На чорнобильському об’єкті «Укриття» (більш відомому як саркофаг) почалися роботи зі стабілізації будівельних конструкцій. Ця масштабна операція поряд із запланованим будівництвом нового безпечного конфайнменту («Укриття-2») стане однією з головних подій у ході реалізації міжнародного проекту SIР із загальним донорським фондом 768 млн. доларів.
Про цю операцію говорять уже не один рік. Песимістично налаштовані дотепники навіть охрестили процес занадто тривалого очікування ремонту саркофага «повзучою стабілізацією». Та ось, здається, приповзли. Підрядчики українсько-російського консорціуму «Стабілізація», котрі виграли тендер, почали виконання першого стабілізаційного проекту з облаштування та бетонування монолітної плити товщиною 60 см. На дві такі «підставки» встановлять фундаменти для металевих опор. Вони підтримають контрфорсну, західну стіну саркофага, до якої зсередини нахиляється вкрита тріщинами і дещо зміщена стіна зруйнованого четвертого енергоблоку. Але це лише один фрагмент багатостраждальної долі об’єкта.
«Укриття», споруджене після катастрофи 1986 р., — об’єкт із невизначеним строком служби і тримається фактично на залишках уцілілих, але значно зруйнованих конструкцій четвертого енергоблоку, стан котрих неможливо оцінити за існуючими будівельними нормами і правилами. Деякі з них під впливом ненормованих навантажень відхиляються від проектного стану, і такі деформації в окремих місцях сягають одного-півтора метра. До того ж із часом конструкції старіють і деградують в основному від корозії під впливом проникаючої вологи й інших природних чинників. Найбільший ризик аварійного саморуйнування пов’язаний із верхньою частиною саркофага, де конструкції монтували на залишках зруйнованого блока переважно дистанційним способом у надзвичайних радіаційних умовах. Потужне іонізуюче випромінювання, котре піднімалося вгору від зруйнованого реактора, не давало можливості проводити тут монтажні роботи якісно і досить контрольовано, так само як і належним чином оцінити залишкову стійкість зруйнованих конструкцій. Приміром, «легка» покрівля у вигляді профільованого настилу товщиною 2 мм ушкоджена наскрізною корозією. Пересуватися тут небезпечно, а крізь силу-силенну дір і щілин надходить дощова й розтала вода.
У читача може виникнути запитання: а навіщо взагалі ремонтувати саркофаг і витрачати на це мільйонні кошти, якщо після спорудження «Укриття-2» верхні конструкції старіючої споруди, все одно доведеться розбирати? Запитання, справді, не позбавлене резону. Однак проектувальники пояснюють цю на перший погляд парадоксальну ситуацію так: стабілізаційні заходи покликані убезпечити старіючий саркофаг не на тривалий строк, а лише на час, який повністю виключає ризик руйнації якихось ненадійних конструкцій до зведення другої захисної споруди, тобто приблизно на 10—20 років. А що може статися за цей період? Ну, скажімо, сильний вітер, як найбільш імовірний чинник зовнішнього впливу, може, не приведи Господи, так дмухнути на саркофаг, що якась конструкція обрушиться, оголить частину покрівлі і випустить «джина» у вигляді радіоактивного пилу. І якщо навіть це гіпотетично ймовірна небезпека, то нехтувати нею, погодьтеся, небезпечно.
Роботи з підготовки до стабілізації саркофага почалися фактично на старті міжнародного проекту SIP (англ. Shelter Implementation Plan — План здійснення заходів на об’єкті «Укриття»)
1997—98 років. Після тривалих консультацій і досліджень із метою визначення достатніх і доцільних обсягів стабілізаційних робіт, кількаразових перенесень строків прийняття остаточних рішень проектувальники зупинилися на восьми невідкладних заходах.
Розгляд першого проекту виконання робіт призвів до майже двомісячної затримки в його реалізації. Подальші обговорення з підрядчиком, клієнтом і регулюючими органами дозволили виробити узгоджений графік відбудовних заходів.
У жовтні 2003 р. було завершено робочий проект стабілізації. Але ще задовго до цих подій за технічної та фінансової підтримки міжнародної спільноти дві зони аварійного ризику було усунуто: 1998 р. відремонтовано і реставровано деякі вузли відомої всьому світу вентиляційної труби, а наступного, 1999-го, укріплено опорні вузли головних несучих балок, які фактично підтримують покрівлю саркофага. Напередодні нинішніх робіт було розгорнуто будівництво об’єктів інфраструктури, життєво необхідних для виконання стабілізації: будівельної бази, нового санпропускника на 1430 місць, центру підготовки підрядного персоналу, реабілітаційного центру, інженерних мереж і автошляхів.
