Медсестра в поліклініці була не на жарт схвильована.
— Що це з вами? — запитала я її. — Зранку — і вже в кепському настрої?
— А який може ще бути настрій, коли бачите, що коїться?..
— А що коїться?
— Щойно жінка приходила, каже, знак бачила... Сяйво на півнеба на світанку. Собаку, каже, вигулювала — і аж завмерла, таке світло незвичайне. Так має бути — в божественних книгах написано. Знак великих перемін. Усім весілля сняться — не до добра це. А ще ці вибори...
Від усіх решти протягом дня я тільки й чула про дивне сяйво на північному сході і... про аварію на Хмельницькій атомній станції. Що там у вас трапилось? — зателефонувала знайомим у Нетішин.
— У нас? — здивувалися ті. — Нічого. Живі-здорові. Все в нормі. Ніяких вибухів, ти що? Та ми б уже знали — чоловік он щойно з атомки повернувся...
Звісно, я повірила. Та про всяк випадок перевірила, передзвонивши на станцію і у відповідні служби тут, у Хмельницькому. З’ясувалося, мій дзвінок був уже далеко не першим. Однак наступного дня місто аж гуло: радіо ОБС («одна баба сказала») працювало на всю потужність, перекриваючи будь-які офіційні спростування. Втім, пояснення офіційних осіб, як завжди у нас, з’явилися не одразу, а коли вже хвиля чуток перетворилася на дев’ятий вал домислів, пліток і вражаючих фантазій. Щоб хоч трохи зупинити цю лавину паніки, довелося витратити чимало зусиль і місця в засобах масової інформації. Найупертіші після спростувань по ХАЕС звернули свої погляди на Рівненську атомну, але й там, як з’ясувалося, все було гаразд.
Щоб розрядити обстановку, Хмельницька облдержадміністрація з участю всіх відповідних служб — представників Міністерства надзвичайних ситуацій, пожежників, метеорологів — провела термінову оперативну нараду. Повідомлення про неї негайно з’явилися в мас-медіа. Тож до кінця тижня багаторазово спростований потік лжеінформації поступово змілів і майже вщухнув, залишивши по собі, попри все, тривогу й непевність. Тим більше що метеорологи так і не змогли до пуття пояснити природного феномена, який і справді спостерігали мешканці трьох областей — Хмельницької, Вінницької і Житомирської. Спільними зусиллями вирішили, що внаслідок зміщення шарів повітря утворилося щось на кшталт північного сяйва — природного явища, відомого мешканцям наших широт хіба що з підручника географії, оскільки спостерігати таке переломлення сонячних променів можуть тільки жителі Крайньої Півночі. Хоча всюдисущий Інтернет негайно доніс новину про ідентичний природний феномен, який цими днями стався на західній півкулі Землі. Незвичайне червоне сяйво спостерігали в американських штатах Джорджія, Мічиган та Алабама, що лежать значно південніше, ніж наші краї. Щоправда, американці, на відміну від нас, пов’язали цю небесну дивовижу не з вибухом на АЕС, а з акціями терористів. Нічого не вдієш: що в кого болить, той про те і кричить, та й у страху, як відомо, очі великі.
Та чи безпідставний цей страх? Чи маємо ми сьогодні наукові пояснення незвичайних природних явищ, які і справді все частіше відбуваються на наших очах? Чи пов’язуємо в єдине ціле повсякденну діяльність людини на Землі, наукові дослідження в космосі, екологічну ситуацію тощо, аби мати підстави для глибокого аналізу й достовірних висновків? Чи можемо довіряти офіційним коментарям, прогнозам і спростуванням після безлічі облудних повідомлень — як щодо чорнобильської катастрофи в радянські ще часи, так і щодо причин аварії російського літака ТУ-154 з ізраїльськими пасажирами на борту зовсім недавно? Чи можемо не боятися непередбачуваного розвитку подій після американської трагедії 11 вересня?
Психологи навперебій кинулися пояснювати підвищену схильність до містики й марновірства впливом магічних нулів на календарі: злам тисячоліть, що не кажи, таки на свідомість тисне... Екологи просто стенають плечима: а що ви хочете, шановні, з нинішніми темпами забруднення навколишнього середовища ще не таке скоро буде. Вчені-метеорологи малюють таблиці й діаграми, намагаючись з допомогою ускладненої термінології пояснити те, чого пересічний громадянин і в простішому викладі не завжди втямить.
Клімат змінився — кажуть усі. Та ми й самі це бачимо. Холодні ночі й не по сезону теплі дні. Посушлива осінь і нескінченні літні дощі. Відлиги в січні й приморозки у червні. Крижані ожеледі серед зими й град завбільшки з кулак улітку. Клімат змінився — та не міняємося ми, легковірні й недовірливі, схильні до домислів і жадібні на чутки, раптом такі здичавілі в епоху науково-технічного прогресу. Хто знає, може, саме це несуміщення — змін у навколишньому середовищі з консервативною людською природою — і викрешує іскри, котрі ми сприймаємо за пожежу?