Проблеми лісу та лісозаготівель у нашій країні ось уже більш як десять років викликають щонайгостріші дискусії. Добре відома група в українському парламенті активно обстоює приватизацію лісу. Водночас значна частина працівників лісу і керівництво галузі не менш завзято й давно виступають за те, щоб лісом володіла виключно держава. «ДТ» неодноразово надавало можливість обом сторонам висловити свою точку зору на сторінках тижневика.
Ось уже два місяці — після призначення нового голови Державного комітету лісового господарства України Віктора Червоного — в лісовому відомстві панує визначеність. Річ у тім, що після тривалих дискусій із заінтересованими представниками бізнесу, після вивчення досвіду сусідніх країн було прийнято рішення — ліс має залишатися у володінні держави. Створюється програма реформування лісової галузі. Не потрібно бути пророком, аби передбачити на осінь бурхливі дискусії на цю тему в парламенті. Їхня гострота підігріватиметься парламентськими виборами, що наближаються. Тож цілком доречно грунтовно розібратися у сутності питання.
Спільна прес-конференція, що відбулася у Держкомлісгоспі в середині липня і в якій узяли участь не лише вищі керівники лісової галузі України на чолі з Віктором ЧЕРВОНИМ, а й генеральний директор державних лісів Польщі Януш ДАВИДЗЮК, дозволила обговорити найгостріші питання майбутньої української реформи і порівняти їх зі станом галузі в сусідній країні. У прес-конференції також узяли участь регіональний директор державних лісів у Кросні Ян КРАЧЕК і радник генерального директора лісів у Польщі Блажей МОЖУХА — колишній генеральний директор лісів Словаччини. В.ЧЕРВОНИЙ: — Вважаю, що участь у нашій прес-конференції польських колег — дуже важлива обставина нашої зустрічі. Річ у тім, що площа лісів Польщі майже така сама, як і в Україні, є й багато інших схожих моментів. Окрім того, перед Польщею свого часу стояли аналогічні проблеми. Наші сусіди протягом п’ятнадцяти років завзято реформували лісове господарство і нині в них є серйозні досягнення. За приблизно такою ж схемою здійснено реформу лісового господарства в Литві.
Останніми роками Комітет лісового господарства вивчав принципи організації лісового господарства в різних європейських державах, аби знайти найкращу модель для його реформування. Ми підходимо до цього питання дуже виважено. Потрібно враховувати, що ліси України на відміну від багатьох європейських країн, розташовані у п’ятьох кліматичних зонах і в кожної з них — свої особливості ведення лісового господарства. Це полісся, лісостеп, степ, а також ліси Карпат і Криму. Крім того, в Україні не сформувався приватний власник, який мав би досвід роботи в лісовому господарстві, де кожна операція планується на десятиліття, а помилки лісівників реально зможуть побачити наступні покоління.
Тому використовувати для реформи лише одну модель європейської країни, хоч би якою гарною вона була, нам буде важко. Ми вирішили на основі досвіду різних країн виробити власну модель ведення лісового господарства в сучасних умовах. Минулого тижня наша делегація лісового господарства повернулася з Литви, де ми за дорученням президента вивчали досвід роботи лісівників. Трохи раніше наша делегація була в Польщі. Сьогодні ми раді бачити польських лісівників на українській землі.
Я.ДАВИДЗЮК: — Я вперше в Україні й дуже радий, що в нас налагодилося співробітництво. Проблеми лісівництва, екології вимагають, аби ми дивилися на кілька десятків років уперед. Обмін досвідом дуже важливий, адже й помилки в нашій справі виявляються через кілька десятиліть. Мабуть, Польща — єдина з країн, що переживають період реформування, не піддавалася спокусі приватизувати ліси. На вимогу наших лісничих вони залишилися у володінні держави. Наші сусіди — чехи, словаки, латиші, естонці приватизували 40—50 відсотків лісів. На жаль, приватизація лісу спричиняє багато нових проблем.
До реформи в нас було задіяно більш як сто тисяч людей, а нині — лише 27 тисяч. Проте 80 тисяч не втратили робочі місця, а перейшли у приватний сектор, створений при лісовому господарстві. Ми запрошуємо українських лісничих до нас, щоб показати їм і наші успіхи, і наші прорахунки. Завжди дешевше вчитися на чужих помилках, ніж припускатися власних. Наше співробітництво прислужиться і українським лісам, і польським, щоб наші діти й онуки жили на більш благополучній планеті.
