За даними Європейського екологічного бюро, тільки 1998 року в Європі нагромадилося 6 мільйонів тонн застарілої техніки, і відтоді цей показник щорічно зростав на 4 відсотки — утричі швидше, ніж загальний обсяг муніципального сміття. Поки що йдеться не тільки про комп’ютери, а й про старі телевізори, холодильники і стереосистеми. Проте саме комп’ютери старіють настільки стрімко, що в ЄС цю проблему змушені розв’язувати вже у законодавчому порядку, поклавши відповідальність за утилізацію застарілої техніки на її виробників (або імпортерів). Тим паче що електронні пристрої містять дуже токсичні з’єднання, які, потрапляючи в навколишнє середовище, створюють серйозну небезпеку для життя людей.
Так, наприклад, 22 відсотки ртуті, що видобувається щороку в усьому світі, йде саме на потреби електронної промисловості і, зокрема, міститься в мобільних телефонах. Кадмій, який є канцерогеном, використовується практично в усіх напівпровідникових пристроях. Свинець, особливо токсичний для нервової системи, міститься в акумуляторах і екранах моніторів. У міру розкладання захисних покриттів з електронних пристроїв у навколишнє середовище виділяється діоксин та інші високотоксичні з’єднання. На цей час лише три європейські країни — Швейцарія, Норвегія і Голландія — створили офіційні консорціуми, які регулюють утилізацію всього цього електронного сміття. І ось у надрах ЄС зародилася ідея запровадити подушні квоти на переробку електронного утилю — всього того, що колись мало штепсель або батарейку. Єврокомісія пропонує встановити таку квоту в розмірі 4 кілограми на душу населення на рік, а Європарламент наполягає на 6 кілограмах.
Передбачається, що цей законопроект приймуть лише наступного року. Власне, утилізувати електротехніку європейські країни розпочнуть з 2006-го або навіть 2008 року. За прогнозами, витрати на утилізацію в масштабах усієї Західної Європи становитимуть 5,4—6,7 мільярда доларів щорічно.
Великі виробники досить доброзичливо сприйняли цю ініціативу і навіть пообіцяли, що такі витрати не дуже позначаться на роздрібних цінах — електротехніка в підсумку подорожчає, щонайбільше, на п’ять відсотків. Понад те, деякі великі фірми вже добровільно взялися за розв’язання проблеми утилізації. Наприклад, Fujitsu Siemens уже побудувала в Німеччині переробний завод загальною площею 8 тис. квадратних метрів, на якому за рік переробляється 193 тис. клавіатур, моніторів, принтерів та іншої застарілої техніки. 90 відсотків усіх матеріалів ідуть на повторне використання, і завод навіть отримує прибуток.
І ще один момент робить цей проект в очах європейського обивателя дуже привабливим. Заводи з переробки, служби доставки, центри складання потребуватимуть величезної кількості робочих рук. А будь-який проект, який обіцяє створення в Західній Європі нових робочих місць, заздалегідь приречений на успіх. Тільки б не затопило нас цунамі застарілої техніки, що може ринути із Заходу під виглядом гуманітарної допомоги.