У британському Глазго стартувала 26-та Конференція ООН зі зміни клімату (UN Climate Change Conference, COP26), яка не лише закріпить наявні екологічні та кліматичні тренди, а й відкриє нові, що змінять ключові принципи економіки і споживання. Адже кліматична криза стала глобальною та гострою. Так, за даними Всесвітньої метеорологічної організації, концентрація в атмосфері парникових газів, що утримують тепло, сягнула нового рекорду: «2020 року концентрація CO2 досягла 413,2 частини на мільйон — це 149% від доіндустріального рівня; концентрація метану — 262%, а закису азоту — 123%».
Регіональний посол COP26 у Європі, Центральній Азії, Туреччині та Ірані Девід Моран вважає, що кліматична конференція ООН у Глазго стане епохальною: «Небагато подій у світі несуть у собі великі історичні зміни. Однією з таких було підписання Паризької угоди 2015 року. Конференція в Глазго матиме серйозніші наслідки. Звіти, які будуть представлені, готувалися сотнями вчених світу на точних даних і моделях. Зміни клімату прогресують. І деякі з них пройшли точку неповернення. Ми вже живемо у світі, який тепліший на 1,3 градуса (порівняно з доіндустріальним періодом. — Р.Я.). Наслідки ми бачимо всюди — повені в Нідерландах, Бельгії, Німеччині тощо. Україна теж страждає — повені в Карпатах, лісові пожежі в зоні ЧАЕС і на сході країни».
Фінансовий пиріг допомоги
Ключових питань COP26 кілька. Одне з них — формування пулу допомоги країнам, що розвиваються. Це бюджет у 100 млрд дол. на рік. Скидатимуться розвинені країни. Допомогу обіцяють тим, хто реально рухається до вуглецевої нейтральності. Україні дуже потрібна фінансова підтримка. Наша екореволюція лише до 2030 року обійдеться в 100 млрд євро.
Наразі в Україні намагаються підвищити вуглецевий податок. Поки це 10 грн за тонну емітованого в атмосферу вуглекислого газу . Дуже мало, якщо порівнювати з країнами ЄС. Там — десятки й навіть сотні євро. Приміром, у Швеції він становить 116 євро/тонна СО2. У законопроєкті №5600, який от-от ухвалять, ідеться про підвищення податку в Україні до 30 грн. Але й це трохи більше за ніщо, якщо планувати за ці кошти здійснювати «зелені» реформи. Тож уряд щиро сподівається на частину пакета допомоги у 100 мільярдів доларів. І заради цього зроблено чимало.
Передусім Україна подала оновлений Національно визначений внесок (НВВ-2), у якому взяла на себе амбітні зобов’язання: до 2030 року скоротити викиди парникових газів на 65% порівняно з 1990-м. Але як це зробити, щоб не понівечити економіки?
Зі слів члена комітету ВР з питань економічного розвитку Муси Магомедова, декарбонізація з такими зобов’язаннями може закінчитися деіндустріалізацією. Важко не погодитися, адже в умовах безгрошів’я єдиний шлях знижувати викиди — закривати виробництва. У НВВ-2 прописано лише зобов’язання, але не механізми, як їх досягнути і, головне, за рахунок чого. Тож у країн-донорів може виникнути логічний скепсис щодо наших кліматичних обіцянок. Бо Україна вже не вперше дає слово і потім його не дотримується.
Голова правління Української асоціації бізнесу і торгівлі (UBTA) Дмитро Лось навів приклад сонячної енергетики, яка спочатку спричинила бум інвестицій, а потім їхній відплив через те, що держава проігнорувала взяті на себе зобов’язання. Щоб мати шанс на «карбонну» допомогу, Україні слід залізно гарантувати послідовність регуляторної політики щодо «зелених» бізнесів. Непередбачуваність може стати причиною того, що у допомозі нам можуть відмовити.
«Важливо, щоб головним сюрпризом не стала позиція ключових гравців (на 26-й Конференції ООН зі зміни клімату. — Р.Я.), що нашій країні не варто чекати особливих реальних грошей для програм декарбонізації своєї економіки», — наголосив Дмитро Лось.
З його слів, є неясність і в генеральних планах Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, зокрема щодо вуглецевого оподаткування. Поки точно відомо, що податок збільшуватимуть і збиратимуть. А от як розподілятимуть, незрозуміло.
На сьогодні 100% податку надходить до загального фонду держбюджету. Його збільшення навіть до 30 грн за тонну СО2 не виглядає ефективним заходом, доки не буде прийняте рішення про цільовий фонд із декарбонізації, який цей податок рециркулював би в програми декарбонізації українського бізнесу.
Картина щодо планів Міндовкілля загалом невтішна, бо напередодні СОР26 ключова фігура, яка відповідає за екологію, де-факто у відставці. Як відомо, очільник Міндовкілля Роман Абрамовський написав заяву на звільнення, і 3 листопада Верховна Рада задовольнила його бажання залишити посаду міністра. Тож це безсумнівно негативно позначиться на зусиллях, яких Україна доклала на шляху кліматичних реформ з моменту підписання Паризької угоди.
