| ||
Голова Сянківської сільради |
Останнім часом невеличке село Сянки, що загубилося на гірських схилах Турковського району Львівської області й межує з Закарпаттям та Республікою Польща, неабияк «прогриміло» не тільки у своєму рідному регіоні, а й у Польщі. У селі побувало близько двадцяти різних комісій і перевіряючих, а вже про представників засобів масової інформації з української та польської сторін годі й говорити. То що ж сталося в Сянках?
Наприкінці березня нинішнього року сянківський голова Степан Василечко звернувся в офіційному листі до голови Фонду охорони довкілля й водного господарства Польщі з проханням допомогти в утилізації 22-х затарених пестицидами контейнерів, оскільки їхній вміст (у разі потрапляння в воду прикордонної річки Сян) може зашкодити довкіллю не тільки Західної України, а й польським територіям, що межують із нею. Певна річ, то була «бомбочка»! На неї блискавично відреагували обидві сторони. І якщо українці в основному давали роз’яснення й виправдовувалися, то поляки підняли сянківські пестициди «на щит» і дуже серйозно заходилися з’ясовувати справжній стан справ. Обстановка і відповідно відносини розжарилися. Екологічні й санітарні служби, крім документального листування, брали проби води та грунту. Наші результати аналізів були негативними: ні у воді, ні в грунті немає хімічного складу пестицидів й інших отруйних речовин. У червні аналогічних висновків дійшли й польські фахівці. До обопільного вдоволення проблему «вибухонебезпечних» Сянок було закрито на міждержавному рівні. Але чи закрито її по суті? І чому все-таки Степан Василечко зважився на такий безпрецедентний крок, тоді як інші представники місцевої влади, на території яких розміщено подібні склади з пестицидами й отрутохімікатами 15—20-річної давнини, терпляче зносять небезпечне сусідство, яке розточує далеко не приємні запахи залежаної хімії та отруює середовище їхнього проживання?
Голова сільради с. Сянки Степан Василечко здійняв «пестицидну тривогу» ще 1994 року, коли селяни вперше обрали його на цю посаду. Сам корінний сянканин, він, як і всі місцеві жителі, не забув, що 1991 року внаслідок аварії, що сталася з вини турковської нафтобази «Агропромтехніка», розташованої в Сянках, у притоку Сяна, а потім і в саму річку потрапило близько 200 тонн солярки і 80 тонн аміаку. У результаті загинули форель й інша живність. Тоді вибухнув справжній міжнародний скандал, польська сторона гостро й без зайвої дипломатії заявила про свої претензії.
Проте протягом понад 15 років й інший екологічно небезпечний об’єкт, «вдостоєний» прописки в селі Сянки, нагадував про себе. Йдеться про напівзруйнований склад, куди свого часу місцева «Райсільгоспхімія» (нинішній «Агросервіс») звозила невикористані пестициди й іншу сільськогосподарську хімію. Загалом на складі було 11 тонн пестицидів. Звезли — й забули...
Обійнявши посаду, Василечко розпочав боротьбу з «пестицизацією» Сянок. Було створено спеціальну комісію, яка обстежила склад і прилеглу до нього територію, складено акт, у якому, зокрема, записали: «...Біля приміщення складу — характерний запах дустових отрутохімікатів. У приміщення можна проникнути через незасклені, вибиті шибки та зняті двері. У самому складі отрутохімікати зберігаються в розбитих дерев’яних ящиках, частина розсипана на підлозі. Було три випадки смертельного отруєння громадської худоби, що паслася неподалік складу. Навколо споруди на відстані 50—200 метрів висох ліс і кущі...» Депутати сільради звернулися до голови Турковської райради з проханням вжити необхідних заходів для ліквідації бази-складу отрутохімікатів у с. Сянки.
Таким був старт семирічного листування сянківського голови, підтримуваного всією сільрадою, із керівниками різних рівнів і рангів, починаючи з голови Турковської райдержадміністрації та райради, Львівської держадміністрації, держуправління екології та природних ресурсів Львівської області, головного санітарного лікаря Львівської області й закінчуючи Міністерством природних ресурсів України, комітетом ВР України з питань екологічної політики, природокористування й ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. У листах-відповідях жоден із компетентних органів не заперечив, що склад пестицидів у с. Сянки загрожує екологічній безпеці не тільки села, а й прилеглої до нього території, зокрема й польської. Крім того, склад розташовано у водоохоронній зоні, а санітарно-захисна територія навколо цього небезпечного об’єкта не відповідає нормативам: замість належних 200 метрів вона дорівнює (відстань до трьох безіменних струмків-стоків, що впадають безпосередньо в притоку Сяна) 143, 150 і 200 метрам. Уже тільки з цієї причини склад пестицидів підлягав ліквідації, що підтверджували відповідні листи. До того ж (на цьому наголошував голова) територія Сянок є частиною регіонального ландшафтного парку «Надсянський», що входить до складу міжнародного природного заповідника «Східні Карпати». Тож, безумовно, пестицидне сусідство в заповідних місцях — нонсенс.
