Те, що статус столиці — майже смертельний, коли йдеться про збереження стародавнього і гарного міста, вже давно й переконливо довели більшовики. Вони знесли Михайлівський собор і багато інших знакових храмів, аби побудувати будинки для бюрократів. Лише диво врятувало Святу Софію...
Прикро, але роки незалежності не тільки не вберегли стародавнє місто, а й б’ють по ньому з дедалі більшою силою. Могутні грошові мішки відвойовують ласі шматки міської території для спорудження своїх жахливих будівель. При цьому знищується силует Великого міста. Один із ідеологів архітектурного шабашу — Бабушкін — навіть відлив це дійство у певну естетичну формулу. На його думку, турист, який наближається до Києва кораблем, із подивом бачить «дикі ліси» на його схилах. І цьому неподобству, виявляється, можна зарадити... якщо дерева зрубати і забудувати набережну багатоповерхівками. Принаймні приблизно такими словами колись головний архітектор міста обізвав парки на схилах Дніпра, від самих назв яких віє поезією: Маріїнський, Володимирська гірка...
Можна назвати ще багато лих, які чигають на столицю, переповнену чиновниками. Не можна сказати, що це турбує лише нас, українців. Над тим, що чиновників потрібно вивести з культурного, фінансового і ділового центру країни, мабуть, першими замислилися американці. Вільні люди США вирішили, що буде краще, коли їхній уряд перебуватиме подалі від усіляких фінансових акул тощо. Тому неподалік Нью-Йорка з’явилася столиця цієї держави — Вашингтон, де працює американський уряд і куди з’їжджаються регіональні чиновники із США та інших країн. Як стверджують знавці американського суспільства, це себе виправдало — у Вашингтоні склався певний психологічний мікроклімат. Кажуть, що це одна з причин того, що у США так мало корупції.
І в наш час є чимало прикладів перенесення (хай із інших міркувань) столиць. Так, у казахському степу за лічені роки з’явилася Астана. Ще раніше рішення про перенесення столиці ближче до центру країни прийняла Бразилія, і там, буквально на порожньому місці, було створено нову столицю, яку назвали Бразиліа.
Революційні проекти витають і над Україною. Один із них не залишить спокійним жодного киянина: а чому б і нам не винести з Києва урядові установи? Оглядач «ДТ» звернувся до відомого архітектора і географа, лауреата Державних премій України у галузі архітектури, професора Володимира НУДЕЛЬМАНА.
— Володимире Іллічу, чи є сенс у перенесенні міністерств із Києва? І невже нова влада з усіма її теперішніми турботами може всерйоз звернути увагу на такі, скажімо так, екстравагантні проекти?
— Новій владі необхідно продемонструвати свіжі підходи до територіальної організації суспільства, до використання потенціалу міст та інших населених пунктів. Потрібно розвантажити місто від надмірного автомобільного скупчення. Не в останню чергу через те, що Київ сьогодні — найбільш загазоване місто України, в якому 700 тисяч «залізних коней». Столичні чиновники користуються машинами дуже інтенсивно, і все регіональне чиновництво їздить до свого начальства в Київ лише автомобілями. Все це погіршує екологічну ситуацію. І якщо не винести міністерства з міста, ситуація в досяжному майбутньому стане нестерпною.
Видалення владних структур зі стольного граду відразу послабить бажання вибивати ділянки в центрі міста для розміщення офісних монстрів, які спотворюють Київ. Погляньте — якщо досі вирубувалися сквери, то тепер настала черга ліквідації у центрі дитячих установ. Останні події з кіностудіями свідчать — уже вдарив дзвін по культурних установах. А слідом за ними підуть із молотка й наукові установи, які займають у центрі безліч ласих шматків...
Реалізація ідеї перенесення урядових установ зі столиці дозволить зберегти історичне обличчя міста, а також його культурну і природну своєрідність. Є таке поняття — місія міста. Київ з усіма притаманними йому особливостями має залишатися духовним, культурним і науковим центром. Окрім того, він може стати центром не лише України, а й Центральної, і Східної Європи, східного слов’янства. У нього є передумови для цього. Все це дозволить покращити імідж міста як світового туристичного центру, залучити сюди інвестиції, зробити Київ більш відкритим світу, продемонструвавши тим самим цінності, властиві українському народу.
