КОЛИ ЗА ДЕРЕВАМИ ЛІСУ НЕ ВИДНО

Часто науковці, які ходять до лісу по гриби або ж збирати для гербаріїв рослини, вважають себе фахівцями лісового господарства. Серед «любителів» переважають поважного віку професори з різних галузей, які, здається, монополізували право (і, напевне, способи) любити природу. Рубання лісу для них — синонім знищення лісів. Не можуть вони (чи не хочуть) збагнути, що лісозаготівлі в горах істотно відрізняються від роботи на клумбі. Вони найчастіше пишуть статті із тріскучих «секондхендівських» фраз. Мені ці люди дуже скидаються на професійних «любителів України», які з англійським або іншим прононсом вчать нас, тих, хто тут народився і живе, не прагнучи виїхати, як треба любити і шанувати батьківщину.

У моєму комп’ютері зберігаються інтерв’ю народних депутатів, місцевих прокурорів, партійних функціонерів, колишніх та новопризначених міністрів і навіть одного (всім відомого по пальцях, точніше — розпальцівках) олігарха — і все про поганих лісників. Кажуть, немає такого виродка, який не знайшов би собі пари, і немає такої нісенітниці, яка не знайшла б собі підходящого читача. З цим можна було б змиритися, але дев’ятий вал словесної нісенітниці про ліс може обернутися дуже тяжкими наслідками для лісу.

«Набагато легше змінити переконання, ніж подолати упередженість»

Марія фон Ебнер-Ешербах

Скорочення площі лісів на планеті справді одна з найактуальніших проблем. За різними оцінками, людська цивілізація «стартувала» при лісистості 50—75 %. За останніми зведеними даними ФАО ООН, лісистість Землі становить 27%. Приблизно половина площі світових лісів втрачена за останні дві тисячі років. Обсяги знеліснення залежать від багатьох чинників, основні з яких: природні умови, культурний та економічний рівень розвитку держав і народів.

Історичний розвиток території України в цілому і Карпат зокрема також супроводжувався знищенням лісів. Їх площа за останнє тисячоліття скоротилась удвічі. Істотно трансформувалася структура угідь, відновити яку можна і доцільно тільки частково. Найінтенсивніші рубки в Карпатах відбулися протягом останніх 150 років. Зміни у структурі лісів, ерозійні процеси, погіршення гідрологічного режиму та інші негативні фактори, які проявляються нині, значною мірою обумовлені експлуатацією лісів у минулому.

Необхідність нормалізувати лісокористування і лісовідновлення в Карпатах усвідомили понад 100 років тому. Однак до 50-х років минулого століття в цьому напрямі було зроблено мало. Тільки за останні п’ятдесят років в результаті цілеспрямованої конкретної роботи в регіоні зросла площа і поліпшилась породна структура лісів, створено насадження на великій частині непридатних для сільгоспвиробництва земель, різко зменшились обсяги рубок, зросла частка лісів І групи та природно-заповідного фонду. Позитивні кількісні і якісні зміни в лісовому фонді Карпат можна простежити за матеріалами державних обліків лісів. За цими ж матеріалами спеціалісти легко можуть побачити і негативні тенденції. Але висновок провідних вітчизняних лісівників та численних зарубіжних експертів однозначний: «У лісовій галузі в цілому і в окремих регіонах збережена повноцінна керована і прогнозована система лісоуправління, яка не допустила масштабних проявів деградації лісів чи знеліснення».

Якщо порівняти аналітичні матеріали щодо лісогосподарювання, які готують спеціалісти «Укрдержліспроекту», Держкомстату або Комітету з питань екологічної політики Верховної Ради з газетними публікаціями, то очевидна парадоксальність ситуації: працюючу, стабільну за об’єктивними показниками, не розвалену галузь «розносять» у кожній другій газеті. Негативний імідж лісового господарства, який інтенсивно формують протягом останніх двох-трьох років, найімовірніше, потрібен для розвалу і наступної приватизації галузі. Ключовим регіоном при цьому виступають Карпати. При реалізації такого сценарію можу із впевненістю прогнозувати негативний результат для всіх учасників: програють ті, хто живе в регіоні, хто працює в лісовому секторі економіки, і навіть ті, хто розраховує на надприбутки. Однак найбільша втрата спіткає ліси.

Ми далекі від того, щоб ідеалізувати наявну систему лісоуправління і лісокористування. На її вадах і потребі реформування зупинимося нижче. Однак, аналізуючи, спробуємо відділити «біду» лісогосподарювання від «вини» лісогосподарників і неодмінно віддамо належне тим, хто зберіг та підтримує лісову службу, запобіг масштабним збиткам для держави, не допустивши деградації лісів. Без подолання упередженого ставлення громадськості і деяких представників влади до лісівників важко розпочинати реформування, а ще важче — сподіватися на успіх.

