UA / RU
Підтримати ZN.ua

«М’ЯСОЇДНА» АКВАКУЛЬТУРА ПРОТИ «КІЛЬКИ В ТОМАТІ»

Сумно, але факт: рибам стає дедалі незатишніше на Землі. Швидке виснаження рибних запасів — неминучий результат сучасної промислової технології, яка обрушилася на дедалі менші морські популяції...

Автор: Деніел Паулі

Сумно, але факт: рибам стає дедалі незатишніше на Землі. Швидке виснаження рибних запасів — неминучий результат сучасної промислової технології, яка обрушилася на дедалі менші морські популяції. Це зменшення досі маскується наявністю морепродуктів, раніше недоступних (приміром, таких, як лосось, що його спеціально розводять) і масованим імпортом риби з держав, які розвиваються.

Надмірний рибний промисел став серйозною проблемою в усьому світі. Дедалі більше ловлять рибу, а також їстівних молюсків і ракоподібних, що є їжею більших мешканців морів-океанів. Така тенденція передбачає низькоякісну заміну високоякісній рибі, до якої ми звикли, і неминуче приведе нас до ловлі планктону, особливо медуз. Утім, медузи, що їх свого часу споживали лише у Східній Азії, вже сьогодні є продуктом, експортованим на всі континенти.

Поліпшити «рибну» ситуацію у принципі могла б аквакультура. Проте вона спрямована на два принципово різні види діяльності.

Перший — розведення двостулкових молюсків (устриць та мідій) або прісноводної риби, такої як короп і тилапія. Цей тип аквакультури поширений в основному у країнах, які розвиваються, — Китаї, на Філіппінах, у Бангладеші — і забезпечує їхнє населення доступними за ціною дарами моря.

Другий тип аквакультури зосереджений на розведенні м’ясоїдної риби — лосося або морського окуня і відгодовуванні дикого тунця в неволі. Лосось, капродон або тунець харчуються м’ясом. Якщо того ж таки лосося годувати лише рослинною їжею, він погано ростиме і врешті-решт на смак нагадуватиме тофу. А тунця немає ніякого сенсу навіть намагатися пригощати чимось іще, крім риби.

Чим активніше розвиватиметься «м’ясоїдна» аквакультура, тим менше буде дешевої риби, такої як сардина, оселедець, скумбрія та кілька. Крім того, розведення тунця, лосося тощо збільшує тиск на запаси дикої риби.

Ми повинні зрозуміти: рибні господарства — не джерело нескінченно зростаючих поставок продукції для нескінченно зростаючого населення. Морепродукти мають стати корисним доповненням до дієти, побудованої на зернових. Понад те, «нові» рибні господарства — це невеликі підприємства, і «обробляти» їм слід запаси морських заповідників, захищених ділянок океану. Їх ми зобов’язані створити, аби дати змогу морським екосистемам та їхнім мешканцям відновити бодай частину з їхнього колишнього багатства. Тоді згодом вони зможуть знову ним поділитися.