Розбалансування кліматичної системи внаслідок глобального потепління призводить до того, що ніхто не може досить точно спрогнозувати, коли і яке несприятливе погодне явище або стихійне лихо вас спіткає.
В Україні практично кожна людина у повсякденному житті чи професійній діяльності стикається з проявами глобального потепління. Ми всі відчуваємо постійне зростання частоти та інтенсивності аномальних коливань температури, снігопадів, злив, повеней, ураганних вітрів, несприятливого для господарської діяльності перерозподілу за сезонами річкового стоку тощо. Минулорічна тривала спека була жахом не тільки для літніх і хворих людей.
Негативні наслідки зміни клімату неминучі. Чи зможе Україна відповісти на цей виклик? Зрозуміло, що потрібна адаптація.
Міжурядова група експертів з питань зміни клімату визначає адаптацію до зміни клімату як пристосовування природних або антропогенних (соціально-економічних) систем у відповідь на фактичний або очікуваний вплив клімату чи його наслідків, яке дає змогу зменшити шкоду або використати сприятливі можливості.
Необхідність і навіть обов’язковість адаптації міститься у положеннях Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, стороною якої з 11 серпня 1997 року є Україна. Серед основних зобов’язань, які передбачені конвенцією, є виконання вимог не тільки щодо здійснення і регулярного оновлення національних програм, які містять заходи із запобігання зміні клімату шляхом скорочення антропогенних викидів і збільшення поглинання парникових газів, а й щодо наявності і виконання національних програм з адекватної адаптації до зміни клімату. Національна програма із запобігання зміні клімату та національна програма з адаптації до зміни клімату - це різні програми, хоча й пов’язані одна з одною!
Недостатнє розуміння політиками і урядовцями необхідності адаптації до зміни клімату у поєднанні з необхідністю розв’язувати чималий обсяг соціально-економічних проблем, що накопичились в Україні, та ще й в умовах обмежених фінансових ресурсів, призвело до слабкої кадрової політики з цього питання, недостатнього фінансування науково-дослідних робіт у цій сфері тощо. У сучасних умовах практично не можна сподіватися на фінансування з державного бюджету заходів з адаптації. Не доводиться також сподіватися на отримання коштів з міжнародних фондів, наприклад Адаптаційного фонду Кіотського протоколу, адже вони призначені для країн, що розвиваються.
Невже глухий кут? Адже фінансових ресурсів немає, з технологіями і навіть з підходами до розв’язання проблеми теж не склалося. Але не все так безнадійно. Аналіз Державного бюджету України, а також діючих державних цільових програм показав, що в країні виконуються (або розробляються чи задекларовані) деякі заходи, що підвищують здатність до адаптації до зміни клімату як на державному, так і на регіональних рівнях. При цьому під здатністю до адаптації слід розуміти здатність природної або антропогенної системи пристосовуватися до зміни клімату (включаючи мінливість клімату та екстремальні явища) з метою зменшити потенційні збитки, скористатися сприятливими можливостями або подолати негативні наслідки.
Хоча поки що немає єдиної програми, але кожне відомство чи регіон, розв’язуючи свої нагальні проблеми, нарощує потенціал з адаптації. Наприклад, це стосується реалізації заходів із захисту, відтворення та підвищення родючості грунтів, селекції у рослинництві і тваринництві, модернізації національної системи інформування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій, вдосконалення нормативно-правової бази з метою запровадження інтегрованого басейнового управління водами, відтворення водних живих ресурсів у внутрішніх водоймах та Азово-Чорноморському басейні, заходи зі збереження природно-заповідного фонду тощо.
За координацію цих проектів могло б відповідати Державне агентство екологічних інвестицій, щоб забезпечити єдність підходу до координації вирішення більшої частини проблем, пов’язаних зі зміною клімату.
Держава в особі президента України та Кабінету міністрів вже дала завдання відповідним органам влади найближчим часом розробити Національний план з адаптації до зміни клімату.
На нашу думку, цей план має грунтуватися на таких принципах:
- визнання того, що адаптація до зміни клімату є невіддільною складовою стратегії сталого соціально-економічного розвитку держави і відповідає основним цілям і завданням національної екологічної політики;
- розробка такого плану на основі діючих державних цільових програм, які містять заходи, що прямо чи опосередковано спрямовані на підвищення здатності до адаптації;
- подальша інтеграція питань адаптації до зміни клімату в секторальну політику;
- регулярний перегляд і оновлення плану у міру отримання нової науково обгрунтованої інформації щодо сценаріїв зміни кліматичних параметрів для території України на середньо- та довгострокову перспективу, передових технологій з адаптації до зміни клімату, оцінки ризиків, вразливості до зміни клімату населення, секторів економіки, екосистем;
- постійна наукова підтримка з урахуванням існуючого на сьогодні високого ступеня невизначеності щодо масштабів, строків і регіонального розподілу зміни клімату і, відповідно, наслідків цієї зміни;
- міжсекторальне партнерство та залучення до розробки, перегляду і реалізації плану адаптації до зміни клімату всіх зацікавлених сторін, включаючи місцеві громади, з метою комплексного включення проблем зміни клімату в ширший контекст прийняття рішень;
- створення економічних і правових умов для стимулювання заходів з адаптації;
- підвищення обізнаності громадськості з питань вразливості до зміни клімату, ризиків і адаптаційних можливостей.
Головна проблема, яку на сьогодні важко розв’язати, - це фінансування заходів за Національним планом з адаптації до зміни клімату. Годі й сподіватися на повне фінансування за рахунок державного бюджету. Ресурси є у великого бізнесу, але немає розуміння, що втрати від наслідків зміни клімату можуть бути величезними вже зараз.