Незвичні погодні виверти в останні років п’ять-десять змінили ставлення українців до кліматичних змін. Скептицизму поменшало. Про це свідчать, зокрема, дослідження Української кліматичної мережі за 2021 рік: понад 70% українців помітили, що клімат уже не той. І лише 3% «щасливців» і досі нічого не бачать і нічим не переймаються.
Запізніле визнання
Чимало людей уже відчули кліматичні перекоси на власній шкірі. Комусь це вилилось у серйозну копійку і навіть коштувало життя. У травні 2020-го один із фермерів Кілійського району Одеської області скоїв суїцид, втративши врожай через посуху. Заробітку — нуль, борги за кредитами залишилися. Фермери регіону через дворічний жорсткий дефіцит опадів і аномально суху й теплу зиму втратили від 30 до 70% посівів. На іншому кінці світу — на острові Шпіцберген — місцеві вже десять років не пам’ятають льоду в Іс-фіорді, що поруч із містом Лонгйїр норвезької провінції Свальбард. Замість снігу у Лонгйїрі віднедавна часто дощить.
Світ відчув кліматичні зміни і почав міркувати, що із цим робити. «Про це, зокрема, говорять останні події в науковій спільноті, — каже кліматолог, учасниця Міжурядової групи експертів зі зміни клімату Світлана Краковська. — Нобелівські лауреати торік отримали нобелівські премії за відкриття, зроблені 50 років тому. За кліматичні моделі, за методи, за якими можна відстежити антропогенний вплив на кліматичні системи. І це якраз і вказує на те, що світ усвідомлює кліматичні зміни».
Так, 2021-го Нобелівську премію з фізики отримали Клаус Гассельманн і Сюкуро Манабе за фізичне моделювання клімату Землі. Манабе передбачив кліматичну кризу далекого 1966-го. Маючи у розпорядженні лише математичні формули і примітивні комп’ютери, науковець створив погодну модель, яка показала залежність температури Землі від концентрації вуглекислого газу в атмосфері. Всі розрахунки підтвердилися вже у 2005–2015 роках. Це були десять найгарячіших і найсухіших років за всю історію погодних спостережень, кажуть кліматологи. Найбільше дісталося регіонам, де тепло або холод завжди були на максимумі. В Заполяр’ї швидко зникали льодовики, у зонах вічної мерзлоти почалися зсуви ґрунту через розмерзання верхніх його шарів. А у спекотних краях колишні тропічні зливи змінили затяжні посухи. Помірні широти, в яких живе Україна, поки найменше відчувають кліматичні струси.
«В Україні був 2020 рік, який показав, що можна побачити в результаті зміни клімату. Почнемо з того, що снігу практично не було, як і самої зими. Температура була майже весь сезон вище нуля. Які наслідки цього?
По-перше це був уже восьмий рік поспіль з опадами нижче за норму і третій рік, як тривала посуха по всій Україні. Навесні, до появи трави, ґрунт був настільки сухим, що з’явилися навіть пилові бурі в Чернігівській і Сумській областях. У Чорнобильській зоні горів ліс. У нас починається пожежонебезпечний період із 1 квітня. А тоді в зоні відчуження пожежі почалися вже у березні. 2020-го було дуже тепло тривалий час, а в травні, навпаки, було перевищення норми опадів і відносно холодно, як для травня.
У червні у нас були дощові паводки в Карпатах — в Івано-Франківській і Чернівецькій областях. Того ж року був і град дуже великого розміру, і хвилі надзвичайної спеки. Були і так звані тропічні ночі, коли температура у нічний час не падала нижче 20 градусів. До такого не пристосовані ні люди, ні екосистеми в наших помірних широтах і особливо на півночі країни», — зазначила Світлана Краковська.
Світовий океан «з’їв» 1500 квінтильйонів кілокалорій
Для більшості людей слова «глобальне потепління» і те, на скільки градусів воно сталося, нічого не говорять. Людям видається це дрібницею. Масштаб можна зрозуміти на приблизних прикладних цифрах.
