Чи хотіли б ви жити вічно?.. А якщо у вигляді розумної машини, яка здатна змінювати свої форми й розміри, хворі чи «не модні» органи, харчується виключно синтетичною їжею і спілкується з друзями телепатично — з допомогою вживленого в мозок мікрочипа-мобільника? З одного боку, це, можливо, й заманливо, а з іншого — постає запитання: де, у такому разі, межа живого? До якої міри ми можемо змінювати природу — як людини, так і всього, що її оточує? І чи можна у принципі розмовляти з біосферою мовою завойовника й активного перетворювача, ігноруючи її закони? Можливо, людині все-таки слід виробити певні правила, етичні норми «спілкування» з біологічними об’єктами — схожі на ті, які регулюють стосунки між людьми? Завдяки сучасним технологіям, сьогодні в медицині, біології та кібернетиці накопичилося безліч запитань, відповіді на які може дати лише етика, точніше, у даному разі — біоетика. Їх обговоренню був присвячений III Національний конгрес із біоетики, який відбувся нещодавно у столиці.
Через 25 років на планеті з’являться біороботи
Насправді страшилки фантастів не дуже далекі від істини. Це усвідомлюють сьогодні багато людей. «Імідж високих технологій набуває в сучасній масовій свідомості явно демонічних рис, щойно останні звертаються до самої людини», — зазначив у своїй доповіді професор кафедри філософії і політології Харківського національного економічного університету Валентин Чешко. Лідирує в цьому плані образ генетичної інженерії, або так званий демон Джеймса Вотсона (за ім’ям першовідкривача подвійної спіралі ДНК). Причому «демонізм» вбачається головним чином у паралельному існуванні матеріальної й віртуальної реальності, а також у можливих «іграх» із генетичним кодом людини. Якщо з’єднати штучний інтелект, простіше кажучи — машину, з тілесною оболонкою людини, створивши біоробот, здатний, як і людина, самовідтворюватися, то це може назавжди змінити форми існування і механізми еволюції Розумного життя. За деякими прогнозами, вже через 25 років штучний інтелект зрівняється з людським.
— Питання взаємодії людини і природи були темою для філософських роздумів завжди, — каже старший науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.Сковороди Тетяна Гардащук. — Проте саме XX століття дало найбільше зразків для переосмислення основ людського буття, взаємин із природою, еволюції біосфери тощо. Це й етика життя Швейцера, етика землі Леопольда, вчення про ноосферу Тейяра де Шардена і Вернадського, глибинна екологія Наесса, гіпотеза Геї Левлока, принцип біофілії Вілсона тощо.
— Що це за принцип?
— Основне його посилання полягає в тому, що людина від природи нікуди не дінеться. Позитивне емоційне ставлення людей до інших живих організмів — вроджене почуття, яке й допоможе зберегти живе на планеті. Близькими до міркувань Е.Вілсона були спроби професора Каліфорнійського університету Т.Роззака знайти психологічне обґрунтування зв’язків людини і природи. Він запропонував запровадити поняття «екологічного несвідомого», зануреного в той шар підсвідомості, з якого наша свідомість черпає сили для підтримки гармонії з природою. Концепт «екологічного несвідомого», на його погляд, схожий на колективне несвідоме Г.Юнга чи на поняття «родової травми». Воно може бути продуктивним при відтворенні позитивного емоційно-психологічного сприйняття природи сучасною людиною, яка перебуває під тиском індустріально-технологічної цивілізації і втрачає відчуття родового зв’язку зі світом живої природи, допоможе позбавити людину інструментального, поблажливого до неї ставлення.
— Та це все гіпотези. Тим часом сучасний світ потребує жорстких рішень, конкретних «рецептів», інакше возз’єднання зі світом живої природи не відбудеться ніколи.
— Концепції й гіпотези у сфері філософії природи, біоетики потрібно оцінювати не в сенсі отримання незаперечних відповідей та рекомендацій, а в плані формулювання питань, які й примушують замислюватися над світом, отже — спонукають нас самих до змін.
Нооетика і кодекс ученого
Небезпеку високих технологій багато хто вбачає не так у їх сутності, як у доступності малим групам людей і навіть окремим особам. Саме від останніх і залежить — на зло чи на добро ці знання буде використано.
— Сучасне суспільство переживає ноосферну кризу, наслідки якої можуть мати глобальний і катастрофічний характер, — вважає ректор Одеського державного медичного університету академік Валерій Запорожан. — Ноосфера, як і все живе, смертна, а людина зі своїми політичними й соціальними конструкціями, економічними технологіями та психічними характеристиками виявляється лише інструментом для завершення циклу «народження—розвиток—старіння—смерть» ноосфери. Основою збереження всього живого має стати нова етика — нооетика, яка визначатиме правила поведінки в ноосфері. Головна її вимога полягає в тому, що гуманістичні цілі повинні брати гору над науково-дослідними, комерційними, споживацькими. При цьому інструментом нооетики мають бути не обмежувальні заходи, а формування нового ставлення до природи, персональна й соціальна відповідальності за стан біо- і ноосфери з тим, аби гуманне ставлення до природи набуло такого ж самого морального значення, як і ставлення людини до людини.
