Прихід весни на Миколаївщину ознаменувався не тільки стартом нового сільськогосподарського сезону, першими виходами селян у поле, але й незвичною активністю представників місцевого атомного відомства.
У містах і районах області, прилеглих до Південноукраїнського енергетичного комплексу, збирають людей на громадські слухання й круглі столи. Заходи присвячено обговоренню проекту "Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС", оцінюванню її впливу на навколишнє середовище. Громадську думку готують до чергового підвищення рівня Олександрівського водосховища, цього разу до позначки 20,7 м (за балтійською системою). Те, що відбувається, має достатньо підстав, щоб сприйматися як дежавю. Оскільки ще наприкінці 80-х років минулого століття як наслідок гігантоманії, що панувала в тодішніх московських високих кабінетах, було висунуто ідею будівництва на півдні України цілого каскаду з АЕС, ГЕС і ГАЕС зі створенням водосховища, яке забезпечить охолодження агрегатів енергетичного комплексу, хоча й поховає під водою унікальні куточки природи, археології, історичні пам'ятки українського козацтва.
Але ці наміри наразилися на протести громадськості. Потужний екологічний рух, що народився в ті часи, істотно скорегував плани реалізації наміченого і стримав амбіції чиновників, завдяки чому вдалося зменшити втрати національних цінностей. Владі довелося відмовитися від найбільш одіозних намірів - масштаби одних об'єктів зменшити, а від інших і зовсім відмовитися. У результаті потужності ПУ АЕС і Ташлицької ГАЕС було обмежено. Але навколо Олександрівського водосховища пристрасті вирували з невеликими перервами ще довго. Оскільки атомне відомство знаходило всілякі приводи, щоб нарощувати його обсяги. Тепер стихлі було емоції, схоже, можуть спалахнути з новою силою. Занадто вже розходяться в думках конфронтуючі сторони. Далі -коротко про розбіжності.
Спікери атомного відомства під час громадських слухань і в регіональних ЗМІ переконують місцевих жителів, що саме керівники й фахівці Південноукраїнського енергокомплексу є ініціаторами й гарантами регулювання стоку Південного Бугу по всьому руслу та басейну річки. Наголошується, що атомники за допомогою координації зусиль багатьох організацій і відомств багато чого роблять у цьому напрямку й чимало досягли. Нібито вже за нинішнього обсягу (на позначці 16,0 м) Олександрівське водосховище виконує роль водного акумулятора. Але біда в тому, що запасів води, яка там збирається, недостатньо, і проблему її дефіциту треба вирішувати негайно. Якщо підняти рівень водосховища до позначки 20,7 м, як це передбачено проектом "Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС", тоді запасів води вистачить як для потреб енергетичного комплексу, так і для водогосподарчих потреб сільгоспвиробників. На останньому прибічники розширення водосховища особливо наголошують, стверджуючи, що необхідність підняти рівень Олександрівського водосховища, а отже затопити додаткові території, пов'язана насамперед з народногосподарськими потребами жителів Миколаївської області.
Вони стверджують, що підйом рівня водосховища готується не внаслідок самодіяльності енергетиків. Дії ґрунтуються на проекті "Завершення будівництва Ташлицької ГАЕС", який "пройшов усі необхідні погодження й затвердження". Реалізація наміченого дасть змогу збільшити корисну місткість Олександрівського водосховища до 72,6 млн куб. м. При цьому запевняють, що водойма дозаповнюватиметься поетапно, в основному під час піку весняного водопілля. Більша частина зібраної води використовуватиметься на водоспоживання господарств і населення області, забезпечивши до того ж повноводість Південного Бугу нижче від греблі водосховища. Його збільшені обсяги дозволять у період маловоддя істотно збільшити обсяги санітарних пропускань води, необхідних для оздоровлення русла річки.
В опонентів реалізації такого проекту, якими є низка установ і громадських організацій, щодо багатьох питань інша думка. Голова екологічної асоціації "Зелений світ" (м. Вознесенськ) Сергій Колесников вважає, що в ілюзорному "подарунку", який роблять жителям області автори проекту і ті, хто його підтримує в нинішньому вигляді, по суті, приховано подекуди підправлений помпезний проект радянських часів, реалізація якого буде згубною для довкілля, національних пам'яток природи, історії, археології. Замість перевести енергокомплекс на замкнену систему технічного водопостачання, старий, давно заперечений громадськістю проект розчленували на кілька складників, і тепер кожен з них підносять як такий, що не тільки не завдасть шкоди, а й навіть буде сприятливим для довкілля.
