UA / RU
Підтримати ZN.ua

ФАРС-МАЖОР РУКОТВОРНИХ КАТАКЛІЗМІВ

Розміщена у сейсмічно небезпечному регіоні, на стику світових культур, історичних перипетій, держ...

Автор: Світлана Ісаченко

Розміщена у сейсмічно небезпечному регіоні, на стику світових культур, історичних перипетій, державних кордонів і географічних зон (Руської рівнини та Карпатських гір), Буковина буквально наелектризована фантомами різноманітних катастроф. Час від часу вони матеріалізуються в моторошні події. Наприклад п’ять років тому в Хотинському районі, на околиці с. Данківці, однієї січневої ночі мешканці села попрокидалися від струсу землі і гучного вибуху — величезна маса грунту ринула у 20-метрове карстове провалля. Або коли у липні 99-го року над гірською річкою Сірет, що на Вижниччині, після півторагодинної зливи з градом (завбільшки з куряче яйце) рівень води піднявся до чотирьох метрів. Хвиля селевого потоку зносила все на своєму шляху — мости, дороги, будинки. Окремі хати в с.Долішній Шепіт були засипані камінням по самісінькі вікна. А небувала повінь 91-го року, що всім у пам’ятку, забрала життя десяти чоловік. Потоками води, викликаними сильними зливами, прорвало каскади дамб у Заставнівському та Кіцманському районах і затопило 18 населених пунктів разом із Садгірським районом Чернівців. Із зони затоплення довелося виселяти понад п’ять тисяч чоловік.

Та справжнім лихом є зсуви. 1600 зареєстрованих зсувно-обвальних ділянок займають мало не третину загальної площі Буковини. З них 394 активні, а 96 — взагалі небезпечні. За останні сім років збитки від зсувних процесів становили 138 млн. грн. Однак про зсуви — розмова особлива.

У зведеннях Міністерства з надзвичайних ситуацій вони проходять під грифом «надзвичайні ситуації природного походження», що видається досить дивним і суперечливим. Взяти хоча б зсувні явища на береговій ділянці водосховища Дністровської ГЕС, де можливі (стверджується в документах МНС) події з катастрофічними наслідками як для самої ГЕС, так і для навколишніх населених пунктів. Ще більше стурбовані спеціалісти річковими схилами в районі гідроакумулюючої електростанції, будівництво якої стало вже притчею во язицех. Споруджується вона на аномально високих та крутих берегах, в результаті чого розкрилися великі площі гірського масиву. Але не це найстрашніше. Через недостатнє фінансування практично призупинено будівництво. Бетонний монстр недіючої ГАЕС своїм багатотонним навантаженням на геологічне середовище викликає активізацію небезпечних процесів. Те, що може статися поблизу станції найближчим часом, навіть сухою мовою офіційного документа звучить моторошно: «Розмив русла Дністра, зменшення пригрузу схилів і розкриття природно ослаблених горизонтів, з якими пов’язані площини ковзання зсувів, затримка і висока інфільтрація атмосферних опадів у техногенно розкритий масив порід, а також обвали в підземних виробках стають небезпечними і здатні спричинити зрушення великого масиву — десятки мільйонів кубічних метрів гірських порід. У разі виникнення катастрофічного зсуву на Дністровському схилі і районі ГАЕС стисле русло Дністра перекриється зсувними масами висотою 15—20 метрів. Це призведе до затоплення шести прилеглих сіл (перелік подається), а прорив греблі викличе хвилю, яка може знести розташовані нижче населені пункти та буферний гідровузол».

По суті, це не що інше, як тліюча антропогенна катастрофа, спричинена бездумним і злочинним втручанням людини в гармонійний світ природи. Але, хоч як дивно, за Державним класифікатором надзвичайних ситуацій в Україні вона вважається природною. За логікою тих, хто складав цей класифікатор (між іншим, дуже серйозний документ), зсуви є такими ж природними геологічними явищами, як землетруси чи виверження вулканів, а отже їх усіх можна зарахувати до одного класифікаційного класу — надзвичайні ситуації природного характеру, разом з усілякими метеорологічними (спека, сильний туман чи хуртовина), гідрологічними (морський шторм) явищами. (До речі, епідемії, пандемії і навіть масові отруєння людей теж вважаються цілком природними.) Висновок з усього простий до смішного: оскільки спричинює зсуви (епідемії, отруєння, повені) сама природа, то й сприймати їх треба як щось природне і фатальне, з чим боротись практично неможливо. Залишається хіба що героїчно ліквідовувати наслідки тих надзвичайних ситуацій.