Йдеться і про стратегію низьковуглецевого розвитку, і про стратегію адаптації до зміни клімату, і про систему інвентаризації парникових газів, прописані в тому числі у законах «Про моніторинг, звітність та верифікацію парникових газів», «Про енергоефективність» і «Про внесення змін до Закону «Про альтернативні види палива». Крім того, нещодавно Україна подала до ООН стратегію трансформації продовольчих систем, що включає кліматичні реформи та принципи green deal smart в українському агросекторі.
«Частка відновлюваної енергетики в виробництві електроенергії зросла з 7,9% у 2015 році до 11,3% у 2020-му, а протягом 2012–2019 років значно зменшилась енергетична інтенсивність ВВП. У програмі енергетичної ефективності протягом 2014–2020 років взяло участь 860 тисяч родин. А завдяки роботі Фонду енергоефективності на 50% зменшено платіжки пересічних громадян. Стратегія економічного розвитку-2030 передбачає збільшення частки ВДЕ у виробництві електроенергії до 25%», — додав голова UBTA. І от буквально днями Україна приєдналася до глобальної ініціативи зі скорочення викидів метану Glоbаl Меthаnе Рledge.
«Ми намагаємося бути в тренді, але сил економіки замало, щоб продовжувати у тому ж темпі. Є всі шанси забуксувати, якщо Захід фінансово не підкріпить наших успіхів. Зрештою, без таких країн, як Україна, глобальна декарбонізація неможлива», — так вважає відомий фінансист Ларрі Фінк, який є гендиректором компанії BlackRock Inc., яка керує активами на 9,5 трлн дол.
За його підрахунками, країнам, що розвиваються, знадобиться близько 1 трлн дол. щороку протягом наступних трьох десятиліть, щоб світова декарбонізація стала реальністю. «Зараз країни, що розвиваються, отримують лише 150 млрд дол. на рік. Тож ми на шляху до провалу», — вважає Л.Фінк.
Батіг і пряник
Звісно, як і в кожній ситуації, окрім пряника, є й батіг. Фінансової допомоги на всіх забракне, а нестачу компенсуватимуть обструкціями. Як-от, приміром, відмовою в кредитах на проєкти, що не відповідатимуть «вуглецевим» нормам. Простіше кажучи, світові фінансові інституції хочуть обмежувати кредитування країн і бізнесів, які не встигають за встановленими нормами щодо СО2.
У світі спостерігається потужна тенденція з «озеленення» кредитів. Банки оновлюють таксономію проєктів, які вони фінансуватимуть. Вона стає «зеленішою». Тому зараз через велику вуглецемісткість проєкту банк може відмовити у кредиті.
У світі вже багато кредиторів оголосили про те, що не фінансуватимуть проєкти, пов'язані, приміром, із видобутком і використанням вугілля.
Україна дуже залежить від зовнішніх позик для перекредитування старих боргів і кредитування нових потреб. Утім, схоже, що тут уряд невдовзі матиме проблеми, бо й досі не має чіткого бачення, як починати жити без викопного палива, передусім вугілля.
На саміті G20 у Римі, який передував конференції СОР26, ключові економіки світу прийняли рішення, що з 2022 року більше не інвестуватимуть у будівництво брудних вугільних потужностей. Хоча дату, коли повністю відмовляться від вугільної генерації, так і не змогли назвати. Втім, це не означає, що країни-лідери не вимагатимуть від нас позбуватися вугільної залежності. Очевидно, що «вуглецид» буде чи не основним акцентом західного світу впродовж найближчих п’яти років — до наступної кліматичної конференції.
А отут Україна почувається невпевнено через значну частку вугільної генерації й велику кількість громадян, задіяних у видобутку вугілля. Відтак, можемо вдаватись і до зворотного поступу. Експерт з питань енергетики Роман Ніцович застерігає, що останнім часом Україна так і робить — рухається у протилежному напрямку.
«В Україні спостерігається тенденція, яка протилежна світовій. У нас підтримка викопного палива, принаймні у частині бюджетів, у частині гарантій під залучення кредитів, зростає. Натомість у частині декарбонізації, енергоефективності й екологічних заходів — скорочується. У світі ж усі країни свої стимулюючі пакети спрямовують саме на «зелене» зростання. В ЄС щонайменше 37% кредитів, грантів ідуть на кліматичні інвестиції», — запевняє Р.Ніцович.
В нашій країни серйозні проблеми і з транспортом. Галузь потребує швидких «зелених» реформ. Підписана у ЄС «Європейська зелена угода» (Green Deal) вимагає, щоб значна частина з 75% внутрішніх вантажів, що перевозяться сьогодні автотранспортом, перейшла на залізничні та внутрішні водні шляхи. В Україні левова частка перевезень — за вантажівками, які на 80% родом із 90-х років минулого століття і не відповідають жодним екологічним стандартам.
Уже вчора слід було впроваджувати додаткові екологічні збори, щоб стимулювати вантажодавців переходити на залізницю. В Європі декарбонізацію перевезень бачать саме на рейках. Більшість залізничних шляхів електрифіковані, а тому викиди СО2 на доставку товарів мінімальні.
***
Зміни можна робити разом з усіма поступово або стрімголов, коли припече. Відсиджуватися, спостерігаючи, як світ «озеленює» свої економіки, — не варіант. Кліматичний тренд — питання не вибору, а лише часу. Зміни відбудуться, будемо ми готові до них чи ні. Так, років п’ять тому скептики глузували щодо швидкої появи автотранспорту на водні. А вже цієї осені в Україні зареєстроване перше водневе авто.