За доказами того, що в Україні порушуються екологічні права громадян, далеко ходити не треба. Хоч як сумно, але екосвавілля у рідній батьківщині стало перманентним явищем, яке трапляється буквально на кожному кроці. І питання тут не лише в тім, що в країні існує вседозволеність для чиновників і бізнес-структур, котрі нахабно нехтують буквою закону. Проблема ще й у нашому з вами горезвісному «моя хата скраю...», в елементарному незнанні своїх прав, яке трапляється значно частіше.
Простий приклад. Рівно три роки тому Україна ратифікувала Орхуську конвенцію. Признавайтеся чесно, ви про неї хоч щось чули? А цей унікальний правовий інструмент гарантує кожному з нас вільний доступ до інформації, що стосується довкілля, право на участь в ухваленні екологічних рішень і право відстоювати свої «зелені» інтереси в суді. Втім, тепер з’явилися передумови, що звістка про Орхуську конвенцію долетить навіть до самісіньких околиць нашої батьківщини.
На початку серпня ц.р. стартував проект TASIC «Екологічна інформація, освіта й інформованість громадськості в нових незалежних державах». Мета починання — спробувати налагодити співпрацю між зацікавленими неурядовими організаціями, представниками ЗМІ, бізнесменами і держслужбовцями всіх рівнів, аби запустити в дію механізм Орхуської конвенції. І, безумовно, поширити відповідну інформацію серед усіх прошарків населення. Адже, на думку експертів TASIC, спільною бідою всіх п’яти держав, де буде реалізовуватися проект — України, Вірменії, Азербайджану, Білорусі, Грузії і Молдови, — є саме брак знань серед громадян. А конкретніше — незнання того, хто, які служби відповідають за відповіді на екологічні запити населення, яка «зелена» інформація повинна, а яка не повинна бути конфіденційною тощо.
— На жаль, увесь пакет змін законодавства, обумовлений ратифікацією Орхуської конвенції, досі не прийнятий, — констатує міністр екології та природних ресурсів України Сергій Курикін. — Та попри це, Орхуська конвенція є обов’язковою для виконання, вона — невіддільна частина законодавства України. Отже, керівники всіх відомств, усі посадові особи повинні цей документ використовувати у своїй роботі. У будь-якому разі, не допускати ні своїх дій, ні дій своїх підлеглих, що суперечать букві конвенції.
Загальновідомо, кожний керівник, промисловець і адміністратор зобов’язаний у повсякденній діяльності враховувати екологічний чинник. В іншому разі ні про ефективні природоохоронні заходи, ні про перехід країни на рейки збалансованого розвитку, що передбачає гармонію екологічних і економічних інтересів, не може бути й мови. Однак факт залишається фактом: у цьому питанні позиція багатьох керівників відомств, що мають безпосередній стосунок до використання природних ресурсів або чия діяльність завдає певної шкоди довкіллю, залишається відстороненою. Тому цей проект має допомогти якісно змінити ставлення посадовців до питань впливу на довкілля, підвищити їхню особисту відповідальність за наслідки своєї професійної діяльності.
— Ми дуже багато говоримо про права громадськості, право громадянина на отримання інформації, право впливати на ухвалення рішень, — каже С.Курикін. — Але при цьому реальна поінформованість значної частини суспільства, рівень екологічної культури залишаються дуже низькими. І серйозні порушення природоохоронного законодавства стають можливими не лише тому, що деякі громадяни через тяжкі економічні умови змушені скоювати злочини, щоб прогодувати сім’ю: рубати без дозволу ліс і потай його продавати, просвердлювати дірки в нафтопроводах. Величезна кількість наших співвітчизників, попри потужний інформаційний потік, який щодня звалюється на сучасну людину, мають дуже віддалене уявлення про зв’язок між своїми діями і їх екологічними наслідками. Тому одним із головних завдань проекту має стати підвищення екологічної культури українців. Не просто надання інформації про їхні права чи стан довкілля, а й сприяння тому, щоб ця інформація в результаті трансформувалася в новий рівень екологічної свідомості.
Боюся, що попри оптимізм Сергія Івановича, досягти настільки масштабної мети цього починання з дуже скромним загальним бюджетом у 2,5 млн. євро навряд чи вдасться. Водночас потрібність й цінність проекту складно переоцінити. Адже що більше українців озброяться «зеленими» знаннями, то більше з’явиться шансів покласти край екологічній анархії. Тож за парти, панове!