Показовий приклад такої самовідданої боротьби з природним стихійним лихом (як його охарактеризували) — ліквідація наслідків катастрофічного зсуву в селі Костинці Сторожинецького району області, де у квітні 1999 року за лічені години десятки мільйонів кубометрів грунту, рухаючись зі швидкістю 25 см на годину, поставили під загрозу існування всього села разом із його мешканцями. І досі, дивлячись на величезні провалля і багатометрові широкі рови, видається справжнім дивом, що розверзнута земля взагалі не поглинула Костинці. Не вціліло жодного будинку, 42 з них зруйновано вщент. На всій території зсуву (а це чотири квадратних кілометри) з ладу виведена вся сільська інфраструктура. Для порятунку Костинців було задіяно майже тисячу людей (не враховуючи місцевих жителів), більше ста одиниць техніки. Кабінет міністрів навіть утворив спеціальну урядову комісію з проведення термінових заходів зі стабілізації цієї надзвичайної ситуації. Двічі на зсуві побував сам Президент, не кажучи вже про міністрів, депутатів усіх рівнів та інших поважних державних персон. Про причини зсуву багато не говорили, посилаючись на природну стихію, але ті, хто розуміється на таких питаннях, одностайно, щоправда, дуже тихо, стверджували: до зсуву призвело значне перезволоження грунтів, не в останню чергу викликане викопуванням під горою, яка потім і «поїхала», численних ставків для розведення риби.

Сумнозвісні чернівецькі зсуви — теж нібито природного характеру. Уся країна співчувала Чернівцям, а багато хто й допомагав матеріально, коли у лютому 1995 року ціла міська вулиця зависнула над крутим урвищем. Зруйновано 22 будівлі, серйозні пошкодження мали господарчі забудови міської лікарні, трикотажної фабрики, вже не кажучи про електромережі, водопровід тощо. Терміново виконані роботи дозволили в основному стримати сповзання грунтів та захистити від деформації залізничну колію міжнародного сполучення, що проходить поруч. Однак укріплення працюють в екстремальних умовах перевантаження, а гідрологічні та геодезичні спостереження свідчать про наростання деформаційних процесів, підйом рівня підземних вод, з’являються все нові докази зсувної небезпеки на флангах обвалу, який за браком коштів (банальна причина) не встигли добре закріпити.

Причиною зсуву визнали несприятливий збіг природних обставин: піднялись грунтові води, місяць був не в тій фазі, потяг неподалік прогуркотів, землетрус хитав Румунію — а все позначилося на Чернівцях. Мимохіть зазначалося про неналежний стан дренажної й каналізаційної систем, через що у зсувних пагорбах утворювався критично небезпечний рівень вологи. Що ж трапилося насправді — сьогодні, мабуть, ніхто не скаже. Нікого, врешті, і не питають. Бо відповідь для багатьох може бути дуже невигідною і неприємною.

Сакраментальне «хто і як довів Чернівці до катастрофи» навіть не озвучується. Природа — то природа. Можливо, і справді не в тому суть, хоча неупереджене, повне і об’єктивне з’ясування усіх причин цього так званого природного стихійного явища потрібне не так для покарання винних, як для недопущення схожих ситуацій. Адже місто, що лежить на семи пагорбах, продовжує «їхати» в 69 зсувно-небезпечних районах, 7 із яких — особливо небезпечні. І тоді вже важко буде все «списати» на румунський землетрус, оскільки всім очевидно — в чернівецьких зсувах винна не так природа, як байдужість і безгосподарність відповідних служб, які мали б запобігати лихові.

У 70-х роках у Чернівцях існувала потужна організація для боротьби зі зсувними явищами — протизсувне управління при облжитлокомунгоспі, в розпорядженні якого було 300 фахівців з робітниками й уся необхідна техніка. Завдяки цьому управлінню ми сьогодні маємо, зокрема, цілою і неушкодженою перлину світової архітектури — колишню резиденцію буковинських митрополитів, де зараз міститься Чернівецький національний університет. Роботи із запобігання зсувам були проведені в ті часи грандіозні. Перегодом протизсувне управління само почало, образно кажучи, зсуватися в стихії усіляких реорганізацій і в результаті перетворилося на підрозділ із шести чоловік при міському тресті «Зеленбуду», якому ще й навісили догляд за водоймищами. Як відверто каже Олександр Рябоконь, заступник директора департаменту містобудування чернівецької міськради і начальник управління капітального будівництва, сьогодні того підрозділу з його куцим фінансуванням ледь вистачає на очищення Прута від дохлих котів і собак. Про планові серйозні протизсувні роботи немає мови взагалі. Хоч як це боляче констатувати, місто і область щодо зсувів покинуті напризволяще. Тріщать стіни не лише в житлових будинках, а й у високих керівних кабінетах міської Ратуші та облдержадміністрації.