Б.МОЖУХА: — У Словаччині приватизована половина лісів. Німці й австрійці купили нижню частину приватизованих гірських лісів, і тепер до державних лісів не можна дістатися. Тож це велика помилка. Ліс не може бути предметом короткострокового бізнесу.
В.ЧЕРВОНИЙ: — Україна обрала шлях до Об’єднаної Європи. Польща вже знаходиться в ній. Сподіваємося, що нам удасться врахувати як позитивний досвід, так і негативні моменти реформування лісового господарства, щоб українська модель його ведення стала найкращою у Східній Європі.
Я.ДАВИДЗЮК: — Перетворення у галузі зумовили підвищення зарплати. До реформи середня плата в нас була удвічі нижчою, ніж по країні. Нині середня зарплата польського робітника по країні — 500 євро, а в державних лісових господарствах — близько 900 євро. Професія лісника стала привабливою, і конкурси до вищих навчальних закладів лісового профілю сягнули сімох-вісьмох кандидатів на одне місце!
Не скажу, що в нас немає проблем. Ми зазнаємо неабиякого тиску з боку екологів. Це одна із суперечливих сторін демократії. Приміром, у нас, та, мабуть, і у вас, деякі екологи вважають, що лісів не можна навіть торкатися пилкою. Із цим важко погодитися — потрібно зрозуміти, що дерево — ресурс, що оновлюється, і його потрібно доглядати, і з допомогою пилки також...
«ДТ»: — Як у вашому реформованому господарстві в лісі почуваються дикі тварини — зубри, вовки?
Я.ДАВИДЗЮК: — Найбільша популяція зубрів живе в Польщі на кордоні з Білорусією, інша — в Карпатах. Вони почуваються привільно, популяція збільшується. Наш президент якось навіть запропонував подарувати п’ять зубрів президенту Франції. Той подякував, але додав, що у Франції... немає грошей прогодувати таку череду. Вовки в Польщі також почуваються добре, вони під охороною. Зі східних регіонів, де вони динамічно розвиваються, хижаки мігрують на захід. Зелені бурхливо протестують проти відстрілу вовків. Це теж спірна тема: їх так багато розвелося, що скорочується популяція оленів. Лісничі вважають, що настав час здійснити контрольований відстріл хижаків. Проте наш уряд не наважився прийняти таке рішення.
«ДТ»: — В Україні борються за те, щоб експорт деревини припинити взагалі. Як у вас ставляться до цього?
Я.ДАВИДЗЮК: — Ми намагаємося продавати суто символічну кількість деревини, та й то лише для того, щоб утримати необхідну кількість каналів на ринок про всяк випадок, якщо виникне необхідність продати надлишки деревини, непотрібні на внутрішньому ринку. Наша політика — переробляти максимальну кількість деревини на вітчизняному ринку. Це збільшує додаткову вартість. При цьому я нічого не маю проти, якщо завдяки іноземному капіталу в нас будуватимуть заводи, фабрики з переробки деревини і створюватимуть нові робочі місця. У нас розвинена целюлозно-паперова промисловість і є підприємства з виробництва деревних плит. Дуже важливо, щоб завод був розташований недалеко від місця заготівлі, оскільки перевозити деревину недешево.
Переробка деревини в нас — у приватних руках. Ми продаємо її «біля шляху» і ніколи не продаватимемо ліс «на корені», як намагалися зробити деякі наші сусіди. Євреї нас навчили, що гроші має той, хто продає кінцевий товар. Ось цього правила ми чітко дотримуємося.
В.ЧЕРВОНИЙ: — У Польщі, як і в Литві, деревина «на корені» не продається. А це шлях, на який нас штовхають комерційні структури в Україні. Вони кажуть: завдання робітників лісу — вирощувати, а продавати — завдання комерційних структур. У Польщі продажем деревини займаються лісові підприємства. Переробка деревини — у приватній власності. Це дозволило залучити серйозні інвестиції. У Польщі останніми роками європейські інвестори побудували дуже багато заводів, які випускають продукцію з деревини. Економіка країни дозволяє вкладати інвестиції у глибоку переробку. Розвинене целюлозно-паперове виробництво і добре налагоджений випуск деревно-стружкових плит дозволяють комплексно використовувати всю деревину, і передусім низькосортну. Ці напрямки потрібно активно розвивати й у нас. Переробка деревини має бути відділена від лісового господарства. Та це не можна зробити за один день. Сьогодні в наших цехах працюють десятки тисяч людей, які одержують заробітну плату, мають соціальні гарантії. Та для залучення інвестицій, нових технологій ми повинні шукати інші форми організації виробництва. Комплексне ведення лісового господарства в Україні себе виправдало. Особливо в 90-х роках, коли більшість деревообробних заводів змінили власника, і багато з них припинили роботу. І досі ще в Карпатах можна побачити непрацюючі комплекси колишніх лісокомбінатів, які колись випускали найкращі в Союзі меблі.
