Колись у під’їздах житлових будинків розвішували закличні гасла: «Сходовий майданчик — продовження вашої квартири». Мало хто сприймав їх належним чином. Як співається у відомій російській пісні, головним для переважної більшості залишалася лише «погода в доме», а все решта — суєта. Не маючи нічого проти хорошої погоди на рідних квадратних метрах, чи часто ми замислювалися про її нерозривний зв’язок із погодою, так би мовити, зовнішньою, з тим, що міститься за порогом нашої квартири? На жаль... Вельми небагато пострадянських громадян і сьогодні не подолали цієї, такої характерної для нас, короткозорості. А чи не вона здатна «провокувати» Чорнобилі, закарпатські повені? Адже давно вже час зрозуміти: наш дім не обмежується згаданими квадратними метрами, це — місто, країна, континент. А вдаючись до сучасної термінології, середовище нашого проживання.
Так у кількох словах можна викласти суть традиційних читань, присвячених пам’яті академіка Володимира Вернадського, які відбулися напередодні сто тридцять восьмої річниці з дня народження великого мислителя.
То що ж коїться сьогодні за порогом нашого будинку? Чорний список глобальних екологічних проблем страхітливий і довжелезний. Назвемо лише його «лідерів»: руйнування озонового шару, брак питної води, загазованість атмосфери, хімічне, біохімічне й радіаційне забруднення навколишнього середовища, вичерпання природних ресурсів. Чи відомо вам, що не без щонайактивнішої допомоги людини щорічно на пустелю перетворюється шість мільйонів гектарів землі? А у Світовий океан за такий самий термін стікає 5 тисяч тонн ртуті, 50 тис. тонн ДДТ? Щороку від вирубок і пожеж гине одинадцять мільйонів гектарів лісів. 74% населення Землі п’ють воду, яка за своїм хімічним, бактеріологічним складом не відповідає санітарно-гігієнічним нормам. Кожен європеєць за своє життя завдає шкоди нашій планеті на один мільйон доларів.
— За час існування цивілізації охорона природи як форма взаємодії людини й навколишнього середовища себе повністю дискредитувала, — переконаний доцент Київського національного університету ім. Т.Шевченка, кандидат біологічних наук Віталій Межжерін. — Охорона природи виступає як альтернатива господарській діяльності, що спричиняє конфлікт з пануючою ринковою економікою. Турбота про навколишнє середовище перетворилася на дуже дорогу, неможливу без значних капітальних вкладень сферу людської діяльності. Причому капвкладень, які відразу вписуються в статтю збитків.
Ні для кого не секрет: будь-який капітал утворюється за рахунок використання ресурсів природи, її руйнування. Отже, дедалі більші статті видатків у бюджетах розвинених країн на охорону навколишнього середовища стимулюють аж ніяк не процес його відновлення. То де ж шукати вихід? Стовідсотково стверджувати, нібито його знайшли у ФРН, не беруся. Але вельми докладна доповідь «Досвід охорони навколишнього середовища в Німеччині», що з нею на читаннях виступив професор, президент Центрально-європейського відділення Російської академії екологічних наук, керівник інституту Вестфальського центру охорони навколишнього середовища Манфред Пал, принаймні, вказує, в якому напрямку варто рухатися. Сьогодні у ФРН найефективнішим способом боротьби з забрудненням природи є впровадження безвідходного виробництва. При цьому технологічний процес має бути мінімально ресурсоємним і спрямованим на виготовлення максимально якісної, життєздатної продукції.
Звідки беруться відходи, які забруднюють навколишнє середовище? Пан Пал стверджує: чверть їхньої загальної кількості становлять пакувальні матеріали. Отже, потрібен якісно інший підхід до їх виготовлення. Візьмімо звичайнісінький пральний порошок. Нерідко він продається у великих пакетах, заповнених лише наполовину. У такий спосіб виробник досягає вигідного для себе психологічного ефекту — покупцю здається, ніби він придбав багато продукту. Таких прикладів — сила-силенна.
А як недбайливо ми ставимося до побутового сміття! Адже це справжнє джерело найціннішої сировини! Ті самі німці, іспанці, голландці й інші європейці вже дуже давно запровадили в себе роздільне збирання відходів. Скрізь там стоять охайні різнобарвні контейнери-сміттєзбірники, кожному з яких відповідає певний вид відходів. Давно й успішно функціонують підприємства з їх переробки. На жаль, Україна, незважаючи на географічну приналежність до Старого Світу, живе за власними законами, які не піддаються ніякій логіці. І це стосується не лише сміття, від надлишку якого ми найближчим часом почнемо задихатися в прямому й переносному значенні.
Не для того, щоб налякати читача, а щоб змусити його серйозно замислитися, наведу ще низку невтішних даних. У нашій країні є 7,5 тисячі об’єктів, де ймовірне виникнення техногенних катастроф і аварійних ситуацій. На кожному сьомому такий інцидент може статися коли завгодно. Більша частина території України ще в недавньому минулому була покрита лісами. Нині вони займають лише 14,5% від загальної площі. (Для порівняння, у ФРН — понад 42%, Росії, Білорусі — майже 40%.) При цьому ми й далі експортуємо деревину. У п’ятдесяти містах нашої держави проживання людей пов’язане з ризиком для життя та здоров’я. Причина та сама: забруднення навколишнього середовища. Як ви розумієте, наведений список даних можна продовжувати ще довго...
Що ж робити? Чи зможе людство уникнути екологічного колапсу? Віталій Межжерін бачить вихід насамперед в екологізації мислення. Солідарний з українським ученим і Манфред Пал. Лише людина з високим рівнем екологічної свідомості поставить «соціальну зваженість» виробництва нарівні з матеріальною вигодою.
Погодьтеся, говорячи про національну безпеку, ми думаємо про що завгодно — тероризм, зовнішню агресію, економіку, але тільки не про проблеми навколишнього середовища. Пригадаймо старе гасло «Здоров’я народу — багатство країни». У тому, що нас уже давно не 52 мільйони, винна не лише низька народжуваність. У деградації нації чітко проступає й лиховісний екологічний слід...