Беремо, приміром, теплоємність води, яка пояснює, скільки енергії потрібно для нагрівання 1 літра води на 1 градус (0,994 кілокалорії). І рахуємо, яку енергію слід надати Світовому океану, щоб той потеплішав на один градус. А його об’єм, між іншим, становить близько 1,34 млрд кубічних кілометрів води.
Звісно, планета нагрівається вся, а не лише акваторія. Кліматологи порахували, що нагрівання над суходолом навіть більше — в середньому на 1,59 градуса. Утім, врахувати сушу складно через велике різноманіття матерії, яка має різну теплоємність. Тож зупинимося на воді.
Отже, на підігрів Світового океану на один градус потрібно 1330 квінтильйонів кілокалорій — таке собі число з 18 нулями. Це багато чи ні?
За даними Міжнародного енергетичного агентства (TPES), загальне первинне постачання енергії (Total Primary Energy Supply), приміром, 2013-го становило 157,5 ПВт·год, або 0,13 квінтильйона кілокалорій. Поділивши 1330 квінтильйонів на 0,13 квінтильйонів, отримаємо приголомшливі цифри: енергії, яка підігріла Світовий океан на один градус, вистачило б усій нинішній людській цивілізації майже на 10 000 років.
Мабуть, ще багато хто пам’ятає резонансне випробовування колишнім Союзом 30 жовтня 1961-го водневої 100-мегатонної «цар-бомби». Потужність зброї була безпрецедентною. Утім, її енергія порівняно з енергією потепління Світового океану — трохи більше, ніж ніщо. Знадобилося б майже 13,5 мільйона таких боєзарядів, щоб підігріти воду на планеті на один градус. А ще ж до цих 1330 океанічних квінтильйонів кілокалорій треба додати енергію материків, теж підігрітих на 1,59 градуса. І врахувати, що Земля продовжує «заряджатися», бо люди й надалі натягують на планету парникову плівку у вигляді викидів СО2, метану та інших газів.
У Паризькій угоді (2015) прописана червона межа «нагрівання» — 1,5 градуса, після чого деструктивні процеси в багатьох екосистемах стануть незворотними. Це, звісно, не означає, що людство вимре. Але життя на планеті стане нестерпним через постійні погодні катаклізми. А що таке ці катаклізми? Лише для людей це загроза і збитки, а для природи — звичайне балансування. Клімат урівноважується по-новому. До індустріального періоду точка рівноваги була відносно стабільною, а наразі природа шукає іншу.
Ще у школі на уроках нам розповідали про те, що у сполучених посудинах різний тиск і температура прагнуть вирівнятися. Земля — це цілий набір сполучених посудин. Через парниковий ефект деякі ділянки нагріваються більше, ніж колись. Формується більше зон високих атмосферних тисків, а відтак, вирівнювання стає жорсткішим — урагани, суховії, шторми.
А десь, навпаки, нагрівання підрівняло все так, що із сусідніми «посудинами» великих різниць у тиску і температурі не стало. Тож вітри ослабли, повітряні маси не переміщуються. Це неабиякий ризик для густонаселених міст і регіонів. Досить пригадати Великий смог у Лондоні 1952-го. Через повний штиль лише за кілька днів загинуло понад 12 тисяч людей. Місто вчаділо від власної кіптяви, яка не вивітрювалася з вулиць.
Lagom. Українська версія
Кліматологи кажуть, що залякування людей кліматичними наслідками дає зворотний ефект. Проводилися відповідні дослідження, які довели, що від усвідомлення неминучості лиха люди або опускають руки, або, навпаки, ще більше марнують ресурси, щоб «встигнути пожити». На думку Світлани Краковської, необхідно грати в довгу. Потрібна стратегія перевиховання глобальної свідомості, яка змістить фокус з марнотратства на стриманість.
В Україні усвідомлення кліматичного лиха лишень з’являється. П’ять років тому було окреме слухання у Верховній Раді на цю тему. Це була знакова подія, коли з найвищої трибуни країни обговорювали цю проблематику.
