У світі є багато грошей на охорону довкілля: існують численні фонди, спеціалізовані міжнародні й державні програми, приватні фундації займаються фінансуванням природоохоронних проектів. Для українських громадян років, скажімо, із 8—10 тому було проблематично дізнатися про такі інституції. Та з розвитком Інтернету, електронних мереж зв’язку й зі створенням веб-сайтів спеціально для допомоги в пошуку коштів проблема дещо видозмінилася. Виявилося, замало знати про існування того чи іншого джерела фінансування, треба ще навчитися подати свою пропозицію так, щоб її схвалили: розробити, розписати, порахувати, переконати, що це дуже потрібно й відповідає пріоритетам донора. Абсолютно логічним стало виникнення численних курсів, семінарів, навчальних посібників — щоб навчити нелегкої справи «піднімання коштів», яка прижилася в нас із англійською назвою «фандрейзинг». Згодом з’явилися й непогані власні фахівці з фандрейзингу, які навчилися майстерно діставати гроші. І хоча ще й сьогодні можна почути скарги на те, що складно знайти інформацію, не вистачає професійних розробників проектів, — все це в нас, так чи інакше, є. Бракує іншого — ефективності використання коштів і широкого інформування громадськості про це.
Досить часто різні фінансові структури, не пов’язані між собою, виділяють кошти на одне й те саме. А приклади успішного вирішення тих чи інших проблем охорони довкілля завдяки діяльності міжнародних фондів, на жаль, рідко поширюються серед публіки. Донорські організації, що працюють для України, дбають про свій імідж, який залежить не в останню чергу від їхньої популярності в країні призначення й ефективної віддачі від вкладених грошей. Тому вони й шукають нових форм діяльності: створюють системи співфінансування, виробляють разом спільні підходи та пріоритети в фінансуванні екологічних проектів, намагаються якнайширше інформувати громадськість, залучаючи до цього також засоби масової інформації. Глобальний екологічний фонд — одна зі структур, чий досвід роботи в Україні є досить показовим і типовим.
Гуртом
і батька легше бити
Глобальна екологічна фундація (ГЕФ) створена в 1991 році Світовим банком та двома програмами ООН — з навколишнього середовища й розвитку — для фінансової підтримки природоохоронних проектів, які мають глобальне значення. ГЕФ надає кошти тільки країнам з перехідною економікою та таким, що розвиваються. Це — унікальний міжнародний фінансовий інструмент для вирішення екологічних проблем, котрі не обмежуються кордонами однієї держави. За 10 років існування ГЕФ надав фінансову підтримку 800 проектам у 150 країнах на суму 3,5 мільярда доларів США (з них Україні виділено за цей час 30 мільйонів).
За сприяння ГЕФ впроваджено, зокрема, проекти захисту біорізноманіття Карпат та дельти Дунаю, триває транскордонна програма з оздоровлення басейну Дніпра. Розпочинається робота над проектом зі зменшення викидів парникових газів шляхом підвищення енергоефективності в системах централізованого теплопостачання. Незабаром планується створити Азово-Чорноморський екологічний коридор, систему охорони біорізноманіття Полісся, відновити ліси Закарпаття, утилізувати тверді відходи з отриманням метану, розробити програму збереження чорноземів.
Вперше за час існування ГЕФ та його восьмирічної присутності в Україні нещодавно громадськість отримала можливість ознайомитися з повною інформацією про діяльність фонду. Для цього ГЕФ та його впроваджувальні організації в Україні зібрали в Києві на триденну нараду близько ста п’ятдесяти представників державних установ, громадських та наукових організацій, підприємницьких структур з багатьох регіонів України.