«Правди треба триматись — істину треба шукати»

М.Пришвін

Ми вже наводили дані про роль лісу у виникненні осінньої 1998 року повені на Закарпатті (див. «ДТ», № 12 (310), 2000 р.). Опонуючи нашим викладкам, академік К.Ситник написав, що «слід припинити розмови про природні фактори, які начебто є головними чинниками виникнення паводків, селів, зсувів, — це не науковий і шкідливий підхід» («ДТ» № 17 (315), 2000 р.). Не можу з цим погодитися: правду треба казати завжди, навіть коли вона здається невчасною і шкідливою. Що стосується науковості, то її слід дотримуватися всім, не підмінюючи наукоподібністю.

Зі службових обов’язків ми обстежували практично всі прояви стихії в лісах регіону: повені, зсуви і селі на Закарпатті; обвальний зсув у с.Костинці Чернівецької області; буревії на Тернопільщині; льодолом у лісах півдня України. Величезні збитки, людське горе стоять перед очима. Тому, сподіваюсь, читачі «ДТ» не сприймуть цю статтю як спробу відстоювання «цехових» інтересів. Переконаний, честь жодного «мундира» не йде в порівняння із жертвами і збитками від тиражування неправди.

Давайте наочно і примітивно змоделюємо водорегулюючу роль лісу. Найчастіше ліс порівнюють з губкою, яка вбирає воду. Уявіть невеличку, однометрової висоти, бетонну гірку, вкриту зволоженими буроземом (ґрунт) і тонким (приблизно 2 мм) шаром поролону. Якщо ми повільно виллємо на гірку один літр води, то, напевно, губка та грунт її всмокчуть і вода повільно стече вниз. А якщо вилити відро або два? Чи значною буде роль губки?

В описах водорегулюючої ролі лісу під час останніх повеней на Закарпатті поширюються надто вульгарні екологічні підходи. Використовуються середньозважені (за рік) показники, які некоректно переносяться на конкретні сезонні умови та обставини. Дивно читати про «500—600 літрів води, які могло випити кожне зрубане дерево» (йдеться про транспірацію, якої зовсім немає в холодні пори року), про «20—25 % води, яка під час опадів залишається у кронах дерев» (якби так було насправді, то під час останньої повені у кронах дерев висіло б близько 400 мільйонів тонн води, що знищило б ліс ущент), про «лісову підстилку, яка, мов гігантська губка, вбирає всю вологу» (під час останньої повені в горах лежав сніг, а дощ падав на промочену попередніми опадами замерзлу підстилку і грунт). Або таке: «Тисячі років під час дощів грунти в лісах були мокрі, а зсувів не траплялося». А як, даруйте, бути з усім гірським мікрорельєфом? Та й внаслідок чого утворилось озеро Синевір за тисячі років до утворення «Держкомлісгоспу»? (Цитати взято зі статей проф. В. Комендара у періодиці).

Новопризначений міністр екології та природних ресурсів озвучив нещодавно свою версію повеней. Крім хижацької вирубки лісів, виявляється, «збільшилась швидкість течії через випрямлення русел маленьких річок внаслідок лісосплаву і вільної їзди тракторів та бульдозерів». Боюся, шановний Сергію Івановичу, що все так, але... з точністю до навпаки. Останні плотогони на карпатських ріках пропливли десь у 1967 році. До речі, сплав передбачав влаштування озер, т.зв. кляузурів, і облаштування берегів сплавних рік, що мало якраз позитивне протипаводкове значення. А ті, хто буває в горах, знають, чи можна спрямити русла потоків, якщо не прокладати тунелів.

Остання повінь ще більше переконала спеціалістів у тому, що заселення гірських територій людьми потребує відповідної гідротехнічної інфраструктури і адекватного господарювання. Ми вже писали про зсуви грунту, які може прискорювати або провокувати старий за віком великий ліс. Нинішнього року ми в багатьох місцях бачили підтвердження цього. Негативну роль під час повені великомірні дерева відіграють на так званих підрізаних рікою прируслових схилах. Підмиті дерева падають у річку, що спричиняє затори, обмивання і руйнування мостів та берегів.

Вихід очевидний — міняти систему господарювання, формувати і вирощувати на зсувонебезпечних та берегозахисних ділянках «легший» і молодший ліс. Але чи дадуть «знавці» і «любителі» лісу запровадити зміни?

На жаль, ніхто не пише, що прояви повені, а відповідно і збитки від неї, в лісах Закарпаття рангуються таким чином: найбільші — в лісах І групи, які виведені з користування, менші — в експлуатаційних лісах і ще менші в колишніх колгоспних перелісках. Зовсім табу — прояви повені на заповідних територіях. З цього приводу скажу лише одне — в Карпатському біосферному заповіднику, в заповідній зоні, де ліс не рубали протягом п’ятдесяти останніх років, водою зруйновано навіть лісовий кордон, будинок, який служив пропускним пунктом на Говерлу...