Перші практичні кроки щодо ліквідації пестицидів були підбадьорливими. Того ж таки 1994 року санепідслужба області офіційно заявила «про негайне закриття складу для збереження пестицидів АТ «Агросервіс», як такого, що не відповідає вимогам санітарних норм». Проте нічого не змінилося. «Агросервіс» і не збирався вивозити отрутохімікати. Аж до кінця 1999-го — початку 2000 року проблема перебувала на «точці замерзання», попри наполегливі письмові запити місцевого голови. Не виключено, що багато хто з чинів сподівався: Василечка не буде переобрано на наступний термін, і все саме собою заспокоїться. Але селяни обрали його сільським головою і 1999 року. Тож «епопея» продовжилася, але вже в більш наполегливому варіанті. Хоч щоб там було, а 1999-го з обласного бюджету виділяється 50 тисяч грн. на придбання перших залізобетонних контейнерів, пристосованих для тривалого зберігання пестицидів. Сім із них 2000 року направили в Турковський район, п’ять — у Сянки. У контейнери затарили 4 тонни отрутохімікатів. Решта й далі розкладалася на складі.
Приблизно в той самий час (вересень 2000-го) у Сянках проїздом побували львівські журналісти з незалежної екологічної організації WETI. Тема, як то кажуть, була на поверхні. З їхньої легкої руки все знову закрутилося, і проблема вийшла на міжнародний українсько-польський рівень. Спочатку було проведено міжнародний конкурс екологічного малюнка (головний об’єкт — склад пестицидів у Сянках), потім представники польської організації Дзедушицкіх, котрі підключилися до розв’язання проблеми, порадили Степану Василечку написати лист у Фонд охорони довкілля й водного господарства Польщі. І «маховик» закрутився.
Відбулося екстрене засідання спільної українсько-польської комісії з питань прикордонних вод, проблему розглянуло міністерство екології Польщі й інші структури. Знову запахло міжнародним скандалом. Василечка почали активно звинувачувати в тому, що чисто виробничий процес він перетворив на політичний фарс, який не має під собою ніяких підстав. Хоча спочатку його наполегливу «боротьбу з пестицидами» підтримали обласні екологічні, санітарні й інші служби.
На той час пестициди вже затарили в контейнери, але, як і колись, ніхто не збирався їх звідти вивозити. Було прийнято кілька рішень про ліквідацію сховища пестицидів у Сянках, але замість цього (за словами Василечка) в село додатково звезли затарені в контейнери пестициди з інших місць району. Правда, робилося це фактично таємно від голови. Цей факт нині категорично заперечується. Проте є кілька документів, які свідчать про протилежне. Зокрема лист обласного управління екобезпеки від 16 листопада 2000 року, де чорним по білому написано: «...2000 року на територію складу з господарств району було завезено 15 спеціальних залізобетонних контейнерів, також затарених пестицидами». І далі про те, що пестицидів у Сянках не повинно бути: «...органи місцевого самоврядування Турковського району досі не вирішили питання щодо вибору нової земельної ділянки для розміщення контейнерів... Просимо виділити нове місце для облаштування наземного сховища контейнерів із пестицидами або вирішити питання про їх видалення за межі району. Необхідно вжити заходів щодо ліквідації складу Турковського ВАТ «Агросервіс» у селі Сянки». Проте «ліквідація» завершилася тим, що пестициди помістили в контейнери на забетонованому відкритому майданчику і... залишили на подальше збереження.
Сьогодні сянковського голову звинувачують у тому, що виніс «сміття з хати», і, не будь він на виборній посаді, його вже давно зняли б із роботи. Хоча, коли розібратися, діяв Василечко на законних підставах, не говорячи вже про моральний бік справи. Так, відповідно до ст. 20 і 21 Закону України «Про відходи», саме на органи місцевого самоврядування покладено обов’язки щодо ліквідації несанкціонованих і неконтрольованих відходів на своїх територіях. З 1994 року, як видно з документів, склад пестицидів й інших отрутохімікатів у Сянках було офіційно закрито. Голова розпочав реальну роботу, спрямовану на його ліквідацію. Бачимо, чим це скінчилося. Навіть коли контейнери почали затарювати пестицидами, ніхто не повідомляв про Василечка — що затарюється, скільки, звідки. Не говорячи вже про те, що санітарні служби до цього не працювали (у плані інформації) з місцевим населенням, та й не відомо, чи бралися взагалі тут коли-небудь (до квітня цього року — початку скандалу) проби води та грунту. А на ті, які возив у відповідні служби голова власноручно, ніхто не давав жодного висновку.
— Мені як голові місцевого самоврядування, відповідальному за цю роботу, — говорить Степан Василечко, — ніхто документів на установку контейнерів не давав. Там були отрути багатьох видів, але їх складували всі разом, тож невідомо, як вони поводитимуться в процесі взаємодії. На мій погляд, небезпека залишилася. І ще. Якщо біля складу провести комплексний (а не 2—3 проби) моніторинг землі й води, результати будуть інакшими. Після того як зі складу прибрали пестициди, це приміщення не дезактивували, залишки отрутохімікатів продовжують там «жити»...
