільки зменшенням необхідного штату Луїзіана бюджету на зміцнення і розширення системи захисних дамб. У них — озеро Понтчартрейн, у нас — Хаджибейський (лиман — по суті, те саме озеро, тільки солоне). Новий Орлеан розташований на три метри нижче рівня моря, Пересп — в абсолютних позначках ще на п’ять метрів нижче, причому лиман буквально нависає, його рівень на три метри вищий. Елементарне запитання напрошується: чи встигнуть евакуювати людей, якщо дамбу прорве?
Стару Одесу колись називали «новим Вавилоном», як би нинішній не перетворитися на «новий Орлеан»...