Феофанія — нове «царське село»?

Чим далі в ліс, тим більші котеджі. Так сьогодні наші з вами сучасники перелицювали народну мудрість. Минув той час, коли «царське село» будували десь якомога далі від людських очей і міського шуму. Нині дедалі більше поглядів звернуто до столичної зеленої зони. Зокрема до урочища Феофанія — заповідного куточка на південній околиці Києва.

Феофанія відома не тільки тим, що тут міститься медичний комплекс, у якому поліпшують здоров’я сильні світу цього. Давним-давно ці місця вважалися святими, намоленими — не даремно ж тут свого часу збудували храм і заснували жіночий монастир. У лісі б’ють кілька джерел, які вважаються цілющими. Зі святого джерела, якому хтось дав назву «Сльози Божої Матері», воду черпають жителі не тільки сусідніх Теремків, а всього Києва. Над іншим джерелом встановлено хрест із іконою святого Пантелеймона, і час від часу чиїсь турботливі руки запалюють перед нею свічку. Одне слово, місце — райське! У давньому лісі і дихається легко, і серце б’ється рівно — звідси нікуди не хочеться йти.

Певне, такі почуття виникають не тільки у простих смертних, а й у народних обранців. Переробивши всі невідкладні справи на ниві законотворчості, виконавши всі накази виборців, керівники кількох депутатських фракцій раптом занепокоїлися станом природно-заповідного фонду. Про це вони прямо написали в Кабінет міністрів. Народні депутати, похваливши себе за чималі досягнення, до яких зарахували проведення реставраційно-реабілітаційних робіт у Хрещатому й Маріїнському парках, настійно рекомендують продовжити реконструкцію Голосіївського лісу та Феофанії.

Здавалося б, справа дуже шляхетна. Але, отримавши таку інформацію, громадські екологічні організації чомусь не зраділи, а дуже засмутилися.

— Феофанія — парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва державного значення, територія якого перебуває у віданні НАН України, зокрема державного заповідного господарства «Феофанія», — розповідає керівник природоохоронної спілки «Порятунок Голосієва» Михайло Михалко. — Як і на інших ділянках Голосіївського лісу, тут теж ростуть вікові дуби-велетні, величезні граби і клени, гніздяться багато видів птахів, у тому числі й занесених у Червону книгу. Ми вже п’ятнадцять років марно домагаємося, щоб Голосіївському лісу надали статус національного природного парку. Оскільки в наших умовах тільки такий високий статус може уберегти лісовий масив від розбазарювання його території. Під різними приводами нам відмовляють, а іноді і без приводів — просто тримають на узгодженні документи доти, доки скінчиться термін їхньої дії. Але такий стан справ, певне, влаштовує і міську владу, і чиновників рангом вище. Ось свіжий приклад: статус парку-пам’ятки абсолютно не захищає Феофанію. Свідчення того — вирубування на великих ділянках лісу: за деякими підрахунками, знищено не менше тисячі старих дубів, якими по праву славилася Феофанія. Кажуть, на ринку кубометр дубу коштує 400—600 доларів, тож «лісоруби» можуть непогано заробити...

Навіть не віриться, що на околиці столиці так голосно стукає сокира дроворуба, а на Хрещатику її не чують. «Щоб обстежити одне дерево й отримати дозвіл на його знос, нам довелося заплатити більш як 500 гривень офіційно», — поскаржився якось керівник однієї серйозної бюджетної установи Солом’янського району. А тут зносять тисячі дерев, і ніхто про це ані слова. А все тому, що можновладці вкотре зуміли спритно обійти закон. Те, чого в національному природному парку робити не можна, на території парку-пам’ятки — можна. І називається це реконструкцією. Саме на її проведення просила дозволу в уряду група народних депутатів і, судячи з усього, їхню ідею палко підтримує КМДА.

Як виявляється з листівок, що їх екологи роздавали під час пікетування Київської міськдержадміністрації, Кабінету міністрів та адміністрації Президента України, ця думка виникла ще восени минулого року. Звернення екологічно стурбованих депутатів здатне вичавити сльозу навіть із кам’яного серця, а рука сама по собі тягнеться, щоб поставити гриф «до виконання».

«Існує нагальна потреба негайного втручання Уряду для вжиття невідкладних заходів, які б забезпечили не лише збереження заповідника, але й його розвиток, виконання вимог існуючих нормативів… Просимо дати доручення щодо розробки на замовлення Державного заповідного господарства «Феофанія» НАН України проекту реконструкції заповідника… а також сприяти у здійсненні Київською міською радою та міськдержадміністрацією таких заходів — будівництво огорожі, доріг, тротуарів, бюветів, зовнішнього освітлення, каналізації, водопостачання, газопостачання, телефонізації, організації централізованого сміттєвивезення. Одночасно слід забезпечити обмеження руху автотранспорту по території заповідника шляхом установки відповідних знаків та шлагбаумів».