Ясна річ, якщо подивитися на «пестицидний плацдарм» усієї України або навіть однієї Львівської області, то сянковська проблема сьогодні справді не видається такою гострою та кричущою. Хоча в її прояві і, головне, у багаторічній титанічній боротьбі за результат віддзеркалилася вся могутність і неприступність нашої бюрократичної машини, де права рука не хоче знати, що робить ліва.
* * *
За великим рахунком, донедавна проблема пестицидів мало кого хвилювала. Тож державна програма з утилізації отрутохімікатів, що залишилися після глобального хімічного угноєння часів СРСР, нині в незалежній Україні тільки розробляється. Хоча ще 1998 року Львівщина визначила цей напрям як пріоритетний.
За даними головного управління екології та природних ресурсів Львівської області, сьогодні на її території перебуває близько 530 тонн заборонених і непридатних для використання пестицидів. Більшість із них (354 тонни) зберігаються в 209 господарствах АПК і близько 200 тонн — у дев’яти районних ВАТ «Агросервіс». Усе це «добро» розміщено в 323 складах, третю частину з яких — не паспортизовано. Тобто вони не відповідають умовам зберігання, нормам екологічної безпеки й санітарним правилам. Деякі з них (як у Сянках) розташовано у водоохоронних зонах. Тож проблема назріла, і розв’язувати її потрібно негайно.
На державному рівні було прийнято рішення (як перший етап боротьби з непридатними пестицидами) затарювати їх у спеціальні залізобетонні контейнери тривалого зберігання.
— Львівщина — одна з перших областей України (після Київської) почала велику роботу зі знешкодження пестицидів, — говорить начальник контролю земельних ресурсів головного управління екології Львівської області Степан Татух. — Реально пестицидна проблема зрушила з місця 1999 року, коли для їх утилізації ми почали одержувати спеціальні залізобетонні контейнери. Вони випробовувалися при наднизьких і надвисоких температурах, на дні моря тощо, тож за міцністю близькі до легованої сталі, пестициди в них можуть безпечно зберігатися від 50 до 100 років.
Сьогодні в область завезено понад сто контейнерів, а потрібно — не менше п’ятисот. Ці дані можна вважати попередніми, оскільки необхідно знову провести повну інвентаризацію відходів і, виходячи з її результатів, визначитися з кількістю контейнерів. Розраховано роботу з контейнеризації відходів до 2005 року, але за умови, що виділятимуть кошти. Щороку на придбання контейнерів та облаштування наземних бетонованих майданчиків області потрібно 360—380 тис. грн. Кошти ці виділяються з обласного бюджету й фонду охорони довкілля. У першу чергу, пестициди й інші непридатні отрутохімікати утилізуються в зонах питних річок, водозаборів, у гірських районах із великою кількістю річок, а також у сільській місцевості, де розташовано найнебезпечніші місця зберігання хімікатів. Нині інтенсивна робота з їх ліквідації проходить у восьми районах області, на черзі — інші. До речі, Турковський район —найблагополучніший у цьому плані. Там уже практично завершено контейнеризацію відходів, а з 27 контейнерів, привезених у район (найбільша кількість серед інших районів області), двадцять два — в Сянках. А загалом таких складів у кожному районі повинно бути не більше одного-двох. Тоді їх можна буде надійно обладнати й постійно контролювати умови зберігання шкідливих речовин.
У принципі схема боротьби з пестицидами повинна виглядати так: контейнеризація відходів, далі їхня повна утилізація, а потім і утилізація колишніх складських приміщень, які встигли за 15—20 років увібрати в себе неабияку кількість хімії. Стосовно утилізації відходів, то сьогодні лише Голландія має технологію їх термічного спалювання (утилізація одного кілограма пестицидів коштує 4—5 дол. США). До речі, у поляків ця проблема також стоїть дуже гостро. Так, лише в Подкарпатському воєводстві (сусідньому зі Львівською областю) складовано близько 500 тонн невикористаних пестицидів.
Львівські екологи говорять і про те, що частину небезпечних отрутохімікатів (після визначення їхнього нинішнього хімічного складу), можливо, доведеться утилізувати в радіоактивному могильнику. Для інших можна використовувати занедбані кар’єри до 50—100 метрів глибиною, соляні шахти (їхня глибина — до 500 метрів), цілком поховавши відходи в саркофазі з бетону. Але це — перспектива досить далекого майбутнього. А поки що місцеві екологи й санітарні служби «вибивають» гроші на контейнери та приймають екстрені рішення про посилення контролю над дотриманням санітарних норм, правил збереження й використання агрохімікатів, зокрема заборонених і непридатних для використання.
Повертаючись до Сянків. Невідомо, якими оргвисновками загрожує «пестицидна історія» голові сільради Василечку. Але те, що дякуючи йому про пестициди на Львівщині найближчим часом не забудуть, це точно.