— Існують великі розбіжності між тим, що має бути і що є насправді в науці, —
стверджує директор Інституту клінічної патології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького академік Дмитро Зербіно. — У нашій країні немає жорстко обкреслених етичних принципів в організації, керівництві, проведенні дослідницької роботи та в публікації результатів наукових досліджень. Понад те, стихійно формуються антиморальні принципи. У науку потрапляють псевдовчені, які прагнуть отримати ступінь, не працюючи щоденно біля «наукового верстата». Погляньте, сьогодні майже кожен діяч при владі має науковий ступінь або є членом якоїсь академії. Водночас немає поваги й відповідної оцінки праці справжніх дослідників, ентузіастів науки.
— Гадаю, не бракує «липових» вчених і серед тих, хто працює в науково-дослідних інститутах та університетах.
— Понад те, останнім часом з’явилися династії таких «учених». З’явилася плеяда докторів наук, які не знають навіть суті «своєї» дисертації. Зрозуміло, що їх цікавить виключно кар’єра, а не пошук нових знань. Часто трапляються в науковому середовищі протекція, корупція і дискримінація, заздрість, плагіат, інтриганство тощо.
— Ви пропонуєте якийсь вихід?
— На мій погляд, необхідно створити етичний комітет у сфері науки, який міг би розробити кодекс честі вченого — аналогічний створеному в Польщі. Документ складається з восьми частин, які торкаються практично всіх сфер діяльності сучасного вченого — як творця, як керівника, учителя, консультанта, експерта, популяризатора науки і громадянина. До нього входять багато важливих положень, зокрема й такі, без яких, очевидно, неможливий розвиток науки. Ідеться, зокрема, про те, що вчений не повинен використовувати у своїй роботі ненаукові критерії, не ставити в залежність від оплати чи винагороди якість і результати своєї праці, ділитися своїми досягненнями та знаннями з іншими, а оцінка наукових досягнень не повинна диктуватися особистими, національними, расовими чи політичними поглядами.
Чи є права в ембріона?
Проблема моралі та моральності людини взагалі й ученого зокрема дуже ускладнюється тим, що переважна більшість норм — поняття умовні, їх порушення не викликає законодавчої відповідальності, а осуд суспільства має дуже суб’єктивний характер. Ось якби можна було виміряти, скільки моральних рис є в тієї чи іншої людини! Професор Міжнародного науково-навчального центру інноваційних технологій і систем НАН і МОН України Володимир Бєлов вважає, що це цілком реально, і навіть розробив власну систему для їх визначення:
— Незважаючи на постійний інтерес до проблеми моральності, вона поки що не розв’язана науково, оскільки розглядається як таємнича сутність людської душі, що осягається релігійним досвідом, а не земним людським розумом. Доти, доки ми так вважатимемо, ми не підійдемо до її розуміння бодай у першому наближенні. Зрілу в соціальному плані особистість визначають такі опорні моральні риси: людська гідність, честь, совість, відповідальність і доброчинність. Саме ці риси забезпечують конкретній людині відчуття внутрішньої свободи (злагоди з собою), не формують болісних комплексів, забезпечують високий рівень душевного комфорту, підтримують соціальне здоров’я, обумовлюють високу суспільно-корисну активність особистості.
Ми розробили анкету-опитувальник, який дозволяє з’ясувати ставлення людини до кожної з п’яти оцінюваних моральних рис, а також наявність цієї риси у випробовуваного (за реальними вчинками). Можливі лише два варіанти відповіді на запитання — «так» чи «ні», які оцінюються певною кількістю балів — від 0 до 3. Максимальну кількість балів, яку можна отримати, відповівши на запитання кожного блоку, становить цифра 45 — вони взяті за верхню межу норми. Нижня межа норми — 35 балів — встановлена експериментальним шляхом. Із допомогою спеціального «ключа», особливих формул можна перевести ці відповіді в математичну мову і визначити рівень моральності тієї чи іншої особистості.
— Ви перевіряли свою систему на знайомих?
— Насамперед я випробував це на співробітниках своєї лабораторії та інституту. Крім того, ми спробували цю методику в Миргороді на студентах технікуму. Отримали досить несподівані результати: у переважної більшості середній та високий рівні відхилення від норми.
— Чи траплялися вам повністю аморальні особистості?
— Говорити, що в якоїсь людини певна риса дорівнює нулю, — не можна. Моральні риси властиві всім людям без винятку більшою чи меншою мірою.
— Чи намагалися ви виміряти моральні риси вчених?
— Ні. До речі, вчені — один із найменш досліджених об’єктів. До того ж ще слід визначити, кого можна вважати вченими.
На жаль, ніхто не намагався досліджувати ставлення до проблем біоетики вчених зокрема і суспільства в цілому. Є лише дані опитування 230 співробітників столичних вузів, НДІ та учасників різних біоетичних конференцій. Його результати у вигляді самостійної доповіді оприлюднив професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Юрій Дупленко. Зрозуміло, дослідження не дає повної картини ставлення до проблематики в усьому українському суспільстві, проте певні тенденції вловити можна.