Однак раніше виконані операції — лише незначна частина порівняно з повномасштабними будівельно-монтажними роботами, запланованими в рамках проекту стабілізації. З найбільш критичних місць, окрім уже названих, особливе занепокоєння викликає стан південної зони об’єкта, зокрема каркас так званої деаераторної етажерки, котра вище від позначки 24,3 м виглядає як суцільна руїна й відхилилася від вертикалі в південному напрямку на півтора метра. У ході ліквідації наслідків аварії, щоб уникнути неприємностей, це місце в оперативному порядку вже намагалися укріпити металевими опорами. Але подальші обстеження і розрахунки показали: процес деформації тут триватиме, й у разі, наприклад, землетрусу ці додаткові опори можуть зруйнуватися, що, у свою чергу, призведе до падіння й інших конструкцій у бік машинного залу четвертого енергоблоку.
Певна інтрига, як свідчать джерела, розгорнулася навколо тендерних торгів на право виконання стабілізаційних робіт. У них взяли участь два консорціуми — французька компанія Vinci й українсько-російська «Стабілізація». Спочатку все йшло до того, що саме закордонна компанія мала вийти переможцем тендеру. І хоч у цьому проглядалася певна зацікавленість наших західних партнерів, але повністю була відсутня практична логіка: адже багаторічним досвідом робіт безпосередньо в саркофазі володіють не іноземні, а українські організації, зокрема ВАТ «Південтеплоенергомонтаж» (ПТЕМ). Тому саме вони, скооперувавшись із росіянами, вчасно «вклинилися» в це безальтернативне тендерне змагання, створивши консорціум під назвою «Стабілізація». Кажуть, що під час передтендерних переговорів наші французькі партнери, просто кажучи, злякалися перспективи перебування в саркофазі — вони там, по суті, ніколи й не були — і відмовилися від подальшої участі в цій справі.
Керівники проекту стабілізації зазначають, що, з огляду на нестандартні особливості об’єкта «Укриття», підрядчики при проведенні робіт усередині саркофага можуть зіткнутися з важкопередбачуваними проблемами. Вони в основному будуть пов’язані з великим локальним радіоактивним забрудненням (до 10 і більше бер на годину), впливом високих радіаційних полів у місцях перебування людей. Не виключений також високий вміст радіоактивних аерозолів у повітрі, що особливо позначатиметься під час зварювання. Ситуація може ускладнюватися ще й необхідністю виконання робіт у важких умовах на висоті до 70 метрів при штучному освітленні. Всі ці чинники вимагають організації робочого процесу так, щоб опромінення людей звести до мінімуму, строго дотримуючись міжнародного принципу ALARA: зниження радіаційної небезпеки має бути економічно обгрунтованим, «настільки низьким, наскільки розумно досяжним». Цю ситуацію не могла обминути й Асамблея донорів чорнобильського фонду «Укриття» у Лондоні, котра у своєму звіті про хід виконання проекту від 29 листопада 2004 р. зазначає: «Основною проблемою для всіх учасників реалізації проекту залишаються фізичні умови всередині об’єкта «Укриття».., коли всередину об’єкта зайдуть люди. Якщо фактичні умови помітно відрізнятимуться від прогнозованих, зміни проекту й екранізування (додатковий захист від радіоактивного випромінювання. — Авт.) справлять суттєвий вплив як на графік, так і на вартість виконання робіт».
Кілька запитань заступнику генерального директора ВАТ «Південтеплоенергомонтаж» Віктору МИКИТАСЮ.
— Як у цілому виглядатимуть роботи зі стабілізації?
— Практично всі роботи полягають у посиленні конструкцій бетонуванням, установленням закладних під опори, посиленні металом із наступним зварюванням тощо. Всі використовувані будівельні конструкції, бетон, метал — українського виробництва. І тільки деяке обладнання, у тому числі й спеціалізований баштовий кран вантажопідйомністю 80 тонн для подачі металоконструкцій на місце монтажу, буде закордонним. Роботи на перший погляд нічим особливим не відрізняються від звичайних, але вони проходитимуть у жорстких радіаційних умовах з обмеженням перебування людей у деяких місцях до кількох хвилин. До речі, виконання одного зі стабілізаційних завдань, а саме посилення вентиляційної шахти під витяжною трубою, було скасовано через несприятливу радіаційну обстановку в тих місцях. Вирішили обійтися без цього, тим більше що саму трубу буде демонтовано перед початком будівництва нової захисної оболонки. Вживають додаткових заходів із радіаційного захисту персоналу безпосередньо на робочих місцях шляхом поглибленої дезактивації приміщень, установлення екранованого захисту й інших засобів.
