UA / RU
Підтримати ZN.ua

ДИСНЕЙЛЕНД

«ТОВ «Лотос» м.Київ... Пропонуємо програми військового туризму: сухопутні військові програми — Деснянський, Житомирський, Чернігівський, Ангарський військові полігони...

Автори: Володимир Фоменко, Ілля Хоменко

«ТОВ «Лотос» м. Київ... Пропонуємо програми військового туризму: сухопутні військові програми — Деснянський, Житомирський, Чернігівський, Ангарський військові полігони. Льотні військові програми — на аеродромах України. Васильків, Умань, Конотоп, Миргород...»

(З оголошення в часописі «Оружие и охота», №11, 2001.)

— Що, запросто кожного пускають на полігон?

— Так, є таке.

— У нас, на Чернігівщині?

— Цілком точно.

— А трішки докладніше можна? Хто організовує, якими нормативними документами регламентується допуск цивільних осіб на військові об’єкти, кому гроші йдуть?

— Побоююся, у нашій області вам ніхто про це до пуття нічого не розповість. Усе це через Київ прокручується. Тільки там і можна якісь довідки навести.

(З розмови зі співробітником чернігівського міськвійськкомату, прізвище котрого зі зрозумілих причин не називаємо.)

— Добрий день, це «Лотос»? Можу я одержати інформацію про ваші військові тури?

— Так, звісно. Сухопутні й льотні програми йдуть окремо.

— Давайте почнемо із сухопутної.

— Сухопутна програма включає перебування на полігоні. Групами від п’яти чоловік. День перший — ознайомлення у військовій частині з музеєм, тренажерні класи, спортивне містечко. Вечеря, вільний час, відбій. Другий — підйом, зарядка, від’їзд на полігон. Розбирання та складання пістолета ТТ... Наган, карабін Симонова, ознайомлення зі снайперською гвинтівкою. Того ж дня — стрільба. ТТ — 80 пострілів на людину, наган — 60 пострілів, снайперська гвинтівка — 10 пострілів. Далі йде теорія та практика рукопашного бою, відпрацьовування окремих прийомів, спортивні ігри. На третій день триває знайомство зі стрілецькою зброєю. Розбирання та складання автомата Калашнікова, вивчення ручного кулемета й протитанкового гранатомета РПГ. Кожен може зробити 120 пострілів з автомата, 90 — з кулемета і 2 — з гранатомета. Після обіду — нове заняття з рукопашного бою. Вартість туру — 1795 умовних одиниць від кожного учасника. У програму входить також один постріл із бойової машини піхоти, 3 — з бронетранспортера і 5 — із танка Т-80. Постріл із БМП коштує 250 доларів, із Т-80 — зараз скажу...

(З розмови зі співробітником ТОВ «Лотос».)

— Як же так виходить? Ми не можемо використовувати в картині більшу частину знятого на Гончарівському полігоні матеріалу?

— А так і виходить. У кадрі у вас — бронетехніка. Великі плани краще у фільм не включати. Й епізоди з самохідками — теж.

— Даруйте, але ми ж нічого таємного не знімали. Ця самохідна установка зенітна, «Тунгуска»... Її тактико-технічні характеристики сто років як у відкритій пресі опубліковано!

— А ви що, газет не читаєте? У Росії зараз судять такого розумника. Переписав із якихось часописів нетаємні дані. І про «Тунгуску» цю, до речі. Послав японським знайомим. Шиють йому зраду Батьківщині. Ні, я все розумію, вам шкода праці, перевитрата плівки... Але не можна, значить не можна. Використовуйте лише ті кадри, які не викликають сумніву.

(Фрагмент обговорення робочого матеріалу фільму «І звук труби луна донині», «Укркінохроніка», 1993 рік, один з авторів цієї статті був редактором, другий — сценаристом і співрежисером картини. Згадані епізоди в остаточний монтаж стрічки не було включено, довелося будувати військову частину фільму з широким використанням чорно-білої хроніки часів Великої Вітчизняної.)

