Весну, коли селяни засівають поля, а «здичавілі» за зиму в квартирах городяни їдуть на дачі, у ліси й на береги річок, цілком справедливо називають часом відновлення, розквіту всього сущого. Та є категорія людей, сама професія яких спонукає інакше сприймати хвилюючу пору. Для підривників-піротехників і інших охочих до вибухонебезпечних предметів весна та початок літа воістину стають «збором врожаю», своєрідними «жнивами». Після того як зійшов сніг, ввійшли в береги річки, земля викидає із себе, «вичавлюючи» на поверхню, чергову порцію вибухонебезпечних предметів. Саме цієї пори найчастіше гримлять вибухи. І добре, якщо до них причетні фахівці-сапери з МНС. Однак часто трапляється й інше. І тоді ці вибухи звучать похоронними дзвонами, що свідчать про смерть чи каліцтва «мисливців» за воєнним «сміттям».
Війна вбиває та калічить не лише своїх сучасників, її відлуння чує ще багато поколінь. Відразу після Великої Вітчизняної війни багато людей, особливо діти, ставали жертвами вибухонебезпечних знахідок. Здавалося б, тепер, коли з часу закінчення війни минуло майже шість десятків років, кількість вибухів, що забирають людські життя, має якщо вже не зрівнятися з нулем, то значно скоротитися. Та, на жаль: за останні роки число страшних знахідок, утім, як і трагедій, пов’язаних із вибухонебезпечними предметами, за твердженнями фахівців МНС, не має тенденції до «заморожування». Ось лише невеличкий перелік із трагічної хроніки подій:
1985 року внаслідок вибуху виявленого снаряда гине п’ятеро дітей із села Толоконь Вишгородського району, — такий результат пустощів із небезпечними предметами.
1999 року в смт Баришівка при спробі розрізати міну за допомогою електрозварювального апарата один чоловік загинув, а інший отримав травму.
Того самого року в селі Старе Бориспільського району знову намагалися розрізати міну, цього разу — на токарському верстаті. Виконавець був смертельно травмований...
Список прикладів легковажного ставлення населення до вибухонебезпечних знахідок можна було б продовжити. У зраненої війною землі таїться ще багато смертоносного вантажу, що підстерігає своїх жертв. Лише за 2001 рік сапери виявили та знешкодили близько 1,5 тисячі вибухонебезпечних предметів, у тому числі — майже тисячу авіабомб, сотні снарядів, мін, гранати.
Окремо від цієї статистики стоїть страшна знахідка — у Білоцерківському районі біля села Фурси в урочищі виявили цілий арсенал боєприпасів часів війни. Одних лише авіабомб було понад тисячу одиниць. Ця знахідка являла собою грізну небезпеку, тим паче, що бомби та снаряди були розкидані по великій території. Як виявилося, відступаючі німецько-фашистські війська підірвали в тому місці склад зброї. Та не всі боєприпаси вибухнули. Чимало з них, вагою від 50 кг до кількох тонн, залишилися лежати в землі впродовж шестидесяти років через те, що на цьому місці довго знаходився військовий об’єкт, куди мало хто міг пройти. І лише після його ліквідації знайшли страшний арсенал. Для розмінування знадобилися роботи філігранної точності, які були під силу лише спеціальним підрозділам МНС. Авіабомби мали дуже складну конструкцію, у кожній із них було по кілька детонаторів. На місце надзвичайної події довелося виїжджати оперативній мобільній групі управління з питань надзвичайних ситуацій Київської облдержадміністрації та піротехнічній групі військової частини Д-0040 МНС України, пожежним, міліції. Всю цю масу людей задіяли завдяки «старанням»... двох жителів Білої Церкви, які знайшли авіаційну бомбу й намагалися виплавити з неї тол, не відаючи, що в бомбі був підсилювач заряду. У результаті один «плавильник» загинув, інший ледь не залишився глухий, а безліч фахівців отримали позапланову роботу.
Уже пізніше під Києвом, у районі, який у воєнні роки називався Лютізьким плацдармом і де йшли жорстокі бої, знайшли 136 мін та снарядів. Працівники МНС області добре запам’ятали й 9 травня минулого року, яке більшість із них провели не за святковим столом, а в буквальному значенні на полі битви: знешкоджували бомби та снаряди на околиці села Губин, що в Іванківському районі. Усе розпочалося з неправомірних дій так званих «чорних слідопитів», як віднедавна називають мисливців покопатися на місцях минулих боїв із метою розжитися різними нагородами, зброєю і боєприпасами. Отже, ці самі «слідопити» у лісі, у безпосередній близькості від Чорнобильської зони, знайшли та розкопали бліндаж часів війни. Знайдені в ньому міни вони витягли на поверхню, але в плани втрутилася стихія. Загорівся ліс, і пожежа, що розпочалася, злякала «слідопитів». Люди, які гасили її, і викликали працівників МНС.
