Літературознавці іноді виокремлюють художні твори, у яких наявна тема Дніпра, в особливий розділ — Дніпріаду. Але наукові праці (монографії, проекти тощо) починаючи, мабуть, з обгрунтування ідеї створення водоймищ, можна б називати Дніпріадою. Щоб розрізнити. А не лише тому що в останньому терміні є слово «ад».
Основним регулятором дніпровського стоку є найбільше в каскаді Кременчуцьке водоймище. Територіально воно належить Черкаській, Полтавській і Кіровоградській областям. Це досить складна гідротехнічна споруда, у схему якої, крім гребель ГЕС, входять 90 км дамб, 70 км відкритих дренажів, дев’ять насосних станцій, що захищають від затоплення густонаселені масиви, зокрема і частину Черкас, міста Чигирин і Золотоношу, села Свидивок, Чапаївку, Оболонь, Суботів і ще понад п’ятдесят населених пунктів. Довжина водоймища (від канівської греблі до світловодської) 149 км, площа дзеркала води 225 тисяч гектарів, робочий об’єм понад 9 куб. км, довжина берегової лінії 800 км. Більш як чверть довжини берегів схильні до руйнації.
Існує легенда, ніби укріплення берегів Кременчуцького моря у 1960-і роки не було завершено через зрадництво полковника ГРУ Пеньковського: кошти, після його викриття, використали на оборону. Хоч би там як, але замість прогнозованих 256 га суші, що повинні були піти під воду через розмив берегів протягом 50 років, пішло майже 2 тисячі га за 40 років. А проблему укріплення берегів на Дніпровському каскаді не було відчутно наближено до схвалення ні програмою «Дніпро», прийнятою в 1978 р. на ХХV з’їзді КПРС, ні «Національною програмою оздоровлення басейну Дніпра», затвердженою Верховною Радою 1997 р. Цією програмою, наприклад, передбачалося укріпити до 2000 р. близько 1 тис. км берегів каскаду.
***
Не хотілося б перевантажувати статтю цифрами, але без них обійтися тут неможливо. 2003 року втрати земель через розмив берегів на Кременчуцькому водоймищі становили 10 га; втрати за останні п’ять років (1999 — 2003 рр.) — 36 га, а за період експлуатації водоймища (1960 — 2003 рр.) — 1956 га. Це безповоротні втрати, значна частина земель — родючі грунти, а це — найважливіший природний ресурс України. 1999 року захищеними — серед берегів, які зазнають руйнації, — на водоймищі значилося 146 км, 2003 р. — 141 км. Тобто довжина лінії берегів, що руйнуються, збільшується швидше, ніж будуються укріплення. За 1999 — 2003 рр. на Кременчуцькому водоймищі було укріплено лише 1,9 км берегів. При цьому загальний стан берегової лінії, як відзначають фахівці, значно погіршився.
Цікаво порівняти дані моніторингу 1999 р. із даними 2003 р. За станом на 1.01.1999 р. довжина розмивних берегів була 189 км, а за станом на 31.12.2003 р. — 208 км, тобто, образно кажучи, ширина «чорної діри», що поглинає Україну, збільшилася за п’ять років на 19 км. При цьому частина існуючих укріплень, як відзначають фахівці Регіонального управління водяних ресурсів (РУВР), перебуває в критичному стані. Як приклад називається захисна кам’яна споруда поблизу с. Велика Андрусівка (Кіровоградська обл.), де об’єм витраченого за рік матеріалу становив 100 куб. м. Але не тільки стихія є винуватицею руйнації захисних споруд. На укріпленнях поблизу с.Пекарі (Черкаська обл.) «за зовнішніми ознаками» встановлено, що «недостача матеріалу є наслідком розкрадання його місцевими жителями». Фахівці РУВР також відзначають активну руйнацію берегів поблизу берегозахисних споруджень. Наприклад, біля с.Пронозивка (Полтавська обл.) абразивна виїмка за рік збільшилася на 40 м завширшки і на 70 м завдовжки.
***
Створення берегозахисних укріплень — робота трудомістка і дорога. На Кременчуцькому водоймищі вартість 1 км кам’яних укріплень оцінюється в два млн. грн. Утім, існують і набагато ощадливіші технології. Наприклад, Українським НДІ водогосподарчих-екологічних проблем (УНДІВЕП) розроблено і впроваджено на Київському і Куйбишевському водоймищах т.зв. активний тип берегоукріплень із піщаних грунтів. Скептики вважають, що в нижній частині Кременчуцького водоймища, де під час штормів висота хвиль сягає 3 м, цей засіб не буде виправданим. Дискусії ведуться на різних рівнях не лише щодо переваги того чи того типу захисту берегів на каскаді й не лише серед науковців.
За останні 15 років висловлено чимало пропозицій принципово іншого характеру. 1990 року деяким міжреспубліканським комітетом порятунку Дніпра опубліковано звернення до народів, що проживають на його берегах, із закликом спустити водоймища, що, на думку комітету, різко поліпшить екологічну обстановку. Пізніше в пресі обговорювалися і менш радикальні пропозиції. Розглядалася ідея поетапного спуску водоймищ.