— Крім сухопутної є також льотна програма. Поле на винищувачі МіГ-29 УБ — по колу, по маршруту, пілотаж. Вартість польоту — 5250 доларів... Практична стеля — 18 тисяч метрів. У програму входить зліт, політ у зону пілотування, «гірка» для набору висоти, розгін до надзвукової швидкості... Програма на Су-27 УБ коштує 5500 доларів. Вертоліт іде по 1410 умовних одиниць. Виконуються висхідні та спадні спіралі, вправи на розгін, можливий спуск у режимі авторотації.

— Сухопутна програма передбачає перебування на різних полігонах чи на одному?

— Її розраховано на Деснянський полігон. Та коли ви хочете на якомусь іншому побувати — то й це можна.

— Мається на увазі полігон навчального центру «Десна»?

— Так.

(З розмови зі співробітником ТОВ «Лотос».)

— «Десна» — це пекло. Пекло, інакше не назвеш. Або пекло, або просто Освенцим. Тільки так ми його називали. Тебе, солдата, вважають худобиною. Звертаються не на ім’я, а матом, обзивають найостаннішіми словами. Запросто можуть побити, можуть запустити табуреткою в голову — і спробуй щось скажи комусь.

— Кажуть, що це сержанти роблять.

— Так, це переважно сержанти роблять. Можуть вас поставити на ліжко «куточком», головою вниз — і стоїш так... Можна стояти десять, п’ятнадцять хвилин. Коли голова кров’ю наливається — уже не можеш дихати... У їдальні можуть забрати їжу. Та й сама їжа... Годують одним комбікормом і комбіжир додають туди. Ну, як коровам у селі...

(Фрагмент телепередачі «Післямова», автор — Андрій Шевченко, 1996 рік. Інтерв’ю з курсантом навчального центру «Десна» записано в чернігівському військовому госпіталі. Відправною точкою для передачі послужила опублікована в «Дзеркалі тижня» стаття «Хто не хоче годувати свою армію?», №31, 1996 р. Завдяки нашій публікації в «ДТ» і наступним виступам телекомпаній «Нова мова», НТБ, радіо «Промінь» і державного радіо Росії ситуація в «Десні» дістала міжнародний резонанс. І, як запевнили нас представники Північного оперативного командування, радикально змінилася на краще. Перевірити особисто не можемо, бо після низки статей на армійську тему журналісти стали в Деснянському навчальному центрі й на інших об’єктах Міноборони персонами нон-грата.

— ...Що змінилося в «Десні» після вашої статті — то це ставлення до журналістів. У мене перепустку туди давно було оформлено. З офіцерами добре знайомий. Пройшов через КПП. Стою, розмовляю з приятелем — біжать! «Журналіст? Хто пустив? Хто дозволив?! Що ви тут робите?!»

Знаєте, чому вас по судах не затаскали? Бо у ваших статтях усе від першого до останнього слова правда. У нас одна журналістка спробувала пройти по ваших слідах. Хороша людина, чесна, але ледь-ледь із формулюваннями схибила. Так їй позов пред’явили за 20 позиціями. Ваш нарис був точний і все в ньому можна було довести. Але, думаю, далі армійської прес-служби вас тепер навряд чи пустять...

(З розмови з військовим оглядачем газети «Чернігівський полудень».)

— Що входить у вартість сухопутної програми? Проживання в казармах, триразове харчування, ремонтно-технічне обслуговування бронетехніки та стрілецької зброї, паливо, використання тренажерів і приміщень на базі, мішені для стрілецької зброї та бронетехніки, медичний огляд, інструктаж, страхування на полігонах і послуги перекладача, якщо такі потрібні.

— А якщо ми захочемо ширшу програму взяти? Щоб із танковими стрільбами та з польотами?

— Гаразд. Ви найближчими днями хочете? І скільки вас буде? Залишіть контактний телефон.