Отже, превалює погляд на біоетику як на комплекс моральних настанов і правових вимог (51,7%). Більшою мірою це стосується респондентів із біомедичною та гуманітарною освітою, причому найбільш виражено у старших вікових групах.
Абсолютна більшість опитаних позитивно ставиться до трансплантації органів і тканин, і, знову ж таки, — чим старші, тим більш схвально (83,8%).
Майже в половини респондентів позитивне ставлення до евтаназії — як до морально виправданої допомоги людині, котра страждає. Серед представників біомедичної компетенції таких майже 53%. Хоча тут спостерігається протилежна картина: серед старших вікових груп більше тих, хто налаштований проти евтаназії й виступає проти її легалізації. Старші найменш схильні підтримувати право лікаря на евтаназію конкретного безнадійного хворого.
Більше, ніж молоді, люди старших вікових груп підтримують експериментальні пошуки шляхів прориву через видові ліміти тривалості життя, вважаючи це морально виправданим.
Понад 90% висловилися позитивно щодо забезпечення медико-соціальних потреб літніх людей на такому самому рівні, як і інших соціально незахищених верств населення — дітей, інвалідів. При цьому жінки більше схиляються до захисту людей літнього віку, ніж чоловіки. Прикметно, що серед тих, хто проти такого визнання людей похилого віку, більше респондентів старшого віку, ніж молодих. А коли ставилося питання — «кому лікар має віддати перевагу в умовах обмежених інструментальних чи медикаментозних можливостей?», — більшість респондентів (72%) вагалися, 23% — схилялися до молодих пацієнтів, а майже 5% — до літніх.
Стосунки з довкіллям як моральну категорію чіткіше виражають старші респонденти. При цьому в обох вікових групах більшість проти впровадження генетично модифікованих продуктів, не вважають морально виправданим ризик руйнації навколишнього середовища заради економічних інтересів людської цивілізації, а відповідальних за здоров’я населення при забрудненні природи шукають передусім на рівні держави, потім — на рівні підприємства і лише в останню чергу — на рівні конкретного порушника технології або техніки безпеки.
Зрозуміло, науковий і медичний погляд на проблеми біоетики хоча й відрізняється від позицій середнього громадянина, проте відбиває основні тенденції ставлення до них усього суспільства. Про це свідчать коло і глибина питань, порушених на конгресі. Обговорювалися не тільки глобальні теми — наприклад, етичність клонування, трансплантації органів та тканин, створення ГМО і наслідки їх споживання для майбутніх поколінь, — а й досить «вузькі». Скажімо, чи має право провізор відмовитися продавати абортивний засіб, виходячи з власних переконань? Більшість відвідувачів аптек, які звикли до самолікування, дадуть негативну відповідь. Не на користь провізора вирішує питання і законодавство. Тим часом багато дослідників вважають, що медпрацівник повинен мати право не чинити дії, котрі суперечать його особистим переконанням, — якщо, зрозуміло, це не загрожує життю пацієнта.
Досить цікавий поворот виявився і в проблеми абортів. У доповіді «Аборт як морально-етична проблема сучасного суспільства», представленій співробітниками Львівського національного медичного університету й Українського католицького університету, пропонується «переглянути законодавство України у частині захисту прав ембріона (!) і морального статусу поняття аборту на засадах біоетики». «Ніхто не може обмежити право на життя іншої людини», стверджують автори, роблячи виняток лише для тих випадків, коли шансів вижити немає ні в матері, ні в її ненародженої дитини (наприклад, при злоякісній пухлині матки вагітної).
Свій погляд у медиків і на ще одну проблему, яка широко сьогодні дискутується, — евтаназію. Якщо звичайний член суспільства передусім думає про зловживання «людей у білих халатах» (особливо якщо буде прийнято інший закон про донорство органів, який дозволяє їх забір без згоди родичів мертвого), то самі лікарі — про... гуманізм. Президент Всесвітньої медичної асоціації Джеймс Епплярд вважає, що евтаназія не етична, але гуманна, і суспільство треба готувати до її легалізації.
* * *
Зрозуміло, що коло тем, пов’язаних із поняттям «біоетика», значно ширше. Однак практично всі вони наразі перебувають у стадії обговорення — принаймні в нашій країні. «З усією впевненістю можна стверджувати, що жоден із напрямів глобальної біоетики в Україні не забезпечений соціально», — підсумовує завідувач кафедри нефрології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Шупика Любомир Пиріг. Це етика медичних професій (зарплата, організація медичної допомоги), етика клінічних досліджень і експериментів над тваринами (фінансування наукових досліджень), соціальна етика медицини (реалізація конституційних прав громадян на охорону здоров’я, безпеку праці, спорту), екоетика (санітарний стан повітря, води, ґрунту), юридична регламентація втручання в організм людини (клінічна апробація медпрепаратів, трансплантація органів і тканин, автономність пацієнта). На думку вченого, «тільки належне ставлення суспільства, держави до забезпечення необхідних умов збереження здоров’я і життя громадян, незалежно від їхнього віку, соціального статусу, створить міцний фундамент реалізації основ біоетики у принципі».