Напевно, без таких дорогих і масштабних заходів в урочищі Феофанія ніяк не можна обійтися. Залишається тільки з’ясувати — кому не можна обійтися?

Гадаю, на це запитання хотів би отримати відповідь багато хто. У тому числі й ті представники громадських організацій, котрі прийшли на пікетування. Стоячи під вікнами можновладців, вони тримали в руках плакати із закликами скасувати рішення про реконструкцію Феофанії й надалі у своїй діяльності керуватися законами України. Чиновники, котрим це було адресовано, на заклики ніяк не реагували, і тільки молоденький міліціонер старанно переписував у блокнот усі тексти з транспарантів.

На думку пікетників, уся ця реконструкція була затіяна виключно для того, щоб відтяти ласий шматок Феофанії — 30 гектарів біля озер — і віддати його під котеджну забудову. Щоправда, для цього Київраді довелося виконати прямо еквілібристичний номер. Зі 152 гектарів угідь, які перебувають в користуванні НАНУ, вона своїм рішенням передає 122 гектари Державному заповідному господарству «Феофанія», а також оформляє на нього 30 гектарів безлісної території, на якій містяться господарські та житлові будівлі, росте фруктовий сад. Щоб дотриматися балансу, тим самим рішенням із території заповідного господарства вилучаються й передаються у відання лісфонду 30 гектарів лісу, які тепер можна використовувати на власний розсуд. Навіщо такі складнощі? За законом, землі НАНУ не можна передавати у приватну власність. Заповідні території можна використовувати лише за цільовим призначенням, а змінити їхні межі та статус під силу тільки Верховній Раді України.

За щасливою «випадковістю», лісова ділянка виявилася біля озер. Коли уважніше до неї придивилися, з’ясувалося, що ці землі різко деградували, втратили цінність. Але щоб добро зовсім не пропало, його, себто землі, можна відвести під житлове будівництво.

— Схема давно відпрацьована, — запевняли мене захисники природи. — На вподобаній ділянці лісу затівають санітарне вирубування — передусім зносять вікові, величезні дерева, що заважатимуть будівництву. Потім пні засипають будівельним сміттям і ойкають: знову несанкціонований смітник! І кожен крок чиновники фіксують на папері — комар носа не підточить! «Деградовану» ділянку лісу розбивають на сотки й виділяють усім бажаючим під забудову. Не вірите? Ось дивіться! — Мені показують ксерокопії, на яких позначені озера, а до них прилягають величезні ділянки, позначені непарними номерами. Непогано хтось поділив — 30 гектарів під п’ять котеджів!

— Та, може, це народний поголос придумав? — сумніваюся я.

Як особливо недовірливій громадські активісти показують мені ще кілька схем. На одній із них видно, де закінчується провулок Феофанівський і починається ліс. Отож, прямо по деревах, позначених на цій карті кружечками, накреслені 10 ділянок, щоправда, розміри скромніші від попередніх.

— Певне, лісу в столиці так багато, що бажаючі будуватися можуть отримати ділянки не тільки для себе, а й для всіх членів сім’ї. Як ви гадаєте, чому тут двічі вписано прізвища Рябець, Кравченко, Яцук? — запитують активісти. — Думаєте, помилка? Ні, прізвище одне, а ініціали різні! Нам стало відомо, що торік було виділено п’ять ділянок по 10 соток, а нинішнього року вже нарізали 22. Але хіба цим обмежаться?!

Аркушики з цими схемами та прізвищами роздавали всім бажаючим. А з ними й резолюції чиновників, надруковані на фірмових бланках. Особливо зворушує принципова позиція відомства, яке мусить охороняти довкілля. Виділення ділянок під забудову у Феофанії дозволяється, якщо при цьому не зноситимуть дерев!

Розчулившись такою турботою держави про рідну природу, спілка «Порятунок Голосієва» укотре написала листи в усі інстанції, від яких залежить доля Голосіївського лісу. А точніше — надання йому статусу національного природного парку.

— Цього разу ми вирішили звернутися до Президента Кучми з проханням розглянути лист особисто, не пересилати його вниз по вертикалі, — каже М.Михалко. — У ньому ми обгрунтували свою позицію, виклали всі аргументи й навіть підготували проект указу про порятунок нашого лісу. Не так сталося як гадалося! Лист знову пішов гуляти коридорами влади, і відповідь ми одержали з Міністерства охорони навколишнього середовища. Нам укотре повідомили, що Голосіївський ліс «становить національне надбання українського народу». Міністерство, як завжди, налаштоване прогресивно — воно за новий статус лісу, а гальмує добру справу Київська міськадміністрація. Ніби ми цього не знали раніше! Заступник міністра, який підписав лист, упевнений, що ландшафтний парк і національний природний — одне й те ж саме і функції у них схожі. Тому, надавши невеличкій частині Голосієва статус ландшафтного парку, чиновники вважають, що вони свою справу зробили. Функції, може, і схожі, але статуси різні — у ландшафтному теж легко можна затіяти реконструкцію, а потім санітарне вирубування. Хіба мало подібних прикладів?..