— Ми обрали Україну для проведення такої наради тому, що в цій державі є величезний потенціал для роботи з ГЕФ. Проте ми маємо дуже мало проектних пропозицій звідси, незважаючи на те, що країна дуже велика, з потужними ресурсами, — пояснила Сюзан Легро, представник Європейського регіонального бюро програми розвитку ООН та ГЕФ. — Ми очікуємо великої кількості пропозицій після цієї зустрічі. Особливо сподіваємося на участь громадських організацій, адже з власної практики я знаю, що нерідко найкращі проекти надходять саме від них.
— Сподіваємося, люди, котрі взяли участь у діалозі — а це найактивніші й найбільш діяльні організації, — допоможуть насамперед сформувати разом з урядом України список пріоритетів національної екологічної політики, — вважає Оксана Волоско-Демків, представник ПРООН/ГЕФ в Україні. — Основне для нас — програмне бачення й комплексне вирішення екологічних проблем, важливих і для України, і для світу. Щоб це не були окремі проекти, відірвані один від одного, потрібний діалог між активними організаціями та урядом.
Програми розвитку та навколишнього середовища ООН разом із Світовим банком є так званими впроваджувальними агенціями ГЕФ. Втім, чи не найважливішу роль у прийнятті рішень щодо глобальних грошей відіграє урядовий координатор по співпраці з ГЕФ. Адже ГЕФ не просто дає гроші на захист довкілля, він здійснює дофінансування тієї частки вирішення проблеми, яка стосується всього людства (недарма фундацію названо глобальною). А на місцеву частку проекту, яка, власне, і є його конкретною основою, треба знайти гроші на місці в рамках урядових програм. Таке співфінансування і співвирішення проблем водночас глобальних і локальних є принциповим для ГЕФ. Але завдає й чималих труднощів.
— З усіх погоджених коштів фонду реально використано лише третину, — зауважує урядовий координатор, представник Мінекоресурсів Ярослав Мовчан. — Причина полягає в тому, що впроваджувальні агенції дуже повільно розгортаються, гальмують впровадження проектів. Інколи доводиться навіть чути радикальні пропозиції на різного рівня міжнародних нарадах — взагалі відмовитися від послуг цих агенцій.
Гроші з непотребу,
або Історія одного проекту, що мав би стати
дуже вигідним
Три роки тому українські та голландські урядовці підписали протокол про наміри стосовно впровадження в Україні кількох екологічних проектів. Один із них, на Яготинському цукровому заводі в Київській області, мав стати першим повномасштабним зразком промислового впровадження «зелених технологій», зробити суттєвий внесок у розвиток Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. В Яготині передбачалося досягти скорочення емісії парникових газів за рахунок анаеробної технології очищення стічних вод і використання біогазу як енергоносія у виробництві.
Голландці запропонували поставити в Яготині систему анаеробної очистки стічних вод і розподілити всі відходи розумно: воду очистити й потім запустити у виробництво замість свіжої, газ метан, що утворюється внаслідок анаеробного процесу, використати в парових установках. Іноземці запропонували і обладнання, і технологію. Більше того, — ще й грошей вирішили дати на обладнання. Єдиною умовою було оплатити чверть вартості проекту — проектні роботи та будівництво споруд для розміщення установок. Це становило 500 тисяч гривень і не здавалося нереальною сумою.
Українські урядовці взяли на себе зобов’язання, підписали документи і… потроху почали забувати про вигідну справу. Грошей на свою частку проекту Україна так і не знайшла. Голландці втомилися чекати на обіцяні українські 25 відсотків і запропонували, щоб хоч якось виконати проект, оплатити й будівництво за власний кошт, але… зменшити потужність установки в 10 разів. Тож замість реального очищення стоків заводу з економічною вигодою для виробництва збудовано в Яготині такий собі експонат для демонстрації того, що мало б бути.
— Це — модель, демонстраційний проект, — пояснює заступник директора Яготинського цукрозаводу Іван Катроха. — Установка зможе очищувати до 10% стоків заводу і підігрівати трохи води, яка знову потраплятиме в реактор. За допомогою цієї технології вода очищується в шість разів швидше, ніж за звичайної очистки.