Нещодавно катастрофічна повінь охопила значну частину сусідньої Польщі. Масштаби стихії перевершили закарпатські, загинуло понад п’ятдесят людей. Але чи пишуть поляки про вину лісників і чи здогадуються, що розмови про природні чинники повені — «шкідливі» й «ненаукові»?

«Поліпшіть умови життя людей — і люди стануть кращими,
щоб бути гідними цих умов»

Хорас Флетчер

Особливість Карпатського регіону полягає також у тому, що життя і добробут людей тут здавна безпосередньо пов’язані з використанням лісових ресурсів. Після невдалого реформування і приватизації лісокомбінатів у більшості сіл та містечок, де основу економіки становив лісовий сектор, склалася дуже тяжка соціальна ситуація. Низький рівень довіри до структур влади, високий правовий нігілізм, тенденція надавати економічним успіхам першочергового значення, відторгнення екологічних обмежень, якщо вони заважають росту особистого добробуту, — чинники, що обумовлюють крадіжки лісу, т.зв. самовільні рубки. Звинувачення у допущенні самовільних рубок, а іноді і в їх організації працівниками лісової охорони критики галузі використовують як дуже великий «козир».

Звичайно, ліс крадуть, і принаймні було б дивно, якби в країні, де крадуть кольорові метали з ліній електропередач, кабель з діючої атомної електростанції тощо, не чіпали ліс. Він загальнодоступний, до стовбурів струм не підведений, а головне — на нього є попит і досить висока ціна. Але давайте порівняємо: у північного сусіда, де лісові багатства неміряні, за експертними оцінками, щороку нелегально за межі країни вивозиться близько 12 мільйонів кубометрів деревини. Тільки з Іркутської області в Японію і Китай вирушає до мільйона кубометрів краденого лісу. У сусідній Польщі щороку офіційно реєструються крадіжки приблизно п’ятдесяти тисяч кубічних метрів деревини. На пряме запитання про достовірність цієї цифри в Генеральній дирекції лісів (аналог нашого Держкомлісгоспу) нам дозволили її подвоїти: не всі випадки фіксуються.

У Карпатах щороку фіксують 4—5 тисяч випадків самовільної рубки з обсягом зрубаної деревини 7—8 тис. кубічних метрів. Звичайно ж, із цими цифрами можна провести арифметичні дії, але, навіть подесятиривши їх, ми не виходимо за 0,01% річного приросту.

Основні обсяги самовільних рубок зосереджені в місцях, дотичних до доріг населених пунктів. Аргументи лісопорушників часто такі: відсутність заробітків; натяки на значні обсяги лісу, «які у вас, лісників, гниють у горах на пні»; апелювання до приватників-чужинців, які невідомо за що отримали право за безцінь рубати ліс. Одна з причин крадіжок — бідність, точніше відносна бідність, бо породжена вона не життям впроголодь, а часто заздрістю до того, як живуть більш забезпечені люди або як належить жити на межі тисячоліть. Найнебезпечніші крадії — це добре оснащені, іноді озброєні групи, котрі за одну ніч можуть заготовити, завантажити і вивести 15—20 кубічних метрів найцінніших сортиментів на замовлення. Такі групи зазвичай мають надійний «дах», і лісова охорона їх не жахає. Можна довго перераховувати факти погроз, залякування, побиття і навіть поранень працівників галузі. Можна зробити ще один прогноз — зростання крадіжок лісу відбудеться в геометричній прогресії за умови розвалу лісової служби і приватизації найбільш привабливих частин галузі.

Крадіжки лісу — зло, але з ним доведеться боротися, поки соціально-економічні умови України не зрівняються зі ... шведськими, де такого поняття як «самовільна рубка» просто не знають. Головне— і надалі не випускати ситуацію з-під контролю. Що стосується звинувачень лісників у крадіжках деревини, то наведу слова дуже досвідченого і шанованого лісівника на колегії обласної прокуратури: «Серед працівників галузі частка злодіїв не більша, ніж серед учителів, лікарів чи прокурорів».

«Зволікання з простою справою перетворює її на складну...»

Д.Лорімер

Про недосконалість і низьку ефективність лісокористування в українських Карпатах говорять часто. Майже ніхто не заперечує, що питомі обсяги рубок на порядок нижчі, ніж у сусідніх країнах, що незадовільна технологія і структура способів рубання, нікудишня система лісових доріг. Потрібні зміни, які б удосконалили регіональну лісову політику в цілому. Цього вимагають і міжнародні угоди, підписані Україною останніми роками, щодо сталого управління лісами. Безумовно, слід адаптувати галузь до ринкових умов, зробити лісовий сектор відкритішим і зрозумілішим для громадськості, вийти на діалог із лісопромисловцями, врахувати думку екологічних організацій. Тим більше що у світі з’явився феномен екологічно орієнтованого споживача.