У сучасних умовах саме історична своєрідність — найважливіший ресурс розвитку міста. Політика її збереження дозволяє запобігати негативним сторонам глобалізації, що тиражують використання однакових форм простору на території земної кулі. До того ж сьогодні промисловість — відживаюча форма діяльності. ВР у першому читанні прийняла Закон «Про стимулювання розвитку регіонів». У ньому вказується на одну з прикмет депресивності в регіоні — це підвищена частка зайнятих у промисловості. З огляду на такі тенденції розвитку світу, неефективно, коли в такому унікальному місті, як Київ, та й в інших українських мегаполісах, великі території зайняті виробничими площами. У містах повинні розвиватися сучасні види діяльності — розгортати свою роботу інноваційні інфраструктури, організації, що надають фінансові, сервісні, туристичні послуги, тобто все виробництво має перебудовуватися на створення нової якості обслуговування, сучасних технологій, ідей. Ці види діяльності споживають дуже мало ресурсів на одиницю випуску продукції. Вони екологічно нешкідливі, забезпечують городян престижними і високооплачуваними робочими місцями й поповнюють дохід міста.
— Ви можете навести утилітарні аргументи, здатні переконати владу, що в перенесенні міністерств є необхідність і актуальність?
— Насамперед у теперішньому розміщенні міністерств у Києві не проглядається ні найменша логіка. Наприклад, чому Міністерство аграрної політики розміщене в самому центрі Хрещатика — місці народних гулянь, а Міністерство юстиції і МНС — в чудових, але незручних для цих потреб старовинних будинках, яким можна знайти краще застосування? Напевно, місце й будівлі, які звільнили б Міністерства оборони або транспорту, могли бути використані раціональніше. Переобладнавши ці будинки під інші види діяльності, від них можна отримувати величезний дохід. Винесення міністерств із міста дозволить досягти ще однієї мети: Київ виводиться із протестної зони — демонстрації, протести проти дій влади переносяться на іншу територію.
Соціологи вважають, що видалення міністерств зі столиці має певною мірою зменшити корупцію — розосередження влади і бізнесу сприятиме очищенню їхніх взаємин. Не в накладі залишаться й міста, до яких буде перенесено міністерства. Це надасть їм нового імпульсу для розвитку. Якщо продати міністерські будівлі інвесторам (а охочих, безумовно, буде чимало), можна виручити достатньо коштів, аби наново побудувати міністерські комплекси і технічно оснастити їх на новому місці, де земля не буде такою дорогою.
— У цьому справді є логіка, але куди перенести міністерства?
— Можуть бути варіанти близького винесення. Наприклад, у Лондоні міністерства розміщуються на околицях столиці. Такий варіант можна реалізувати і в нас. Ось закінчується Київ — і починаються Конча, Плюти, Українка. Тут, на вільних територіях, і розміщується міністерський комплекс. До речі, майже все вище начальство живе в цьому районі — йому до роботи буде зовсім близько. А для звичайних співробітників із Києва курсуватимуть експрес-автобуси. Об’їзна дорога дозволяє не їхати через центр. Дев’ятий міжнародний транспортний коридор у цьому місці перетне Дніпро і вийде на протилежний бік. Це зручно для тих громадян, які хочуть потрапити сюди зі східних регіонів країни...
Інший варіант пов’язаний із найсучаснішою українською трасою, що пролягає до аеропорту Бориспіль. На шляху лежить Чубинське, де щороку відбуваються сільгоспвиставки. Тут достатньо місця, що дозволяє вибудувати міністерський комплекс і зібрати все вище управління в одному місці. Цей план можна реалізовувати й поступово — для початку, як пілотний проект, сюди можна перенести лише Міністерство аграрної політики...
Архітектори вже обговорювали ідею перенесення всіх цих об’єктів на Теличку, де їх можна розмістити по обидва боки Південного мосту. Поки що ця територія інтенсивно використовується під склади, бази тощо. Там планується потужний торговельно-розважальний комплекс, до проектування якого залучено студентів Гарвардського університету. До речі, самі Гарвард і Бостон подають приклад вирішення таких проблем. Там був великий порт, і, коли потреба в ньому відпала, муніципалітет за один долар продав його і всю територію приватним інвесторам, застерігши свою частку у прибутках. На цьому місці було створено привабливий центр. Звісно, на Теличці можна розмістити міністерства. Однак, на мій погляд, це погане рішення, бо згодом тут буде дуже дорога земля, і використовувати її для чиновників, які проводитимуть там лише третину доби, а решту часу будівлі стоятимуть порожні, — не по-господарському.
Альтернатива розміщенню міністерств на околицях Києва — далеке їх винесення. Тут також можливі варіанти. По-перше, слід врахувати, що в усьому світі міста поблизу головної річки країни розміщені з певним ритмом, оскільки вона, особливо в місцях її перетину з транспортними магістралями, утворює підвищений потенціал зростання. У нас між Києвом і Дніпропетровськом таких міст немає. До речі, коли Катерина Друга їхала до Потьомкіна, вона пересідала з карети на корабель у Кременчуці. Місто їй настільки сподобалося, що вона висловила ідею перенесення сюди... столиці Російської імперії...
Є й інші чудові міста в Україні. Так, дуже зручно розмістити міністерства в Черкаській області у Чигирині-Батурині, де президент хоче створити свою резиденцію...