Уже нинішнього року було виявлено та знешкоджено 12 мін і снарядів. І це лише початок. Заступник начальника управління з питань надзвичайних ситуацій Київської облдержадміністрації полковник Ігор Боровков вважає, що черговий пік небезпечних знахідок очікують у розпал весни. Судячи з усього, земля вивергне із себе не менше небезпечних предметів, ніж траплялося раніше. Такий прогноз базується на тому, що сніговий покрив був більше за звичайний, отже, і більш активна повінь призведе до різноманітних розмивів, зсувів, і неодмінно виявляться всюдисущі вибухонебезпечні предмети.
Слід сказати, що в столичній області працюють особливо кваліфіковані піротехніки. Бригада «Київська» — це спеціально підібрані та навчені контрактники, офіцери та прапорщики. Як відомо, на місця знахідок вибухонебезпечних предметів виїжджають підрозділи й міліції, і Міноборони. Та роботи зі знешкодження авіабомб, відповідно до спеціального спільного наказу МНС, Міноборони та МВС дозволено проводити лише піротехнікам МНС. У кожній такій групі — по 10—12 чоловік. Вони мобільні, добре підготовлені. Нещодавно «на озброєнні» групи з’явився унікальний імпортний прилад, за допомогою якого за короткий час було виявлено багато вибухових речовин, і тим самим збережено чимало життів. Деякі знають, що традиційні саперні пристосування дозволяють заглянути в глиб землі в межах 30 см. Цього явно не досить. Адже бомба, що впала з літака й не розірвалася, як правило, проникає в землю на 2—3 метри й там чекає свого часу. Отже, радіус роботи нового приладу — до 10 метрів. З його допомогою обстежені парки столиці та області. Особливу увагу еменесівці приділяють місцям запеклих боїв під час Великої Вітчизняної війни. Практика також показала, що боєприпаси часто знаходяться на територіях залишених підприємств.
Чому ж кількість витягнутих із землі вибухонебезпечних предметів не зменшується? До вже зазначених причин можна додати ще кілька. Приміром, металевий бум досяг таких висот, що люди, особливо жителі сільської місцевості, із метою хоч якогось заробітку не цураються так званого «воєнного сміття», серед якого трапляються і предмети, що несуть смерть. І сучасні фермери, отримавши у своє розпорядження земельні ділянки, уважно оглядають усі складки землі. Будівельний бум теж робить свою справу: під бульдозерами та лопатами нерідко лунає скрегіт металу об метал, а останній може виявитися смертоносною міною чи снарядом.
Фахівці МНС розповідали про воістину трагікомічні випадки. Приміром, виявивши вибухонебезпечну знахідку на місці фундаменту майбутнього будинку, горе-будівельники, щоб не мати зайвої турботи, «перезаховують» її, як правило, неподалік. Не розуміючи, що в буквальному значенні слова закладають міни для своїх дітей. Деякі вважають себе настільки розумними та компетентними, що наважуються витоплювати тол із снарядів і авіабомб. Вони знають, що тол справді не вибухає при нагріванні та його можна зібрати для подальшого використання. Та не знають того, що відомо фахівцям: тол цілком міг бути замінений іншою вибуховою речовиною, яка, на відміну від нього, при нагріванні вибухне. Їм невтямки, що під час війни при виготовленні як радянських, так і німецьких боєприпасів часто порушувалися технології, унаслідок чого вибухівка по-різному реагує на удари та зміну температури. І передбачити її поведінку нефахівцю неможливо.
Чимало людей розплачуються своїми життями за незнання простих істин. А все дуже просто: не чіпати підозрілий предмет, позначити місце знахідки та зателефонувати в міліцію або в МНС. За даними експертів Червоного Хреста, у 71 країні світу дотепер «ховаються» близько 120 мільйонів протипіхотних мін і невідома кількість снарядів і авіабомб, що залишилися після воєнних конфліктів. Кожного місяця ці вибухонебезпечні предмети вбивають і калічать близько двох тисяч людей. Наша країна, яка перебувала в епіцентрі Другої світової війни, належить до найнасиченіших вибухонебезпечними предметами територій. Отже, перед тим, як виходити «на природу» і колупатися в землі, є над чим задуматися...