Анатолій ЯЦИК — член-кореспондент УААН, доктор технічних наук, директор УНДІВЕП: «Зазначу лише дві причини, чому тепер цього робити не можна. Основна частина радіонуклідів, що потрапила у водойми внаслідок чорнобильської аварії, знаходиться в донних відкладеннях Київського, Канівського і Кременчуцького водоймищ. Якщо воду спустити, мул, де міститься величезна кількість цезія-137 і стронція-90, висохне і розвіється в атмосфері. Щоб уявити собі цю кількість мулу, скажу, що тільки в Київському водоймищі його міститься 90 млн. куб. м, для транспортування якого знадобилося б 300 тисяч залізничних вагонів! Друга причина: у дніпровський каскад скидається щорічно 3,5 куб. км неочищених і умовно очищених вод. Цей об’єм перевищує об’єм води, що знаходиться в природному річищі Дніпра. При осушенні водоймищ — без усякого перебільшення — Дніпро перетвориться в отруйну каналізаційну канаву. Слід пам’ятати, басейн Дніпра — це 80% водяних ресурсів України, тут проживають 30 млн. чоловік і розташовано 70% промислового й аграрного потенціалу країни. За нашими оцінками, ліквідація лише Київського водоймища призведе до втрат, які можна порівняти з утратами від чорнобильської катастрофи, збиток від якої становить понад 128 трлн. дол. США. За десятиліття існування каскаду, після затяжної екологічної катастрофи, викликаної створенням штучних морів, до початку ХХI століття на Дніпрі сформувалася нова збалансована екосистема. І до всіх нововведень нам потрібно ставитися дуже обережно».
У сучасній Дніпріаді висловлювалася думка, що для зрошення посушливих територій України і забезпечення промислових зменшених потреб достатньо одного Кременчуцького водоймища. Але цю тему не розвинули. Незабаром стали говорити про можливе зниження рівня водоймищ — для зменшення темпів руйнації берегів. У пресі з’явилося повідомлення про можливий експеримент зі зниженням рівня води на Канівському водоймищі. Повідомлялося, що ідея належить американським фахівцям, які готові допомогти в її реалізації. З приводу цього проекту «особа, що побажала залишитися неназваною», повідомила автору, що справжня мета передбачуваного зниження рівня Канівського водоймища полягала, мабуть, у благоустрої прибережної зони, що знаходиться в приватній власності. А зовсім недавно Дніпріада поповнилася ідеєю зниження рівня тепер уже Кременчуцького водоймища. Тут начебто таємниць немає, можна простежити за розвитком ідеї.
Микола БАБИЧ — заступник голови Державного комітету України з водного господарства: «Кременчуцьке водоймище — водоймище сезонного регулювання: наповнення відбувається у весняний період, стабільний рівень підтримується влітку й восени, взимку рівень знижується до 2 метрів. Тому ідея про зниження рівня була, як то кажуть, на поверхні. Восени минулого року на Кременчуцькому водоймищі проводилося виїзне засідання комітету з питань екологічної політики Верховної Ради. Очолює комітет Геннадій Руденко, він є депутатом від Полтавської області, його цікавлять питання укріплення берегів, де живуть його виборці. Тоді й подумали: якщо коштів на роботи з берегоукріплення немає, то, виходить, потрібно вивчити питання про зниження рівня на 1 — 2 метри. У нас при Держводгоспі є міжвідомча комісія; вона працює від імені уряду і встановлює режими роботи водоймищ, зважаючи на інтереси 11 міністерств і відомств. Загальна думка комісії така: зниження рівня негативно відіб’ється на господарській діяльності — зменшиться кількість риби, скоротиться виробіток електроенергії, судновласники понесуть збитки тощо. При цьому немає гарантій, що береги не руйнуватимуться (інтенсивний розмив може початися на нижчому рівні). Комісія не знайшла причин для зниження рівня водоймища. Але ж питання поставлене комітетом Верховної Ради, тож Академії наук було доручено протягом нинішнього року прорахувати наслідки від зниження рівня. Робота буде оплачуватися з бюджету Мінприроди».
Анатолій Яцик так прокоментував ідею зниження рівня Кременчуцького водоймища: «З наукової точки зору вивчити це питання цікаво. Колись ми перевіряли проекти на моделях, будували лотки. Нині існує комп’ютерне моделювання. Але слід сказати, що при зниженні рівня водоймища розпочнеться різке зниження рівня ґрунтових вод, що може призвести до більшої руйнації берегової лінії. Я вважаю так: питання ці потрібно вивчати, береги потрібно укріплювати й далі, держава не повинна заощаджувати на своїй головній річці. Але при цьому нам треба пам’ятати прислів’я: не буди лихо, поки воно тихо».
***
Можливо, це в нас вже в крові, але чомусь виникає погане передчуття, що комусь дуже хочеться («у країні, якої не шкода») провести черговий експеримент, цього разу з осушення штучних морів. Погодимося, ця ідея, як і багато інших, теоретично цікава. Але добре б її перевірити не на Дніпрі, а на іншій річці, у якомусь віддаленому кутку Землі. А краще на Марсі, щоб туди даремно не літати. Там, кажуть, саме якісь висохлі моря й канали від попередніх експериментаторів залишилися.