«ДТ»: — У лісової галузі в Польщі є якісь податкові переваги?
Я.ДАВИДЗЮК: — Під час реформування у нашій країні було створено щонайсприятливіші умови для роботи лісогосподарських підприємств. Всі зібрані податки повертаються на розвиток господарства, бо Польща хоче бути зеленою, гарною і мати чисте повітря. А для цього потрібно вкладати кошти в лісове господарство.
Що ще вважаю великим нашим досягненням — це виховання любові до лісу в людей. Ми організували 19 центрів у лісах, створили спеціальні просвітницькі будиночки, в яких побувало два мільйони молодих людей. Вони одержали можливість відчути і полюбити ліс. Це вплинуло на суспільну думку. І тепер, як свідчать опитування, близько 70 відсотків громадян Польщі позитивно ставляться до працівників лісового господарства. Професію лісничого високо цінують у нашій країні, понад 90 відсотків респондентів висловилися навіть за те, що ця професія за принадністю… друга після пожежного. Вона обігнала за популярністю масові й популярні професії вчителя, лікаря, поліцейського.
«ДТ»: — Суспільство сприйняло ідею, що ліс має бути державним?
В.ДАВИДЗЮК: — Так, хоча як тільки в нас починаються вибори, деякі партії виходять із пропозицією про приватизацію лісів. Та ці ідеї не мають серйозної підтримки в народі.
В.ЧЕРВОНИЙ: — На жаль, в Україні суспільна думка не на користь працівників лісу. Нас звинувачують у тому, що ми проводимо суцільні рубки, хоча в Польщі, де площа лісів приблизно така ж сама, як і в нас, вирубують удвічі більше, ніж в Україні. Навіть заповідників на лісових площах у Польщі лише близько двох відсотків, а в нас — близько 13! Та це не заспокоює громадськість. І внаслідок цього, коли рубки не проводяться, ліс старіє, деревина втрачає свої якості, дерева частіше вражаються грибковими захворюваннями, це спричиняє їх усихання. Сьогодні в Польщі вирубують більш як 70 відсотків старого лісу, а в лісах України — лише близько 40 відсотків. Потрібно роз’ясняти громадянам правила грамотного догляду за лісом. У нас є чудовий досвід роботи шкільних лісництв, вони охоплюють близько 10 тисяч підлітків. І цей досвід потрібно розвивати. Дуже важливо — виховувати екологічну культуру, ставлення людей до лісу має бути таким, як до власного будинку. Адже в нас нерідко можна побачити, як сміття везуть до лісу, як після відпочинку веселих компаній у лісі на мальовничій галявині залишається купа сміття, а часом і пожежа трапляється.
«ДТ»: — Особливо люди скаржаться, що чудові старі ліси під Києвом вирубують під корінь. Навіщо ж рубати ліс поблизу міста?
В.ЧЕРВОНИЙ: — Ліси зеленої зони Києва, так само, як і ліси зелених зон інших міст, довго не експлуатувалися. Колись було прийнято рішення про цілковиту заборону рубок у таких лісах. Але ж у дерева, як і в людини, свій вік. Ліс досягає зрілості і максимальної ефективності, а потім надходить старість, а потім настає відмирання, і в цей період його потрібно зрубати і посадити нове. Якби це робилося під Києвом протягом багатьох років, усе відбувалося б поступово і не викликало такого хвилювання. А коли років 30 не рубали зовсім, громадськість запротестувала.
«ДТ»: — Однак під Києвом вирубують цілком здорові й гарні дерева, стоп’ятдесятилітні дуби і такі ж сосни. Навіщо?
В.ЧЕРВОНИЙ: — Сосни й дуби сягають своєї зрілості у 80, — 100 років, у зелених зонах — у 100—120 років. Далі відбувається їх деградація і відмирання. Окремі ділянки старого лісу під Києвом потрібно замінити. Міські та заміські ліси відчувають дуже серйозне навантаження від відпочиваючих, поглинають усі викиди в атмосферу промислових підприємств, транспортних магістралей. Тому їх заміна має бути поступовою. Тут краще застосовувати вибіркові рубки, що дозволить під пологом старого лісу сформувати молоді насадження методами, максимально близькими до природних.