— У якій послідовності плануються роботи в саркофазі?
— Основний стабілізаційний захід, а саме посилення західної стіни об’єкта «Укриття», почали вже цього року з розробки грунту під плиту ПМ-1, як перший етап облаштування основи фундаменту під металоконструкції. Також приступили до зміцнення зв’язок і плит перекриття деаераторної етажерки. І далі — роботи в підпокрівельній частині, укріплення найбільш масивної балки «Мамонт» тощо.
Хотів би особливо наголосити на проблемі допуску людей до робіт у саркофазі. Більш як 90% усіх фізичних робіт на об’єкті будуть проводити працівники нашого підприємства — давнього і досвідченого партнера ЧАЕС. Головне сьогодні — якомога надійніше забезпечити безпеку людей. Згідно з наказом МОЗ України наші працівники тепер більш поглиблено проходять медичне обстеження перед початком робіт. Слід визнати, раніше траплялося, що підрядчики всякими шляхами, правдами й неправдами все ж допускалися в саркофаг. Нині цей номер не пройде. Жорсткішу систему добору передбачає метод «Біомед», котрий наш консорціум розробив спільно з Науковим центром радіаційної медицини АМН України за фінансової підтримки Чорнобильського фонду «Укриття». Крім досконального медичного огляду, він також передбачає біофізіологічне та біохімічне обстеження. На жаль, відсотків 40—45 наших працівників усе ж не проходять поглиблене медобстеження, тобто є непридатними для виконання робіт у специфічних умовах. З метою залучення додаткових сил разом із керівництвом ЧАЕС ведемо переговори з будівельно-монтажними організаціями РАЕС і ХАЕС, які працювали на добудовуванні нових енергоблоків, а також із управліннями «Атомремонт», «Львівенергоремонт» та іншими фірмами — як із новачками, так і тими, хто має досвід роботи на ЧАЕС. У цілому ж для розв’язання проблеми нам потрібно забезпечити на перспективу як мінімум полуторний чи навіть подвійний запас людей, адже на об’єкті необхідно буде задіяти до тисячі і більше працівників.
Спеціалісти припускають, що коли роботи зі спорудження нового безпечного конфайнменту («Укриття-2») почнуться в середині наступного року, то певний час їх проводитимуть паралельно зі стабілізацією, а не після її завершення, як це прийнято вважати. Одне одному не заважає. Але задля справедливості слід зазначити, що питання «взаємопроникнення» і можливої залежності одного проекту від другого усе ще викликає неоднозначну оцінку вчених і проектувальників. Прибічники другої захисної споруди у вигляді арки заявляють, що відмова від цього проекту нібито неприпустима через незадовільний стан конструкцій об’єкта «Укриття» і її будівництво потрібно починати ледь не негайно. Дещо інша думка в наукового експерта, доктора фізико-математичних наук Володимира Токаревського:
— Така точка зору не витримує критики, оскільки запропонована арка — а це фактично гігантський металевий ангар — не підвищує безпеку аварійних конструкцій об’єкта «Укриття». Їх підсилення є метою стабілізаційних заходів, котрі дозволять гарантувати цілісність існуючого об’єкта на одне чи кілька десятиріч. Будівництво конфайнменту («Укриття-2») можна розпочати лише після завершення основних стабілізаційних заходів, тобто не раніше 2006—2007 рр. Незалежно від темпів виконання стабілізаційних робіт будівництво конфайнменту в будь-якому разі не почнеться раніше 2006 року, оскільки цей рік пішов на тендерні процедури, а наступний піде на виконання робочого проекту, його ліцензування та затвердження. Інакше кажучи, безпеку об’єкта «Укриття» протягом найближчих десятиріч визначатимуть темпи та якість стабілізаційних робіт, а не будівництво конфайнменту.
За словами директора ГСП ЧАЕС Олександра Смишляєва, весь комплекс стабілізаційних робіт має завершитися до вересня 2006 року. «Але загадувати не варто, оскільки багаторічний досвід показує: реальна ситуація постійно вносить свої корективи. З ряду причин, в основному організаційного характеру, а також у зв’язку з проблемами проходження медичного огляду і навчання персоналу, ми вже маємо відставання від графіка за рядом позицій. Щоб не повторювати минулі помилки, особливу увагу приділяємо безпеці персоналу. На жаль, раніше спостерігався вільний режим у процесі медичного контролю і допуск персоналу затримувався на два-три тижні. Сьогодні подібне неприпустимо, і ми посилено боремося з цим».