Людям має бути економічно вигідно жити у дружбі з довкіллям. Це завдання влади — відрегулювати все податками так, щоб ми купували речі, які не перетворюють планету на смітник і не збільшують концентрацію СО2 в атмосфері. Кожен виріб — це витрачена енергія. Сьогодні це здебільшого спалені вуглеводні.
Країни ЄС уже адмініструють так званий карбонний податок: ставки різні — від 60 до 116 євро за тонну СО2. Україна приєдналася до тренду, встановивши поки 1 євро/тонна СО2 зі стаціонарних джерел — заводів, фабрик тощо. На черзі — пересувні, передусім транспорт, який, за даними Міжурядової групи експертів ООН, викидає близько 15% парникових газів.
Вдалі економічні важелі — лише частина успіху. Ключовим має стати переосмислення самої ідеї відносин із довкіллям. Агресивне споживацтво має нарешті відмерти. Утім, далеко не всі готові змінювати свої звички. Психолог Ірина Шевня вважає, що це є причиною того, чому й досі багато людей не хочуть чути чи вірити у стрімку зміну клімату.
«Щоб повірити в такі зміни, як і в те, що відповідальність за них лежить на людській діяльності, доведеться перекласти це на себе. По суті, визнати, що і я серед тих, хто кепсько тисне на природу. Визнавати свої помилки і відповідальність не всім подобається. Тож багато хто уникає цього. Просто не дивиться у той бік: «Не бачу проблеми, отже, її не існує».
Ще одна категорія людей часто-густо вважає, що їхній маленький внесок ні на що не вплине. Це поширена помилка. На цьому етапі руйнуються всі великі справи. Люди запитують: а що я можу? Насправді — багато чого. Звісно, не варто себе ламати через коліно, але, скажімо, змінити бодай одну споживацьку звичку під силу будь-кому», — вважає Ірина Шевня.
Дечого, звісно, можна повчитися у шведів. Їхня філософія, яку вони називають lagom, — основа національного благополуччя Швеції. Вона вчить насолоджуватися необхідним, не перевантажуючись зайвим. По суті, концепція заявляє: «Не надто багато, не надто мало, а якраз». Lagom відображена буквально всюди — в раціональному споживанні, мінімалізмі у дизайні, практичності речей, економії природних ресурсів і соціальній відповідальності.
Приміром, молоко 1,5% жирності — найулюбленіше у шведів, бо воно не надто жирне, але й не знежирене. А так звані ReUse-крамниці (повторного використання) дуже популярні в країні. Хтось віддає речі, які не потрібні, хтось купує. І ніхто не цурається.
Важко уявити, щоб в Україні якийсь «круть» купив би собі бодай щось із біркою б/в. Шлях переосмислення здичавілого консюмеризму тривалий, але пройти його доведеться. Український lagom зароджується.
Приміром, у Києві, Львові, Одесі вже з’явилися перші #zerowaste-крамниці, де навіть зубна паста продається на розлив. Жодної одноразової тари, пластику чи іншої вуглецевмісної упаковки. Ключова ідея — купуєш стільки, скільки тобі треба, у власну тару. Або у багаторазову тару крамниці, яку потім можна повернути.
Або ще контейнери для збору непотрібного, старого, зношеного одягу. У Києві такі от-от з’являться. У деяких інших містах вони працюють досить давно. Зібраний текстиль сортують за фракціями. Речі в прийнятному стані надходять до спеціальних соціальних крамниць і продаються за умовну ціну. Те, що не годиться на продаж, переробляється на обтиральний матеріал, який із задоволенням купують підприємства. Зібрані кошти використовують на благодійні проєкти для лікарень.
Звісно, це ще поодинокі проєкти, але у новій парадигмі існування, до якої світ швидко рухається, такі ініціативи стануть не просто звичними, але і обов’язковими. Питання лише в тім, як швидко ми переоцінимо старі звички і пристосуємо себе до нового climate-friendly життя.
Більше статей Романа Яненко читайте за посиланням.