Хочу наголосити, що в Україні лісів більше насаджується, ніж вирубується. Це велика заслуга лісників. Та ми припустилися і грубезної помилки — не вели діалогу з громадськістю. Так було втрачено зв’язок із суспільством, яке не розуміє наших проблем. Ситуацію потрібно виправляти. Сьогодні зміцнюємо галузь фахівцями не лише високопрофесійними, а й високоморальними, котрі розуміють, які завдання ставить перед нами держава.
Нині за дорученням президента готуємо концепцію розвитку лісового господарства, яку подамо на затвердження уряду. При цьому широко використовуємо досвід Польщі й Литви. Основа концепції — держава веде господарювання в лісі, вона ж здійснює контроль, одержує деревину і продає її. Гроші спрямовуються на відновлення і нарощування обсягів лісу в країні. Та реформа передбачає і широке залучення приватних підприємців для роботи в лісі.
У польських лісгоспах уже немає власних робітників — усі роботи виконують приватні підприємства. Та під контролем держави, під контролем лісничих. Це ефективний шлях. У нас деякі підприємства вже перейшли на таку ж форму відносин, як у Польщі. У деяких місцях 30 відсотків лісогосподарських робіт виконують приватники. Різні форми мають право на життя у перехідний період економіки. Поки що бізнес у нашій лісовій галузі мало розвинений. Приміром, у Литві 50 відсотків роботи з перевезення лісу здійснюють приватні підприємства. А в нас за таку роботу беруться лише кілька відсотків приватників, оскільки для цього потрібні спеціальні надзвичайно дорогі автомобілі. Для розвитку приватного бізнесу в галузі держава має створити нормальні податкові умови.
Ми плануємо здійснити реформу за три-чотири роки. Хоча і литовці, і поляки зробили це більш як за 10 років. Якби нам удалося, це був би великий успіх. Ми ставимо перед собою завдання сприяти розвитку малого і середнього бізнесу, забезпечити його деревиною. Сьогодні держава створює усі умови, щоб у лісову галузь прийшли великі інвестиції. Заводи, що коштують по 5—20 мільйонів євро і більше, будуватимуться в Україні. Переговори вже проводяться як на урядовому, так і на регіональному рівні. Якщо в нас буде відроджено лісопереробну галузь, тоді ні про який експорт деревини не буде й мови. Деревина не може експортуватися з країни, що завжди була лісодефіцитною.
До речі, ми не так багато експортуємо і зараз — лише близько 20 відсотків від тієї кількості, яку заготовлюємо. Тобто цифра така ж сама, як і в поляків. До того ж експортуємо лише ту деревину, що не знаходить попиту на внутрішньому ринку. Це деревина для виробництва целюлозних виробів і деревно-стружкових плит. Якщо прийдуть інвестиції і буде побудовано такі заводи, Україна навіть імпортуватиме деревину з Росії, як робила це раніше.
Працівники лісу ставлять перед собою завдання збільшити кількість лісів до науково-обгрунтованих норм: лісів в Україні має бути 20 відсотків від загальної площі. Тоді буде створено комфортні умови життя для наших людей. Для цього потрібно посадити близько 2,5 мільйона гектарів нових лісів. Це вимагатиме надзвичайно великої роботи і значних державних інвестицій. Якби програму вдалося виконати за 20 років, це був би гігантський прорив. Ми готові хоч сьогодні розпочати роботу — є розплідники, фахівці, техніка. Не вирішується питання виділення землі. Сьогодні в багатьох районах ніхто не може чітко сказати, де чия земля, яку частина невикористаної у сільському господарстві землі потрібно виділити для створення нових лісів. Ця робота має бути виконана органами землевпорядження і підтверджена рішенням місцевої влади, тоді ми точно знатимемо, що нам робити — адже щоб посадити ліс наступного року, ми повинні знати про це сьогодні. Хоча б тому, що потрібно виростити для цього посадковий матеріал.
Розраховуємо, що нам удасться досягти розуміння на державному рівні і зробити значно більше, ніж удавалося за останні роки. Згадаймо — у 60-70-ті роки лісівники України посадили дуже багато лісів у ярах, балках, створили тисячі гектарів лісосмуг. І сьогодні ми можемо виконувати не менш складні завдання.