У 1999 році, коли валилися Костинці і перші особи держави обіцяли Буковині всебічну підтримку в боротьбі зі стихіями, Кабінет міністрів прийняв спеціальну постанову «Про заходи щодо ліквідації наслідків та попередження катастрофічних зсувів у Чернівецькій області», під яку в держбюджеті закладено 72 млн. грн. З них освоєно (по суті, на латання дірок) 20 млн. Ще 170 тисяч виділених торік Києвом пішли на погашення попереднього боргу. А отже, ніякі роботи вже тривалий час не проводяться. Власним коштом дотаційна область упоратися зі зсувами не в змозі.

Як полюбляє говорити мер Чернівців Микола Федорук, у нашого міста є три проблеми: перша — гроші, друга — гроші, третя — теж гроші. Їх немає на найнеобхідніше, навіть на запобігання надзвичайним ситуаціям, що загрожують людськими жертвами. Але чи потрібно їм запобігати взагалі, якщо, як свідчить житейський досвід, надзвичайна ситуація — чудовий спосіб зекономити місцевий бюджет, потрусивши державний. Капітальний ремонт будинку на центральній вулиці О.Кобилянської, 19, планові терміни якого минули давним-давно, коштував би місту мінімум 1,5 млн. грн. Відновлення ж його після обвалу виллється у трохи більшу суму. Але, по-перше, істотну її частку обіцяє столиця, а також інвестор, якого гарячково шукають, по-друге — то вже взагалі буде новий будинок, а демонтаж старого вартував копійки завдяки роботі на обвалі мобільних та оперативних груп міського і обласного управлінь з питань надзвичайних ситуацій та окремого аварійно-рятувального загону МНС. Ну, і звичайно, з’явилася чудова нагода усім охочим продемонструвати палку любов до ближнього. «Батьки» міста запевняли, що ніхто не залишиться з бідою сам на сам, так і не взявши на себе відповідальність за неї, як годилося б. (У цілому загальний стан історичної забудови Чернівців, особливо житлової частини, перебуває на межі безпечної експлуатації. Те ж саме стосується інженерних мереж. 212 житлових будинків визнано аварійними. Терміново слід відновити функціонування дренажної системи, зливової, поломка яких призводить певним чином і до зсувів, і до руйнації будинків.)

Певна річ, усе це звучить трохи цинічно. Але навряд чи щось здатне перевершити цинізм комісії з місцевих будівельників, архітекторів, представників райжитлоуправління і департаменту містобудування (на адресу якого мешканці злощасного будинку безліч разів писали скарги про його загрозливий стан), яка за кілька днів до катастрофи нарешті зволила подивитися аварійний будинок. Вирішивши, що все не так і страшно, комісія наліпила на фасадних тріщинах паперові «маячки» для спостереження.

У зведеннях Міністерства з надзвичайних ситуацій, в обов’язки якого теж ніби входить запобігати стихійним, тим паче рукотворним лихам, зазначено, що основна причина обвалу старовинної споруди на вул.О.Кобилянської — її фізичне старіння. З чим працівники міської прокуратури не зовсім погодилися і порушили кримінальну справу за статтею «Службова недбалість». Львівські фахівці проводять зараз судову будівельно-технічну експертизу, намагаючись об’єктивно з’ясувати справжні причини катастрофи. Але те, що можна було не допустити до людських жертв (руїни поховали під собою двох мешканців будинку), зрозуміло і без судових експертиз. Так само очевидно, що можна було б врятувати і сам будинок, належно за ним доглядаючи і грамотно роблячи перепланування.

Якщо результати прокурорського розслідування не стануть, як це часто буває, розмінною монетою в політичних торгах, цілком імовірно, Міністерству з надзвичайних ситуацій таки доведеться переглянути Державний класифікатор НС, виокремивши в ньому на вимогу життя особливий вид катастроф — антропогенні. Це потрібно не заради паперової формальності. Антропогенна надзвичайна ситуація, на відміну від природної чи техногенної, потребуватиме іншого реагування відповідних служб і органів, іншого аналізу подій та висновків щодо конкретних причин і конкретних винуватців. Можливо, тоді стане менше метушливого фарсу навколо НС, як і їх самих.