Проблема забруднення водойм у нашій країні сьогодні є дуже гострою, хоча з 1990 року чимало виробництв скоротили обсяги роботи (скажімо, виробництво цукру зменшилося майже на 70%). Стічні води підприємств харчової промисловості (цукрові, молочні, спиртові, консервні заводи, м’ясокомбінати і т.д.) є основним джерелом забруднення водойм органічними відходами. Здебільшого залишаються невирішеними проблеми високої енерговитратності, застарілих технологій та обладнання.
Яготинський, як і всі цукрові заводи, працює лише два з половиною — три місяці на рік: сезон переробки цукрових буряків триває недовго.
— Така установка може очистити не лише стічні води цукровиробництва, — запевняє Ніко Гроневелд, представник голландської компанії Haskoning, — у стоках, скажімо, молочного заводу більше жиру — дещо змінивши технологію, можна застосовувати установку і для молокозаводу.
Добре відомий своєю продукцією Яготинський молочний завод розташований за чотири кілометри від цукрового. Обсяг його стоків у 50 разів менший, ніж у цукрового. Тобто його потреби можна задовольнити навіть цією демонстраційною установкою. Втім, поки що підприємству це непотрібно.
Куди нам поспішати, або Історія іншого проекту, який має стати вигідним…
через 10 років
Проект, спрямований на зменшення викидів парникових газів шляхом вдосконалення систем централізованого теплопостачання Держкомітет з енергозбереження запропонував програмі розвитку ООН ще в 1996 році. 15 лютого 2000 року нарешті урочисто підписали угоду між ПРООН/ГЕФ та Держкоменергозбереження. Але угоду не на саме виконання вкрай важливого експерименту, а тільки на вивчення можливостей його виконання. Сьогодні ці можливості нарешті вивчено, науковці з організації-розробника — Агенції з раціонального використання енергії та екології — підрахували, які можуть бути вигоди для конкретного міського господарства в місті Рівному від заміни та налагодження систем теплопостачання в житлових будинках. Виявилось, що це дійсно дуже вигідно з економічної точки зору. Далі ще треба узгодити та підписати договір про виконання самого пілотного проекту в місті, а конкретних результатів очікують наприкінці 2006 року.
— Я б не сказала, що така доля кожного проекту, — стверджує Оксана Волоско-Демків, представник ПРООН/ГЕФ в Україні, — ми зараз діємо набагато швидше. Але ми тільки-но почали активно працювати і знаходимось на стадії активної розробки, напрацювання нових ідей.
Отже, українській громадськості нарешті пояснили, на що і як саме дає гроші ГЕФ. Дехто з учасників діалогу після численних пояснень зрозумів, що краще з усім цим не заводитися. Хтось вирішив: якщо й працювати з ГЕФ, то хіба що долучитися до маленьких грантів, які роздаються інколи в рамках великих проектів через конкретних відповідальних осіб в Україні. Крім великих та середніх грантів існують у ГЕФ ще й так звані малі, до 50 тисяч доларів. Як правило, такі проекти виконують у різних країнах громадські організації, і процедура надання грошей на них дещо спрощена. На жаль, Україна не входить до держав, яким надаються малі гранти: наш уряд не виявив бажання долучитися до цієї системи.
Для більш активного залучення громадськості до співпраці з ГЕФ зараз створюється спеціальна робоча група при міністерстві: розроблюється положення, принципи роботи з різними секторами та регіонами України. В міністерстві сподіваються, що ця нова структура має полегшити доступ до глобальних грошей і сприяти їх ефективному використанню.
Глобальні гроші на охорону довкілля — це величезна й досить забюрократизована на всіх рівнях система надання допомоги. Але її існування є вигідним і тим, хто надає кошти, і тим, хто їх отримує. Тож не варто сприймати її як подарунок від «добрих дядечок». Наше завдання — використати цю систему з якнайбільшою вигодою для України.