— А на полігоні Гончаровської танкової бригади можна побувати?

— Я запишу ваше запитання й уточню.

(З розмови зі співробітником ТОВ «Лотос».)

Прокурор: Чи обговорювалося питання захоплення Гончаровської танкової бригади?

Свідок: Шановний прокуроре, але це — наївне запитання.

Суддя: Відповідайте. Можливо, і наївне, але воно у справі проходить.

Свідок: Я зрозумів. Перепрошую.

Прокурор: Чи обговорювалося питання про шляхи руху на Київ?

Свідок: Ну, для підтримки повсталого народу, можливо, знадобилися б один або два танки...

Прокурор: А звідки взялися б ці танки?

Свідок: Звідки? А х... його знає звідки.

(Дослівно відтворений фрагмент допиту свідка у «Справі №585» — щодо розкритої Управлінням служби безпеки України в Чернігівській області змови з метою повалення конституційного ладу).

— А ви пройдіться по Інтернету. Он росіяни, ті взагалі обіцяють польоти на МіГ-29 над Кремлем. І при цьому — із правом пасажира керувати. Лише за шість із малим тисяч зелених. Не набагато дорожче, ніж у вас. Московські газети з посиланням на офіційні джерела спростовують цю нісенітницю, над Кремлем польоти заборонено. Але фірма така є, нехай не бойовим МіГом, але навчальним військовим літаком іноземцям покерувати в російському небі дають. Аеродром, із якого вони злітають, вважається таємним, журналіста туди так запросто не пустять. Посередник у них теж абсолютно цивільний, та ще й зарубіжний. Якась контора в Нью-Йорку. Явно брехливу інформацію — щодо польотів над Кремлем — вони зі своїх сайтів не прибирають. Усе схоплено... За моєї пам’яті одним із перших Китай за військові тури взявся. У порядку конверсії, так би мовити. Але там цю контору швидко прикрили. Не через таємність. Через корупцію. Виявилося, гроші не на армійські потреби пішли, а прилипли до рук когось із командування Народно-визвольної армії Китаю. Тих, під чиїм «дахом» усі ці екскурсії на полігони відбувалися. Ну а з корупцією в КНР — суворо. У нашому ефірі навіть репортаж про це пішов. А в нас тут теж кілька скандалів було на ту саму тему. Пам’ятаєте секту «Аум Сінрікьо»? Заринові атаки в токійському метро? А либонь цих сектантів теж свого часу за гроші на російські стрільбища возили. Але зам’ялися всі ці речі, тепер ніхто й не згадує... А про змову пенсіонерів у вас я чув краєм вуха. Що, відставного якогось посадили за спробу збройного повстання? Розповісти докладніше...

(З розмови зі знайомим редактором Всеросійської державної телерадіокомпанії.)

…Уточнивши за незалежними каналами дані, повідомлені в рекламному оголошенні фірми «Лотос», ми зі свого боку, в порядку незалежної експертизи, можемо підтвердити, що ця реклама цілком відповідає дійсності. Будь-яка людина, маючи гроші, може сьогодні побувати на режимних об’єктах Міноборони країни. Очевидно, при цьому їй вдасться не лише задовольнити свою пристрасть до складання й розбирання автомата Калашнікова (принаймні дивну для чоловіка, котрий служив в армії чи хоча б шкільний курс НВП пройшов), а й одержати цілком достовірну інформацію про реальний стан справ в українських збройних силах. Офіцери, із котрими нам випало спілкуватися в процесі роботи над цією статтею, відповідали на запитання охоче й відверто. І це була сумна відвертість. Найласкавіше зі сказаного про рідну армію звучало так: «потішні війська». Але тому, хто спробує вести в колі військових такі розмови, ми від душі радимо пам’ятати мудрі слова Конфуція — «під час смути будь хоробрий у вчинках, але обачний у словах».