Той, хто вважає, що столична влада і ті, хто над нею, не звертають ніякої уваги на громадських захисників природи і їхнє пікетування, помиляється. А те, що ніхто з високих кабінетів не вийшов до людей, щоб або розділити їхні тривоги й узяти проблему під контроль, або розвіяти сумніви й довести: всі їхні аргументи — вигадка, чергова «заказуха», — ще нічого не означає: ну, люди зайняті державною службою. Однак громадські екологи були добряче здивовані, коли на будинках по вулицях Метрологічній і Заболотного поруч зі своїми оголошеннями побачили чужі. Активісти запрошували «небайдужих до проблем довкілля» зібратися біля мерії о 14-й годині, а невідомі «помічники» перенесли це на 13-ту. Відтак мало не зірвався захід — чимало людей, повіривши підкидним листам, прийшли раніше і, не побачивши організаторів, здивувалися й розійшлися. Були й інші дзвіночки. М.Михалко повідомив: його викликали в дуже відповідальну організацію і з милою усмішкою з’ясовували, що саме відомо йому і його сподвижникам-екологам про реконструкцію у Феофанії та майбутнє будівництво? З такою ж усмішкою пообіцяли подати в суд за наклеп. На що Михайло Юхимович погодився — тоді кияни нарешті звернуть увагу на цю проблему і дізнаються багато цікавого як про збереження лісів навколо Києва, так і про те, куди йдуть бюджетні гроші.

— Ніхто особливо не афішує, але ніхто й не приховує, що на так звану реконструкцію виділено 17 мільйонів гривень із держбюджету і 7 мільйонів із міського. Певне, іншого застосування цим коштам знайти не вдалося. Особливо коли врахувати, що вже не перший рік триває реконструкція Голосіївського парку імені М.Рильського. Щойно поставили пам’ятник поету, як про все інше й забули. Відмовка одна — немає грошей. Навіть центрального входу не оформили, як годиться у столиці, раніше хоч багато квітів висаджували, а тепер навколо — вигоріла трава. Рік тому ваша газета писала про цей парк і публікувала фотографії зруйнованого молодіжного павільйону та фонтана «Рушник». Нічого відтоді не змінилося, — з гіркотою розповів М.Михалко.

Важко не погодитися з тим, що парк, хоч і досі залишається улюбленим місцем відпочинку тисяч киян, — на столичний статус явно не тягне. Тут чомусь не заплановане будівництво бюветів і освітлення алей. Стільки років говорять про необхідність побудови підземного переходу, щоб люди спокійно могли пройти в парк, але, мабуть, газифікація й телефонізація лісу у Феофанії місту необхідніші. Там і шлагбауми передбачені, а в парку, де гуляє багато дітей, доріжками й газонами вільно роз’їжджають автомобілі. Відвідувачі місцевих ресторанчиків намагаються поставити своїх залізних коней у холодку, на травичці. А чиновники Міністерства охорони навколишнього середовища досі сподіваються, що зелену голосіївську зону захищає статус ландшафтного парку. Правда, при цьому вони відзначають, що все ж таки існує «підвищений комерційний інтерес у зв’язку з земельною реформою».

Мабуть, першою прокоментувати ситуацію в урочищі Феофанія наважилася газета Партії зелених України. Її лідер В.Кононов пояснив це тим, що «зелених» турбує не те, кому і які ділянки виділяють. Партію дуже тривожить те, з якою легкістю у нас порушують закони, що стосуються охорони природи, і зокрема Голосіївського лісу. Екологічну експертизу, як правило, проводять із запізненням, після того, як сокира вже зробила свою справу...

Пікетники, постоявши під вікнами мерії, зібралися йти далі — під Кабмін. Якийсь перехожий невдоволено хмикнув: «Почалася передвиборна метушня». На що природолюби образилися: «Ми діємо не від виборів до виборів, а постійно. І стали бити на сполох ще торік, коли у Феофанії почалася вся ця історія з географією. Хіба можна спокійно спостерігати, як за бюджетні кошти злиденної країни підводять комунікації під майбутні замки?!»

Чесно кажучи, не такі вже й великі гроші витрачаються на майбутню телефонізацію урочища. І не такі ми вже бідні, щоб заощаджувати на прокладанні каналізації в лісі. Знаєте, як без цього незручно у ХХI столітті? Запитайте жителів приватного сектора столиці — Жулян, приміром, чи Троєщини,— вони вам усе розкажуть, мабуть, років 20 чекають таких милостей від цивілізації. Але грошей у бюджеті на все не вистачає.

Ось недавно офіційно повідомляли, що на облаштування острова Коса Тузла виділили аж 35 мільйонів гривень. За цю суму обіцяють на всьому острові майже євроремонт зробити, а якщо знадобиться, то й вертолітні майданчики побудують. Може, спорудили б ще щось, та з грошима в скарбниці сутужно — після реконструкції треба очікувати нових дій у Феофанії. А це, знаєте, недешево бюджетові обходиться...