Уявляєте, замість пікетів та бойкотувань — споживач просто не купує продукцію з деревини, яка по-варварськи заготовлена, і йому не важливо, чи то деревина із сибірської тайги, чи з амазонської сельви. Останніми роками набули поширення процедури незалежної сертифікації лісоуправління. Торгові організації багатьох країн підписали угоди і не купують продукцію із несертифікованих лісів. Цим закладаються умови, при яких невигідно вести «погане» лісове господарство. У світі вже сертифіковано понад 50 млн. га лісу, з них понад 3,5 млн. га — в Польщі. Виконують цю роботу міжнародні ліцензовані організації за досить чіткими критеріями, і для Карпат вона була б досить корисна.

Що ж слід змінити у стратегії лісокористування?

По-перше, відмовитись від розподілу лісосічного фонду. Існуюча процедура, коли обласні адміністрації роздають десяткам, а іноді сотням фірм ліс на корені за мізерну попенну плату, себе повністю дискредитувала. Держлісгоспам, а точніше — постійним лісокористувачам, має належати деревина. Штучно розділяти єдиний процес лісовирощування-лісокористування недопустимо. Звичайно, це не виключає, а навпаки — робить бажаною процедуру підрядів на лісозаготівельні роботи. Але торгівля деревиною йтиме «біля дороги» чи «на складі», а отриманий прибуток служитиме підтримці і вдосконаленню всієї лісової інфраструктури.

По-друге, потрібно зробити рішучі кроки до переходу на систему вибіркових рубок. Це технічно складна і тривала процедура. Насадження з певного віку слід готувати до вибіркового господарювання, тобто формувати різновікові, багатоярусні деревостани. Тільки таким чином можна забезпечити стійкість і належне виконання захисних функцій гірськими лісами. Мушу сказати, що суцільні вирубки завжди будуть, бо є буреломи, вітровали, пошкоджені насадження. Однак, як свідчить досвід Словенії, Австрії, Швейцарії, вибіркові рубки і екологічно, і економічно виправдані.

По-третє, треба міняти технологію лісозаготівель. Тривалий час у більшості виступів як панацею називають канатний лісоспуск. Маю серйозні застереження щодо такої однобокості. Канатних установок в Україні не випускають, а зарубіжні коштують 400—500 тисяч доларів США. Система доріг не дозволяє використовувати їх навіть на третину потужності. Собівартість заготівлі, з урахуванням трудомістких перебазувань, у 2—3 рази вища, ніж при використанні трактора. Є досвід деяких держлісгоспів, які отримали в лізинг канатні установки і за три роки освоїли всього п’ять лісосік. Тому, враховуючи історичний і сучасний досвід, вважаю, що кінне трелювання деревини найближчими роками має посісти чільне місце.

З приводу екологічної доцільності використання коней на вибіркових рубках ніхто не сперечатиметься. Економічна ефективність також незаперечна: собівартість одного знеособленого кубометра деревини при кінному трелюванні десь у два рази менша, ніж при тракторному, і приблизно в три рази — ніж при канатному лісоспуску. Треба врахувати, що в передгірних і гірських селах поголів’я коней становить у середньому 200—300 голів, а рівень безробіття перевищує 20 %. Якщо підрядним бригадам платити 15—20 грн. за один відвантажений кубометр деревини, тоді реально забезпечити зайнятість, подолати бідність. Окрім того, з’являться кошти на поступове відновлення елементів лісової інфраструктури (мостів, доріг, притулків для лісорубів). До речі, все це слід відновлювати не лише з метою лісокористування, а й для належного ведення лісового господарства, для туристичної та рекреаційної сфери.

Для реалізації запропонованого треба багато зробити і Держкомлісгоспу, і обласним управлінням лісового господарства, і місцевим органам влади. Нова стратегія лісокористування має передбачати екосистемний підхід, містити екологічні й економічні обмеження. Запровадження її в умовах нестабільної економіки ускладнює завдання. Актуальна загроза нових кадрових змін після наступних виборів. Є політики, орієнтовані на досягнення швидких результатів за рахунок лісу. Звичайно, все це потребує докладнішого і ґрунтовнішого обговорення, і багато ми вже зробили у рамках проекту, профінансованого Міжнародним фондом «Відродження». Однак насамперед слід зважитися на реформи. Щоб не повторити гіркого досвіду російської федеральної лісової служби. Щоб невдовзі не довелося розглядати пропозиції про концесії карпатських лісів.