Цілком очевидно, що відставні змовники, про яких говорилося в нашій статті «Контрапункт» («ДТ», №29, 2001 р.), не мали коштів для того, щоб ангажувати літак або вертоліт. Або ж пальнути з танка. Можливо, у складчину вони могли б потягнути один постріл із РПГ. Але такий — чисто комерційний, через досвідченого посередника — підхід, певне, не спав їм на думку. Принаймні не автомати й гранатомети (як у чернігівських бандитів) вилучали в них при обшуку, а клаптики політичної карикатури, несправний протигаз і нетаємні топографічні карти. По суті, відставним військовим не вдалося інкримінувати нічого, крім необережних слів...

«Вирок у «справі заколотників» залишено без змін.

13 листопада у Верховному суді України відбулося слухання кримінальної справи №585 (про змову на скоєння дій з метою повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні) за касаційними скаргами адвокатів Юрія Петровського.

Нагадуємо, що в липні нинішнього року судовою колегією з кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду (тоді касаційного) або обласного по першій інстанції Петровського Ю.А. було засуджено до 6 років позбавлення військового звання майора запасу. З цим вироком Чернігівського апеляційного суду не погодилися ні підсудний, ні його адвокати, які просили Верховний суд виправдати Петровського.

Однак заперечення, висунуті Юрієм Петровським та його захисниками, Верховний суд до уваги не взяв — вирок Чернігівського апеляційного суду перекваліфікованого згідно з новим Кримінальнім кодексом України (статтю 56-1 змінено статтею 109) і залишено без змін. Прес-група управління СБ України в Чернігівській області» («Деснянська правда», 17 листопада 2001 р.).

…Ця публікація не має на меті прибити до ганебного стовпа ТОВ «Лотос». Які можуть бути претензії до фірми, що здійснює свою діяльність легально, на основі ліцензії Держкомтуру №004561 від 25.01.2001? Гіркий подив у нас — жителів Полісся — викликає інше. Схоже, Чернігівщина перетворилася на справжній полігон або іспитовий стенд для різного роду сумнівних і навіть, безсумнівно, огидних заходів. У нас викривається перша в історії незалежної України змова. Невідомо вкотре (самі музейники заплуталися) грабуються через нехлюйство місцевої влади безцінні художні колекції. Відпрацьовуються схеми силових операцій проти інакомислячих або просто небажаних для регіонального керівництва людей. Лише породжене чернігівським адміністративним генієм визначення намету як малої архітектурної форми, що дає владі привід тихцем знести будь-яке наметове містечко опозиції, чого варте! А ртуть, «розлита» у поїзді, що перевозив маніфестантів? А «анонімне повідомлення про вибуховий пристрій» як стандартний привід увірватися без ордера в будь-який офіс або житло? У нас обкатуються дивні економічні проекти, придумуються юридично абсурдні, але дієспроможні методи обійти будь-який закон, що не влаштовує місцеве начальство, або судове рішення (аж до постанови Верховного суду України). Писали про це і не раз... А що з того?

Судячи з інтересу, що виявляють до Чернігівщини деякі політики, котрі, прямо скажемо, не мають усенародної підтримки, передвиборні технології відомого штибу теж апробуватимуться у нас.

…Ми вимираємо. Офіційно визнано: Чернігівщина є одним із центрів накробізнесу й наркотранзиту. За темпами приросту ВІЛ-інфікованих — наша область на першому місці в Європі. За демографічними показниками — відстає від Сьєрра-Леоне, визнаної ООН світовим стандартом неблагополуччя. Загальна пошесть не обминула інституції, що традиційно гарантують стабільність держави: правоохоронні органи, спецслужби, армію. З території нашої області вилетіла ракета, що влучила в житловий будинок у Броварах...

Тепер ось — українські військові об’єкти використовуються в новій іпостасі: як «Диснейленд» для тих, хто ще не настрілявся, або як тренувальний центр для охочих підучитися. І теж — починається з Чернігівщини. Пробний камінь почину закладається тут, у нас, по сусідству.