«...Над чорно-зеленою смердючою водоймою клубочився молочно-білий їдкий туман. На березі, куди не кинь оком, виднілися купи гниючих відходів та сліди від дикунських «оргій». Пожовклі миршавенькі водяні рослини ледь чутно шелестіли...» Ну що, здогадалися, що це? Ні, зовсім не уривок із науково-фантастичного роману з описом інопланетних пейзажів. І навіть не футуристичний прогноз картини нашого земного ландшафту. Наразі це просто авторська замальовка на тему «Живописні пейзажі оболонських озер Опечень восени (і не тільки)».
Той, хто хоч би раз за останні кілька років бував на Оболоні, певно, назве північний правобережний район одним із найперспективніших. Ще б пак! Чого варті лише відомі на весь Київ «Оболонські Липки» на березі затоки Оболонь, де сам мер обіцяв придбати собі житло! Але, як не сумно це констатувати, то лише золота обгортка червивого горіха. Доказ тому — жалюгідний стан прекрасних колись куточків природи — оболонських озер, зокрема озер Опечень (Кирилівського, Вербного, Йорданського та ін.).
«Купатися та ловити рибу заборонено! Вода забруднена!» — застерігає табличка, встановлена працівниками санепідемстанції на березі Кирилівського озера. Та, власне, купатися й рибалити без небезпеки для життя в усіх оболонських озерах можна лише умовно. Навіть попри те, що їх (озер) наразі менше, ніж було колись, більш облаштованими та чистими вони не стали. Але, незважаючи на заборони, люди тут рибалять і купаються. Звичайно, не масово, але стабільно... Важко це уявити, позаяк від одного лише запаху, який долинав від тріщин в кризі чи ще не замерзлих ділянок озера, мене почало нудити.
Саме на занедбаних просторах пустирів навколо оболонських озер та в самих озерах найчастіше знаходять небіжчиків, іноді навіть розчленовані тіла. Влітку навколо озер часто живуть бомжі. Іноді через єдину іскру з їхніх багать вигоряють цілі гектари зелених насаджень. Працівники пожежної охорони лише руками розводять. Винних, як завше, немає — штрафувати ж нікого. Дивно, що і Київське комунальне об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд» крізь пальці дивиться на такі факти, що повторюються з року в рік.
До озер часто спускаються гуртки любителів «кайфу», аби «пихнути», «нюхнути» або «ширнутися» подалі від людських очей. Час від часу на березі можна знайти порожні гаманці. Певно, недарма злочинці всіх видів обрали ці занедбані території своїм прихистком, бо тут — кричи не кричи — ніхто тобі не допоможе. Бо кого ще може занести в ці дикі хащі, перетворені на новітні сміттєві полігони? За свідченням очевидців, в деяких місцях сміття привозять і скидають вантажівками і понині. Уже навіть добрячу колію наїздили. Дійсно: нащо платити за утилізацію, коли можна «на шару»?..
Найбільше вражає «живописний» пейзаж на березі озерця поблизу Оболонського РУВС та Північного вузлу «Київенерго». Складається таке враження, що з усіх усюд сюди хтось методично звалює все, що коли-небудь створювалося людиною. Чого тут тільки немає: і каркаси газових плит, і розбиті старі ліжка, і автомобільні шини, і будматеріали і, певна річ, скільки завгодно банального побутового сміття. Хтось навіть прикотив сюди величезну котушку для кабеля: так вона і стирчить посеред дерев (до речі, як не крути, «скотити» її могли тільки з-за бетонного РУВСівського паркану. Інший варіант — її скинуто з повітря, бо ніяким іншим чином до її теперішнього місцезнаходження дістатися не можна). Із західного боку озера до нього вливається річечка Сирець і якийсь канал, завширшки метрів зо три, який (знову ж таки, за свідченням очевидців) тягнеться аж із заводу залізобетонних конструкцій. Хтозна, які хімічні сполуки несе цей потік до озера...
Фотографуючи озерні «визначні місця» неподалік від Оболонського РУВС, зустрічаю на березі чоловіка похилого віку, який гуляє разом із внучкою. «Ви з газети?» — питає він. — «Так» — відповідаю я.
Пробалакали ми з ним десь із півгодини. І хоч я сам корінний оболонець, та з тієї розмови дізнався багато нового про оболонські озера. І про п’ятдесят тонн мазуту, що колись вилилися в це озеро, і про стічну трубу, яка зливає в Кирилівське із заводу залізобетонних конструкцій бруд, і про гаражі, що понабудовували на схилах кожного озера без антизсувних та фільтраційних споруд (бензин, мастило та просто бруд з усієї України, накопичений під крилами авто, рікою ллються до озер, адже кожен господар дбає про чистоту своєї машини), і про «суботники», що колись тут проводилися і в яких мій співрозмовник особисто брав участь (щороку скошували очерет, прибирали сміття, були навіть штрафні санкції до злісних забруднювачів та засмічувачів). Але такий стан справ тривав недовго, та й давно це було.
Поблизу берега помічаю чимало вмерзлої в кригу риби. «Дивно, — думаю, — в такій забрудненій воді ще й риба є». Мій співрозмовник перехоплює мій погляд. «От бачите, — каже він, — немає навіть кому і отвори в кризі поробити аби не померла риба від недостачі кисню. Зате влітку охочих порибалити вистачає». І це попри заборону санепідемстанції, адже їсти всім хочеться. Наприкінці нашої розмови погляд падає на восьмирічну дівчинку. І знову мій співрозмовник ніби читає мої думки. «Скоро вже нашим дітям та онукам не буде де гуляти та відпочивати», — з сумом в голосі каже він. І я не можу з цим не погодитись.
Рушаю далі, до гаражів. Тут сміття також чимало. А ще більше автомобільного та домашнього непотрібу — певно, автовласники влаштували собі тут щось на кшталт складів. Навіть облаштували імпровізовану загорожу із зварених докупи частин кузовів старих автомобілів. Де ще можна тримати цей непотріб? На балконі — шкода приміщення захламлювати, а в гаражі стільки місця немає — де тоді ставити машину?
Багато хто хвилюється через сильну забрудненість нашого Дніпра. Але те забруднення у порівнянні зі станом оболонських озер не можна назвати таким вже й великим (якщо розглядати питому частку забрудненої та непридатної до використання води). Інакше, як екологічною катастрофою міського масштабу це не назвеш. І найприкріше те, що ця катастрофа поки що всіми ігнорується (!). Попри всю мою повагу до голови Оболонської РДА Миколи Товкача, не думаю, що він колись був у описаних вище місцях. Сумніваюся, що його підлеглі, звітуючи про виконану роботу, возили його на оболонські озера.
Дуже хотілось би, щоб мене почули. Навіть не тільки і не стільки наші можновладці, скільки корінні оболонці, яким небайдужа доля нашого району. Адже скільки користі могли б принести акції на кшталт «суботників» із благоустрою оболонських озер!
Певна річ, благоустрій—це півбіди. Руками волонтерів воду не відфільтруєш і дно не вичистиш... Але початок міг би бути дуже непоганим.