Екологи й низка громадських організацій, однак, звертає увагу на те, як поступово, але неухильно, під тиском атомного відомства, збільшувалися обсяги Олександрівського водосховища, нарощувалася зарегульованість Південного Бугу. З урахуванням вимог Водного кодексу екологічна експертиза допускала заповнення цього водосховища лише до рівня 8 м. Але потім цей рівень зріс до 14, 7 м, що забезпечує роботу двох агрегатів ГАЕС, і нині становить 16,0 м. А за пропонованим проектом його слід підняти ще більше ніж на 4 м. Це, стверджують активісти "Зеленого світу" й деяких інших громадських організацій, становить велику загрозу для річки і є прямим порушенням Водного кодексу, який для збереження гідрологічного й санітарного стану річок забороняє споруджувати в їхніх басейнах водосховища, загальний обсяг яких перевищує їхній стік у розрахунковий маловодний рік.
А тим часом у Південному Бузі вже тепер, тобто до заповнення Олександрівського водосховища до нової позначки, межу допустимої зарегульованості стоку значно перевищено. І розрив між установленими законом нормами і реальним станом їх виконання лише збільшується, загрожуючи одній з найбільших річок країни подальшим обмілінням і засоленням.
За всієї різниці позицій сторін можливість компромісу залишається. Представники атомного відомства, зокрема, визнають, як і їхні опоненти, що води в басейні, у тому числі в самому Південному Бузі, чимдалі меншає, дефіцит її загострюється, а відтак складна ситуація вимагає зважених, вивірених рішень, які забезпечили б як нормальну роботу енергетичного комплексу, так і охорону навколишнього середовища. Проглядається й іще низка точок дотику. Але діалог, який уможливить взаємоприйнятні рішення, має бути чесним і відвертим, без недомовок і перекручень.
Незалежні експерти, у тому числі місцеві, які добре орієнтуються в тому, що відбувається, ставлять багато запитань і далеко не завжди дістають на них чіткі відповіді. Представники атомного відомства під час громадських слухань подають справу так, ніби розширення Олександрівського водосховища, а отже затоплення ще частини території, попередньо віднесеної до Національного природного парку "Бузький Гард", здійснюється мало не виключно в інтересах сільського господарства, для розвитку зрошуваного землеробства. Але ні для кого не секрет, що за нинішньої ситуації в системі землекористування сільгоспвиробникам поки що не до зрошення.
Справа в іншому. Розширюваному енергетичному комплексу (працюють два агрегати Ташлицької ГАЕС, будується третій, а за новим проектом мають звести ще три, при тому, що повністю не виключається реалізація давніх планів спорудити додаткові блоки АЕС) потрібне істотне збільшення охолоджувальної здатності Ташлицького водосховища, оскільки воно, особливо в літню пору, не забезпечує надійного охолодження агрегатів Південноукраїнського енергокомплексу. Іноді, зізнаються атомники, "доводиться йти на збитки, виводячи агрегати Ташлицької ГАЕС у вимушений простій".
Ташлицьке водосховище, як і енергокомплекс загалом, потребує дедалі більшого підживлення свіжою водою. На березі Південного Бугу, зазначають екологи, поруч з існуючої насосною станцією, що здійснює підживлення Ташлицького ставка-охолоджувача, швидкими темпами споруджується установка значно більших розмірів і потужності. Громадські експерти губляться в здогадах - що це? Допустимий "резерв головнокомандування" для поліпшення температурного режиму Ташлицького водосховища для збільшення виробництва електроенергії - чи неприпустима з екологічного погляду реалізація задуму 80-х років, за яким потужна насосна станція мала забезпечувати "кругообіг" води між водоймою-охолоджувачем конденсаторів АЕС, гідроакумулюючою електростанцією і Південним Бугом?
Південноукраїнське дежавю спонукає багато що згадати, замислитися, порівняти. Тим більше що подібна активність енергетичного відомства проявляється не тільки на берегах Південного Бугу, а й на Дністрі, та й на Дніпрі теж. Де в потопаючій у боргах країні, з ледь живою економікою і чимдалі нужденнішим населенням беруться кошти (нехай позикові, але їх колись комусь доведеться віддавати з відсотками), зауважимо, не на реконструкцію чи модернізацію наявних об'єктів з метою підвищення їхньої ефективності, а на спорудження нових? При тому, що електроенергія в країні, на відміну від багато чого іншого, не в дефіциті навіть за вкрай низької ефективності її використання. Активізація енергетиків на будівельному фронті збігається із завершенням розроблення оновленої енергетичної стратегії до
2035 року. Один з головних пріоритетів документа, що готується, - зростання експорту електроенергії з України до країн ЄС.
Особливо охочим заробити в такий спосіб вільно конвертовану валюту незайве нагадати: витрачаються не тільки водні, земельні, а й екологічні ресурси, які далеко не завжди враховуються. І тому електроенергія обходиться країні і народу значно дорожче, ніж здається деяким зараженим відомчим егоїзмом чиновникам.