Погано, коли вся країна для вирішення своїх проблем рветься до Києва. В Україні вже склалися природні дублери у провінції — це мільйонники: Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів. Однак тут впадає в око несиметричність: якщо у східній частині ці центри розміщені більш-менш рівномірно, то в південній — Одеса на краю і Львів на заході. А простір у центральній частині України взагалі не має головного міста. Вінниця може врівноважити дисонанс. На її користь є серйозні аргументи — не випадково Гітлер побудував собі резиденцію саме тут. У цьому місті мало розташуватися протиповітряне командування країн Варшавського Договору.
Не завадить вивести з Києва і обладміністрацію. Коли її приміщення розташовані тут, вона не може на рівних говорити з міською владою на чужій території. А її можна перевести, приміром, до Ірпеня, де вона опиниться у розкішних природних умовах, побудує нові будинки і командуватиме парадом у себе вдома.
— Але якщо реалізується ідея О.Омельченка про створення Столичного регіону, обласна влада знову потрапить у прийми?
— Генеральний план Москви, наприклад, вирішено таким чином, що місто не вийшло за теперішню міську лінію і вмістилося у простір, який займає нині. Західний досвід свідчить, що раціональніше не об’єднувати, а в межах приміських зон створити спеціальні органи управління, куди всі муніципалітети входять на рівних і відповідають за вирішення своїх завдань. Інша річ, що місто має вступити в договірні відносини з навколишніми адміністративно-територіальними одиницями.
— Проте населення Києва у перспективі може бурхливо зрости, і тоді єдиний вихід — рубати парки. Що ж робити?
— Навпаки, на Київ чекає зменшення чисельності населення. Колись вважалося, що населення столиці має становити п’ять відсотків від населення країни. Сьогодні в Україні 47 мільйонів. Тож порахуйте — у нас уже відбулося насичення. За старим Генеральним планом, населення Києва мало становити близько трьох мільйонів п’ятдесяти тисяч. Проте не так склалося, як гадалося. З 1993 року населення Києва почало скорочуватися. Правда, останніми роками воно трохи зростає. Хоча тут є нюанси, пов’язані з тим, що денне населення Києва перевищує три мільйони осіб, оскільки триста тисяч приїздять сюди на роботу. Крім того, в місті багато туристів, людей, які прибувають до міста у справах. Тому вся інфраструктура Києва має бути розрахована на 3,5, можливо — навіть на 4 мільйони людей.
— У центрі Києва живе дуже багато літніх людей. А все-таки столиця — це місто молодих і честолюбних. Про це теж не завадило б подумати, чи не так?
— Якщо взяти Париж — це наймолодше за віковою структурою місто Франції, бо там створено умови, щоб людина перед пенсією переїжджала у передмістя. Там кращі природні умови, вона накопичила грошей і може собі щось дозволити. Це звільняє місця в столиці для молодих, амбіційних. І це добре!
А в центральній зоні Києва справді висока питома вага пенсіонерів, яким уся ця розважальна і кар’єрна інфраструктура ні до чого. Тут жахливі транспортні проблеми, і це вкорочує життя. Дослідження свідчать, що в мегаполісах відчувається синдром великого міста. З’являється немотивована агресія у людей. І людина весь час перебуває під стресом. Необхідно створити умови, які стимулювали б бажання людей пенсійного віку перебиратися у приміські зони. Наприклад, у пенсіонера в Києві трикімнатна квартира. Він може продати її за сто тисяч доларів, і йому має бути підготовлена можливість купити набагато дешевшу квартиру в котеджному місті з чудовими умовами життя. У нього ще залишаться гроші для того, щоб дожити решту днів...
Київ висмоктує трудові ресурси з навколишньої території. Тут кращі умови для здобуття освіти, отримання медичних послуг, дозвілля. І треба подбати, щоб молодим і честолюбним, які багато очікують від життя, тут було легше пробитися...
— Гадаєте, у вашої ідеї є майбутнє?
— Мені здається, що це саме той проект, який підтримають українці. Адже хто в нас любить чиновників? Ніхто. Хто хоче, щоб забудовували центр Києва? Ніхто. Хто хоче, щоб машину зупиняли ні з того ні з сього? Ніхто...
Упевнений, що ідею сприйме й наше вище керівництво. Тим більше що для її реалізації є оптимальний шлях — не потрібно забирати гроші з держбюджету. Гроші для реалізації проекту можна одержати, продавши нерухомість міністерств. Якщо подивитися, наприклад, на Мін’юст, то в нього чудове приміщення для суперготелю у центрі міста. Або будинок МНС — чудовий архітектурний ансамбль. Колись у місті було споруджено ці гарні будинки, а сьогодні їх використовують не за призначенням. Треба лише зважитися і зробити все розумно.